Розділ 6. СУТНІСТЬ, МЕТА І ЗАВДАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Укрсоцбанк та Ощадбанк України. Поряд з ними все більше утверджується акціонерно-комерційний Приватбанк, який має відділення та філії як в обласних центрах, так і в містах обласного підпорядкування.

Однією з особливостей функціонування національної банківської системи є висока концентрація банківського капіталу. Зокрема, більше половини капіталу зосереджено в 20 найбільших банках. Особливе місце в банківській системі займають системоутворюючі банки, такі як Райффайзен Банк Аваль, Приватбанк, Промінвестбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк, Укрсоцбанк та Укр-Сиббанк. Найбільшу кількість філій в Україні мають Промінвестбанк та Ощадбанк України, що пов'язано з історичними особливостями їх утворення.

Розглядаючи фінансову діяльність акціонерних комерційних банків у областях, слід зазначити, що практично всі вони є філіями столичних банків, а це спричиняє відплив грошових ресурсів з регіонів; причому такий процес двобічний. Великі банки, які раніше були державними і яким дісталась значна кількість підприємств держсектора, для кредитування отримують ресурси від головних контор. На виплату відсотків за користування цими ресурсами спрямовується значна частка прибутку, частина якого осідає в Києві. "

Нещодавно створені комерційні банки майже не мають таких підкріплень. Вони вдаються до залучення максимальної кількості місцевих ресурсів по вкладах населення і депозитах підприємств. Залучені кошти спрямовуються знову ж таки не на розвиток регіонів, у яких вони створені, а в ті області, де значно вища потреба в кредитних ресурсах і вищі відсотки за їх використання. Крім того, будь-яка філія банку зобов'язана частину отриманого від діяльності прибутку надавати вищому органові, що знову ж таки знижує кредитні вкладення регіонів.

Іншою проблемою кредитної системи є те, що практично не здійснюються інвестиційні вклади з боку нових комерційних банків у виробничі галузі. Це пов'язано з тим, що довготермінові кредити є низькорентабельними вкладами. Отже, слід зазначити, що найвигіднішими є організація і розвиток системи незалежних місцевих комерційних банків.

Регіональні цінні папери і фондові ринки

Одним із джерел формування фінансових ресурсів регіонів можуть бути регіональні ринки цінних паперів і фондові ринки. Ринок цінних паперів — це частина ринку позичкових капіталів, на якому здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів — документів, що підтверджують майнове право та право власності на підставі їх надання[4, 478].

Ринок цінних паперів сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економік, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами.

За допомогою цінних паперів формуються фондові ринки. До складу інструментів фондового ринку входять:

— акції (за їх допомогою формується статутний фонд підприємства);

— облігації підприємств (кошти від їх розміщення можуть спрямовуватися як на формування основних, так і оборотних активів підприємства);

— облігації державної позики та казначейські зобов'язання (шляхом їх реалізації відбувається "деформування" державного і місцевих бюджетів). Щодо інших цінних паперів (векселі, ощадні та депозитні сертифікати, похідні цінні папери), особливо боргових зобов'язань, то вони обертаються на ринку цінних паперів.

Фондовий ринок є сегментом ринку цінних паперів, хоча і доволі вагомим. Водночас ринок цінних паперів є частиною фінансового ринку країни.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення. Ринок цінних паперів має приваблювати інвесторів своїми законністю, чесністю та порядком. Основними принципами його функціонування є цілісність, централізація, прозорість, відповідність ринку.

У розвинутих країнах ступінь централізації та жорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між двома моделями.

Перша модель — регулювання фондового ринку зосереджується переважно у державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою самоврядним організаціям професійних учасників ринку (найбільш виражена у Франції) [3, 226].

Друга модель — максимально можливий обсяг повноважень передається самоврядним організаціям, значне місце в контролі займають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись у процес саморегулювання (характерна для Великої Британії).

Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги, має винятково складну та суперечливу структуру державних органів, що здійснюють його регулювання. Основні причини цього:

1) змішана (банківська і небанківська) модель ринку цінних паперів і як наслідок — Національний банк і небанківські державні органи в ролі регулюючих інстанцій;

2) масштабна приватизація, за якої значна частина державних підприємств перетворюється в акціонерні товариства, створюються інвестиційні фонди, здійснюється у великих масштабах первинне розміщення акцій приватизованих підприємств, що у свою чергу, викликає активне втручання в регулювання ринку цінних паперів Фонду державного майна України [3, 226].