Розділ 5. ПРОМИСЛОВІ КОМПЛЕКСИ І РАЙОНУВАННЯ ПРОМИСЛОВОСТІ

До зони промислових вузлів належать також резервні території для промислової забудови, території перспективного освоєння корисних копалин, водні басейни місцевого значення і приміські зони сільськогосподарської спеціалізації, рекреаційні зони і зелені масиви. Вони утворюють комплекс природних умов і ресурсів.

Деякі дослідники (зокрема В.Г. Давидович) вважають, що величина території та межі промислових вузлів визначаються насамперед залежно від розселення і щоденних пасажиропотоків, що мають місце в результаті трудових і культурно-побутових поїздок між населеними пунктами. Такий погляд, на нашу думку, не завжди обґрунтований. Промисловий вузол - це певна форма територіального зосередження промисловості, виробничо-територіальне поєднання комплексного характеру. Тому його територіальні межі не можна ставити у безпосередню залежність від розселення населення і трудових зв'язків, хоча ці ознаки потрібно обов'язково враховувати.

Оскільки промисловий вузол розглядається як територіально-виробничий комплекс локального характеру, вивчення останнього є головним завданням наукового і прикладного напрямів дослідження. Аналіз територіально-виробничого комплексу вузла починається з вивчення його структури і зв'язків.

Структура промислового вузла розглядається переважно в двох аспектах - функціонально-галузевому (виявлення складу, пропорцій, тенденцій і перспектив розвитку окремих груп галузей і їх підгруп) та територіальному (виявлення поєднань "згустків" промисловості всередині промислового вузла і їх взаємозв'язків). У процесі аналізу структури виявляються також функції окремих виробництв у територіальному поділі та інтеграції праці - внутрішня і зовнішня (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Галузева структура і виробничі зв'язки Кременчуцького промислового вузла

Головні положення методики дослідження галузевої структури промислового вузла полягають у виявленні складу галузей промисловості і їх співвідношення у виробництві продукції (на основі показників товарної продукції), вирахуванні коефіцієнта структури - відношення частки важкої промисловості до частки легкої та харчової промисловостей (за показниками товарної продукції та чисельності промислово-виробничого персоналу), а також у визначенні галузей спеціалізації. Останні можуть бути визначені на основі трьох головних критеріїв: роль галузі промисловості у виробництві країни; товарність продукції галузі та її значення у міжрайонному та внутрішньорайонному споживанні, роль галузі у промисловому комплексі вузла. Основними показниками для розрахунків є показники виробництва продукції (натуральні та вартісні).

Для визначення рівня спеціалізації галузей промисловості вузла доцільно використовувати індекс, запропонований В.В. Постановим1.

Індекс розраховується на основі відношення частки галузі у промисловому вузлі до частки аналогічної галузі у промисловому районі (країні). Може використовуватися також формула

де Т - чисельність працівників певної галузі у вузлі; Т1 - чисельність трудящих певної галузі у промисловому районі; Н - усе населення вузла; Н. - усе населення промислового району.

Враховуючи різне значення галузей промисловості, можна виокремити не лише галузі спеціалізації, а й галузі, що виконують ті чи інші функції у промисловому вузлі. Крім галузей спеціалізації вирізняють ще групу допоміжних і обслуговуючих виробництв. Співвідношення таких груп певною мірою розкриває їх функції всередині вузла.

За характером розвитку внутрішньовузлових зв'язків усі виробництва промислового комплексу вузла поділяють на дві групи:

1) ті, що формують окремі ланки енерговиробничих циклів (циклоформуючі);

2) ті, що розвиваються за межами циклів, відособлено. Провідну роль відіграють циклоформуючі виробництва, вони відповідно виконують найважливіші внутрішні та зовнішні функції.

З огляду на призначення виробленої продукції та характер її споживання промислові виробництва групуються таким чином: 1) виробництва, що забезпечують комплексний розвиток вузла (їх продукція використовується для переробки всередині комплексу); 2) виробництва, які обслуговують потреби населення.

Залежно від того, якою мірою галузі беруть участь у забезпеченні окремими видами продукції інших районів і формуванні міжрайонної функції вузла, вони можуть належати до груп міжрайонного або внутрішньорайонного значення.

Дослідження функціонально-галузевої структури - це необхідний етап для виявлення форм територіального зосередження промисловості на території вузла, його територіальної структури, що відображає внутрішню будову і певний склад промислових поєднань взаємопов'язаних підприємств. Найхарактернішими елементами територіальної структури вузла є промислові центри і пункти. Залежно від того, як розміщуються промислові об'єкти у вузлі, формується його територіальна структура. Складною вона буває у тих вузлах, які формуються на перетині важливих транспортних магістралей і об'єднують у своєму складі декілька великих міст, менш складною - в моноцентричних утвореннях.

Під час дослідження територіальної структури промислового вузла варто пам'ятати, що всі її складові - результат дії об'єктивних закономірностей територіального поділу праці і комплексності. Розвиток кожного елемента потрібно розглядати в динаміці та взаємозв'язку з іншими складовими, а також з урахуванням переходу кількісних змін у якісні. Це означає, що галузеві промислові пункти поступово можуть "обростати" підприємствами і переходити у вищий ранг - галузеві центри і вузли. В усіх промислових вузлах структурні елементи підпорядковані певній ієрархічності. Сфера впливу (межі) елемента визначається на основі вивчення виробничих і трудових зв'язків з урахуванням забудови резервних територій і залучення робочої сили з найближчих поселень.

Серед дослідників немає єдиної думки про те, що слід включати до територіального складу вузла. Очевидно, при остаточному вирішенні цього питання потрібно враховувати такі критерії: розміщення населеного пункту в зоні концентрації промисловості; транспортна доступність; відправлення підприємствами вузла сировини і готової продукції; чисельність працюючих, які виїжджають на роботу в інші населені пункти вузла; стабільність виробничих зв'язків; наявність резервної території для перспективного розвитку промисловості. Для деяких критеріїв у літературі наводяться конкретні величини: відправлення видобутої сировини і палива на підприємства вузла - не менше 50 %; виїзд на роботу в інші населені пункти вузла - не менше 30 % зайнятих1.

Дослідження всіх аспектів структури промислового вузла може бути ефективним тоді, коли вивчаться внутрішні та зовнішні зв'язки його комплексу. Внутрішні зв'язки об'єднуються у декілька типів: сировинні, паливно-енергетичні, виробничі, трудові, комунікаційні. Зовнішні зв'язки охоплюють усі зазначені типи, крім комунікаційних (зв'язків промислового "сервісу").

Детально досліджувати зв'язки у промислових вузлах слід із застосуванням методу енерговиробничих циклів. Методику вивчення цього питання розробив М.Д. Шаригін. Економічні зв'язки поділяються на три групи: внутрішньоциклові економіко-технологічні (зв'язки внутрішньої структури); міжциклові виробничі (зв'язки між структурами); внутрішньорайонні загальноекономічні (загальносистемні).