Верифікація психогенних розладів дихання грунтується на з'ясуванні психогенного анамнезу (діагностична співбесіда), відсутності органічного ураження дихальної системи під час об'єктивного обстеження та виявлення позитивних функціональних проб – після гіпервентиляційної проби – спостерігається посилення симптоматики під час глибокого дихання (гіпервентнляції) протягом кількох хвилин; має місце позитивний ефект від інгаляції СO2 – зменшення симптоматики у разі вдихання суміші газів, що містить 5% СO2; у хворого є симптоми підвищеної нервово-м'язової збудливості.
Крім того, найчастіше в клініці внутрішніх хвороб трапляються такі соматопсихічні синдроми, як соматоформна вегетативна дисфункція, астеноневротичний розлад, тривожний та депресивний розлади, які відрізняються широким поліморфізмом.
Соматоформна вегетативна дисфункція (СВД) – симптомокомплекс, що повторює різноманітні фізичні симптоми функціонального характеру поряд із потребою в повторних обстеженнях, незважаючи на відсутність підстав для таких симптомів. Сюди відносяться разноманітні алгії, нудота, відрижка, блювання, свербіж шкіри, сенестопатичні розлади – відчуття поколювання, оніміння, "повзання мурашок", помірні коливання AT та лабільність пульсу, іпохондричний розлад (постійна стурбованість можливістю захворіти, стійкі думки про наявність "серйозного захворювання", множинні скарги, прискіпливе описання відчуттів та переживань, часте відвідування різноманітних клінік, зміна лікарів, недовіра до них); поліморфізм вегетативних симптомів за відсутності органної патології – нейроциркуляторна дистонія, диспепсія, аерофагія, гикавка, пілороспазм, психогенний метеоризм, синдром подразненого кишечнику, психогенний кашель та задишка.
Верифікація СВД можлива за допомогою методики інтегральної табличної оцінки, що розроблена А.М. Вейном, та співавторами. При цьому протягом обстеження використовуються 2 види таблиць-шкал – перша (суб'єктивна шкала), яка заповнюється особисто хворим, дає змогу припустити наявність психоемоційних порушень, друга (об'єктивна) – заповнюється лікарем, дає змогу верифікуватн або виключити їх наявність. Суб'єктивна шкала містить 11 запитань, об'єктивна – 13, що відображають різні сторони психовегетативних параметрів. Відповідно до інструкції варіанти відповідей кодуються "Так" або "Ні". Для кількісної оцінки ознак попередньо була проведена експертна оцінка вегетативних та психоемоційних симптомів шляхом балування кожної ознаки за її питомою вагою серед різноманітних симптомів психовегетативного синдрому. На цій підставі кожному симптому була присуджена кількість балів від 1 до 10 у разі позитивної відповіді на питання. Математична обробка отриманих результатів такого анкетного дослідження свідчить про те, що у здорових осіб загальна сума балів за суб'єктивною шкалою не повинна перевищувати 15, а за об'єктивною – 25 балів. Тому психовегетативний синдром діагностують за умови отриманої суми балів вище 15 за суб'єктивною та 25 балів за об'єктивною шкалами відповідно.
Наведена стандартна орієнтовна схема дозволяє виявити наявність психовегетативного синдрому не тільки у хворих, айв осіб, які не висувають активних скарг психоемоційного та вегетативного типу. Опитувальник можна використовувати для дослідження наявного психовегетативного розладу на тлі вже існуючого захворювання; встановлення у здорових пацієнтів факторів ризику розвитку патологічного процесу за відсутності виражених соматичних симптомів.
Астеноневротичний синдром проявляється зниженням адаптаційних можливостей організму та особистості соматичного хворого, наростанням їх безпорадності та відчуттям недостатності соціального захисту.
Якщо для верифікації клінічно значущих неврозів потрібна кваліфікована консультація лікаря-психіатра, то для верифікації межових порушень у рамках астеноневротичного синдрому доцільно використовувати скринінгову (орієнтовну) методику дослідження рівня невротизації за Л.І. Вассерманом.
Синдром тривоги (тривожний стан) характеризується станом безнадійності, напруженого та неспокійного очікування майбутнього. Встановлено, що тривожні розлади періодично виникають у 20% жінок та 8% чоловіків і тривають переважно 6 міс та більше. Близько 70-90% пацієнтів із соматичними захворюваннями, які відвідують лікаря, відчувають тривогу.
Критеріями тривоги вважають такі ознаки: психічні (неспокій, невпевненість у собі, відчуття безпомічності, небезпеки, що загрожує, зниження критичного сприйняття оточуючого середовища; хворі перебувають на грані зриву, важко концентрують увагу, порушені процеси засинання та сну, часті пробудження вночі, роздратованість, може з'явитися відчуття, що предмети нереальні (дереалізація), або власне "Я" віддалилося від хворого (деперсоналізація), вторинний страх смерті (танатофобія) та інші, психомоторні порушення (тремор, відповідна міміка та жестикуляція, збудження або пригнічення аж до ступору, головний біль, відчуття неможливості розслабитися, метушливість, неможливість вендіти на місці, біль у м'язах та інші) та ознаки вегетативної дисфункції (підвищення AT, розширення зіниць, сухість у роті, блідість обличчя, пітливість, абдомінальний дискомфорт, нудота, діарея, поліурія, часте сечовиділення та інші). Особливістю тривоги є її спрямованість у майбутнє та дифузний безпредметний характер на відміну від страхів.
Для швидкого встановлення рівня тривоги можна використати експрес-метод визначення рівня тривоги за І.В. Молдовану-Н.Г. Шпитальниковою, який полягає у визначенні часу (кількості секунд) у разі затримки дихання на видиху після 30-еекундної гіпервентиляції, під час якої пацієнт виконує маневр чотирьохразового глибокого вдиху та внднху. Якщо час затримки дихання на видиху становить менше 30 сек., діагностується високий рівень тривожності (перший рівень), що корелює з означеними показниками за тестом Спілбергера-Ханіна. У разі затримки дихання на видиху більше 30 сек. – відповідно низький рівень тривожності, що не потребує корекції у процесі лікування.
Депресивний синдром – синдром зниження настрою. Клінічно проявляється у вигляді депресивного епізоду (за важкістю буває легким, помірним, тяжким) та хронічного розладу настрою: дистимії (хронічна, помірно виражена депресія, втома, зниження настрою, песимізм, зниження апетиту, розлади сну) та циклотимії (пом'якшений варіант депресії, що часто змінюється рівним настроєм).
Класифікація психосоматичних розладів
Психосоматичні розлади поділяються на психогенні, що супроводжуються незначними функціональними порушеннями, а також на психосоматози, які супроводжуються вираженою органічною паталогіею внутрішніх органів:
• Функціональні синдроми, до яких зараховують усі скарги та симптоми, що наявні у пацієнта і не складають цілісної соматичної нозологічної форми. В цю групу входять усі "неправильні" скарги на функціонування серцево-судинної, травної та сечостатевої системи, рухового апарату, органів дихання. Саме такі прояви Ф. Александер назвав органними неврозами та описав як супровідні ознаки емоційної напруги без характерних рис.
• Психосоматози – психосоматичні хвороби, що виникають як реакція на конфліктне переживання, яка ґрунтується на наявних морфологічних змінах та патологічних порушеннях у певних внутрішніх органах. У поняття "психосоматози" спершу об'єднали захворювання, у виникненні яких значну роль відігравали несприятливі психологічні фактори: артеріальну гіпертензію, ішемічну хворобу серця, ревматоїдний поліартрит, бронхіальну астму, нейродерміт (псоріаз), виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, неспецифічний виразковий коліт і гіпертиреоїдний синдром – т.зв. "чиказька сімка" Ф. Александера.
У радянській, а зараз – в українській і російській психологічній і медичній літературі до психосоматичних розладів включають не лише суто психосоматичні захворювання, а й соматизовані розлади і патологічні психогенні реакції на соматичні захворювання.
А. Б. Смулевич, виходячи зі структури психосоматичних співвідношень, виокремив 4 групи психосоматичних станів:
• 1. Соматизовані психічні, (соматоформні) розлади, що формуються при невротичних або конституціональних розладах (неврози, невропатії).
• 2. Психогенні реакції (нозогенії), що належать до групи реактивних станів і виникають у зв'язку з соматичним захворюванням, яке відіграє роль психотравмуючої події.
• 3. Реакції за типом симптоматичної лабільності – психосоматичні захворювання в їх традиційному розумінні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Клінічна діагностика та класифікація психосоматичних та соматопсихічних синдромів“ на сторінці 2. Приємного читання.
