Для спілкування лікаря з пацієнтом важливе (і вельми однозначне) значення має навіюваність останнього. Підвищена навіюваність пацієнта сприяє закріпленню порад, роз'яснень і рекомендацій досвідченого, авторитетного лікаря. Разом з тим загострена навіюваність, глибоке переконання в незаперечному авторитеті лікаря можуть спричинити за собою хворобливі переживання у разі неправильної тактики лікаря відносно хворого, необережних зауважень, реплік, неадекватних рекомендацій. Тому питання про професійні психогенії-ятрогені – є одним з найважливіших в клінічній психології.
На початку XX сторіччя швейцарський психіатр і психолог Е. Блейлер підкреслював, що в ході обстеження хворого і тим більше у разі розпізнавання ранніх проявів хвороби, коли пацієнт вже стурбований змінами самопочуття і стає особливо схильний до вільного, а іноді і помилкового тлумачення свого мінливого стану, зустрічаються різні форми "недисциплінованого медичного мислення". Цьому сприяють забобони, що продовжують існувати в свідомості багатьох людей, упередження, з якими хворий йде на прийом до лікаря, елементи недовіри до можливостей медицини, а іноді і боязнь (страх) майбутньої процедури медичного огляду. Такі згубні самовпливи хворого називають егогеніями (від Ego – Я). Відсутність некомпетентного обговорення своїх і чужих хвороб ("зцілююче мовчання") в сім'ї, особливо у присутності дітей, хворих або осіб похилого віку, знижує згубні впливи егогеній, тим паче, що на ранньому етапі хвороби (або при першому захворюванні) хворий ще не навчився за допомогою авторитетного лікаря оцінювати свій хворобливий стан і передбачати його можливі подальші зміни.
Декількома роками пізніше німецький психіатр О. Бумке в статті "Лікар як причина душевних розладів" навів приклади несприятливого впливу лікаря на психіку хворого і закріпив за викликаними ним психогенними розладами назву "ятрогенії" (від греч. iatros – лікар, gennao – породжую), тобто небажані зміни і розлади психіки, породжені лікарем.
Відомий вираз: "Слово лікує, але слово може і скалічити". Нерідко ятрогенний вплив чинять необережні вислови, коментарі лікарів або інших медичних працівників, студентів про характер змін у стані хворого, можливий діагноз, прогноз захворювання.
Найбільш поширеною формою ятрогенних розладів є психогенні депресії, в межах яких у хворих можуть виникати суїцидальні думки і навіть спроби. Далі слідують фобійні розлади у вигляді різного роду нозофобій. Нарешті, можуть мати місце різноманітні іпохондричні порушення від невротичних реакцій до іпохондричного розвитку особистості.
Попередження ятрогеній – важке, але дуже важливе завдання лікаря-клініциста, виконанню якого сприяють своєчасне виявлення симптомів наявних порушень у хворого і правильна їх оцінка. Відомий вітчизняний невропатолог М.І. Аствацатуров, закликаючи до боротьби з ятрогенними розладами, вимагав від лікаря дотримання принципу "психічної асептики" при постановці діагнозу. Природно, перший ятрогенний вплив на хворого може спричинити сам прийом у поліклініці, куди він перш за все звернеться з своїми скаргами. Для попередження подібного негативного впливу лікар поліклініки, не зважаючи на постійний дефіцит часу, повинен постаратися на основі ретельного аналізу скарг і переживань хворого зрозуміти особливості його психічної індивідуальності і пов'язані з цим уявлення про свою хворобу і знайти найбільш ефективні і прийнятні форми впливу на нього.
Вивчення переживань хворого, як вказували російський терапевт Г.А. Захар'їн і німецький інтерніст Бергман, не менш важлива за реєстрацію фактів, які з великою точністю вдасться встановити сучасними методами природничих наук. І хоча дані, отримані лікарем загальної практики в результаті психічного контакту з хворим, можуть поступатися у своїй точності результатам фізикального і параклінічного досліджень, вони нерідко перевершують останні за тонкістю спостережень. Не випадково Г.А. Захар'їн акцентував увагу на аналізі анамнезу і суб'єктивних скарг хворого. Сама процедура обстеження не тільки забезпечує розпізнавання хвороби, але вже є початком впливу лікаря на хворого, благотворного і цілющого або несприятливого і згубного. Яким шляхом піде цей вплив – повністю залежить від кваліфікації, професійного досвіду, психотерапевтичних навичок лікаря і ступеня його уваги до хворого.
Відмову окремих лікарів від аналізу психічних переживань хворого Е. Блейлер абсолютно справедливо розглядав як один із істотних недоліків і називав його "психофобісю сучасного лікаря". "Цілісну людину", – вказував він, – повинен розуміти і лікувати тільки "цілісний лікар”. Якщо останній замість підтримки і зміци ення позитивних установок починає співчувати хворому, говорити про тяжкі наслідки і тривалість захворювання, невиправдано багато "лікувати", без потреби усувати від роботи, то успіхи такого лікування невеликі, і тоді нічого дивуватися з виникнення ятрогеній".
Крім ятрогеній, під якими у вузькому сенсі розуміються несприятливі. зокрема патологічні, зміни психіки хворого унаслідок травмуючого впливу висловів лікаря, його нетактовної поведінки, останніми роками в клінічній психології виділяється поняття "ятропатії". Ятропатіями називають негативні наслідки для здоров'я хворого, викликані неправильними призначеннями і діями лікаря.
Залежно від походження виділяють наступні групи ятропатій: травматичні, інтоксикаційні, інфекційні, організаційні.
До травматичних ятропатій відносять травми дитини при неправильній допомозі породіллі, наслідки невдало виконаної хірургічної операції, спинномозкової пункції, анестезії, ін'єкції і т.д.
Ятропатіями інтоксикаційного походження вважають результати помилкового вибору ліків, їх передозування, невчасного виявлення алергічної схильності долікарських препаратів.
До ятропатій інфекційного походження відносять несприятливі наслідки неправильного (з вини лікаря) застосування сироваток і вакцин (вакцинальний енцефаліт та інші ускладнення), а також всі ті лікарські порушення епідеміологічного режиму, які спричиняють за собою виникнення захворювання.
Ятропатії організаційного походження виникають внаслідок неправильної організації обстеження, лікування і нагляду за хворим.
Серйозну проблему, а деколи небезпеку для хворого і загрозу для подальшої професійної кар'єри лікаря представляють лікарські помилки, які можуть відбуватися з вини лікаря або ж не залежати від нього.
Помилки, незалежні від лікаря, обумовлені недостатнім рівнем розвитку медицини, атиповим перебігом захворювання, відсутністю таких діагностичних засобів, які дають можливість визначити і оцінити якнайтонші механізми розвитку захворювання.
Помилки, що виникають з вини лікаря, можуть бути обумовлені його безвідповідальністю, недостатнім рівнем знань, поспішністю огляду хворого, втомою, заклопотаністю у зв'язку з конфліктами і неприємностями різного характеру і невмінням відмовитися від них під час професійної діяльності. Хворий не повинен страждати через те, що хтось образив лікаря, не надав йому уваги. Лікар зобов'язаний навчитися не переносити свої особисті неприємності на взаємини з хворими і колегами.
У професійній діяльності лікаря велику роль відіграють правильні взаємини з родичами хворого, недопущення деонтологічних помилок при повідомленні близьким про його важкий, безнадійний стан або смерть. Деякі люди, стурбовані станом близької людини, через особистісні особливості ніби заперечують небезпеку, і звичайні слова заспокійливого характеру розцінюють як запевнення, що небезпеки немає, а подальше попередження про серйозний, важкий, безнадійний стан хворого не сприймають. У таких випадках надалі можливі конфлікти і скарги на лікаря: родичі померлого хворого стверджують, що лікар не попереджав про тяжкість стану, а значить, нічого загрозливого не було, і смерть настала з причини недогляду або халатності.
Щоб уникнути подібних ситуацій, лікар повинен навчитися чітко висловлювати свої думки, спокійно, без квапливості вести бесіду, вміти, по можливості, заспокоїти близьких хворого і переконатися, що його слова правильно зрозуміли.
Втома – природний стан, що з'являється у лікаря при високих фізичних і психологічних навантаженнях, після добових чергувань, напруженої роботи у відділенні реанімації, в операційній і т.п. Тому лікар повинен уміти реально оцінювати свої психофізіологічні можливості, готуватися до роботи і чергувань, враховуючи, що від його стану залежать здоров'я і життя хворих.
Взаємини в медичному колективі
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особистість лікаря“ на сторінці 3. Приємного читання.
