Особистість лікаря

Клінічна психологія

Для спілкування лікаря з пацієнтом важливе (і вельми однозначне) значення має навіюваність останнього. Підвищена навіюваність пацієнта сприяє закріпленню порад, роз'яснень і рекомендацій досвідченого, авторитетного лікаря. Разом з тим загострена навіюваність, глибоке переконання в незаперечному авторитеті лікаря можуть спричинити за собою хворобливі переживання у разі неправильної тактики лікаря відносно хворого, необережних зауважень, реплік, неадекватних рекомендацій. Тому питання про професійні психогенії-ятрогені – є одним з найважливіших в клінічній психології.

На початку XX сторіччя швейцарський психіатр і психолог Е. Блейлер підкреслював, що в ході обстеження хворого і тим більше у разі розпізнавання ранніх проявів хвороби, коли пацієнт вже стурбований змінами самопочуття і стає особливо схильний до вільного, а іноді і помилкового тлумачення свого мінливого стану, зустрічаються різні форми "недисциплінованого медичного мислення". Цьому сприяють забобони, що продовжують існувати в свідомості багатьох людей, упередження, з якими хворий йде на прийом до лікаря, елементи недовіри до можливостей медицини, а іноді і боязнь (страх) майбутньої процедури медичного огляду. Такі згубні самовпливи хворого називають егогеніями (від Ego – Я). Відсутність некомпетентного обговорення своїх і чужих хвороб ("зцілююче мовчання") в сім'ї, особливо у присутності дітей, хворих або осіб похилого віку, знижує згубні впливи егогеній, тим паче, що на ранньому етапі хвороби (або при першому захворюванні) хворий ще не навчився за допомогою авторитетного лікаря оцінювати свій хворобливий стан і передбачати його можливі подальші зміни.

Декількома роками пізніше німецький психіатр О. Бумке в статті "Лікар як причина душевних розладів" навів приклади несприятливого впливу лікаря на психіку хворого і закріпив за викликаними ним психогенними розладами назву "ятрогенії" (від греч. iatros – лікар, gennao – породжую), тобто небажані зміни і розлади психіки, породжені лікарем.

Відомий вираз: "Слово лікує, але слово може і скалічити". Нерідко ятрогенний вплив чинять необережні вислови, коментарі лікарів або інших медичних працівників, студентів про характер змін у стані хворого, можливий діагноз, прогноз захворювання.

Найбільш поширеною формою ятрогенних розладів є психогенні депресії, в межах яких у хворих можуть виникати суїцидальні думки і навіть спроби. Далі слідують фобійні розлади у вигляді різного роду нозофобій. Нарешті, можуть мати місце різноманітні іпохондричні порушення від невротичних реакцій до іпохондричного розвитку особистості.

Попередження ятрогеній – важке, але дуже важливе завдання лікаря-клініциста, виконанню якого сприяють своєчасне виявлення симптомів наявних порушень у хворого і правильна їх оцінка. Відомий вітчизняний невропатолог М.І. Аствацатуров, закликаючи до боротьби з ятрогенними розладами, вимагав від лікаря дотримання принципу "психічної асептики" при постановці діагнозу. Природно, перший ятрогенний вплив на хворого може спричинити сам прийом у поліклініці, куди він перш за все звернеться з своїми скаргами. Для попередження подібного негативного впливу лікар поліклініки, не зважаючи на постійний дефіцит часу, повинен постаратися на основі ретельного аналізу скарг і переживань хворого зрозуміти особливості його психічної індивідуальності і пов'язані з цим уявлення про свою хворобу і знайти найбільш ефективні і прийнятні форми впливу на нього.

Вивчення переживань хворого, як вказували російський терапевт Г.А. Захар'їн і німецький інтерніст Бергман, не менш важлива за реєстрацію фактів, які з великою точністю вдасться встановити сучасними методами природничих наук. І хоча дані, отримані лікарем загальної практики в результаті психічного контакту з хворим, можуть поступатися у своїй точності результатам фізикального і параклінічного досліджень, вони нерідко перевершують останні за тонкістю спостережень. Не випадково Г.А. Захар'їн акцентував увагу на аналізі анамнезу і суб'єктивних скарг хворого. Сама процедура обстеження не тільки забезпечує розпізнавання хвороби, але вже є початком впливу лікаря на хворого, благотворного і цілющого або несприятливого і згубного. Яким шляхом піде цей вплив – повністю залежить від кваліфікації, професійного досвіду, психотерапевтичних навичок лікаря і ступеня його уваги до хворого.

Відмову окремих лікарів від аналізу психічних переживань хворого Е. Блейлер абсолютно справедливо розглядав як один із істотних недоліків і називав його "психофобісю сучасного лікаря". "Цілісну людину", – вказував він, – повинен розуміти і лікувати тільки "цілісний лікар”. Якщо останній замість підтримки і зміци ення позитивних установок починає співчувати хворому, говорити про тяжкі наслідки і тривалість захворювання, невиправдано багато "лікувати", без потреби усувати від роботи, то успіхи такого лікування невеликі, і тоді нічого дивуватися з виникнення ятрогеній".

Крім ятрогеній, під якими у вузькому сенсі розуміються несприятливі. зокрема патологічні, зміни психіки хворого унаслідок травмуючого впливу висловів лікаря, його нетактовної поведінки, останніми роками в клінічній психології виділяється поняття "ятропатії". Ятропатіями називають негативні наслідки для здоров'я хворого, викликані неправильними призначеннями і діями лікаря.

Залежно від походження виділяють наступні групи ятропатій: травматичні, інтоксикаційні, інфекційні, організаційні.

До травматичних ятропатій відносять травми дитини при неправильній допомозі породіллі, наслідки невдало виконаної хірургічної операції, спинномозкової пункції, анестезії, ін'єкції і т.д.

Ятропатіями інтоксикаційного походження вважають результати помилкового вибору ліків, їх передозування, невчасного виявлення алергічної схильності долікарських препаратів.

До ятропатій інфекційного походження відносять несприятливі наслідки неправильного (з вини лікаря) застосування сироваток і вакцин (вакцинальний енцефаліт та інші ускладнення), а також всі ті лікарські порушення епідеміологічного режиму, які спричиняють за собою виникнення захворювання.

Ятропатії організаційного походження виникають внаслідок неправильної організації обстеження, лікування і нагляду за хворим.

Серйозну проблему, а деколи небезпеку для хворого і загрозу для подальшої професійної кар'єри лікаря представляють лікарські помилки, які можуть відбуватися з вини лікаря або ж не залежати від нього.

Помилки, незалежні від лікаря, обумовлені недостатнім рівнем розвитку медицини, атиповим перебігом захворювання, відсутністю таких діагностичних засобів, які дають можливість визначити і оцінити якнайтонші механізми розвитку захворювання.

Помилки, що виникають з вини лікаря, можуть бути обумовлені його безвідповідальністю, недостатнім рівнем знань, поспішністю огляду хворого, втомою, заклопотаністю у зв'язку з конфліктами і неприємностями різного характеру і невмінням відмовитися від них під час професійної діяльності. Хворий не повинен страждати через те, що хтось образив лікаря, не надав йому уваги. Лікар зобов'язаний навчитися не переносити свої особисті неприємності на взаємини з хворими і колегами.

У професійній діяльності лікаря велику роль відіграють правильні взаємини з родичами хворого, недопущення деонтологічних помилок при повідомленні близьким про його важкий, безнадійний стан або смерть. Деякі люди, стурбовані станом близької людини, через особистісні особливості ніби заперечують небезпеку, і звичайні слова заспокійливого характеру розцінюють як запевнення, що небезпеки немає, а подальше попередження про серйозний, важкий, безнадійний стан хворого не сприймають. У таких випадках надалі можливі конфлікти і скарги на лікаря: родичі померлого хворого стверджують, що лікар не попереджав про тяжкість стану, а значить, нічого загрозливого не було, і смерть настала з причини недогляду або халатності.

Щоб уникнути подібних ситуацій, лікар повинен навчитися чітко висловлювати свої думки, спокійно, без квапливості вести бесіду, вміти, по можливості, заспокоїти близьких хворого і переконатися, що його слова правильно зрозуміли.

Втома – природний стан, що з'являється у лікаря при високих фізичних і психологічних навантаженнях, після добових чергувань, напруженої роботи у відділенні реанімації, в операційній і т.п. Тому лікар повинен уміти реально оцінювати свої психофізіологічні можливості, готуватися до роботи і чергувань, враховуючи, що від його стану залежать здоров'я і життя хворих.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особистість лікаря“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретико-методологічні основи клінічної психології

  • Зв'язок клінічної психології із суміжними дисциплінами

  • Особливості, систематика, функції клініко-психологічної діагностики

  • Функції клініко-психологічної діагностики

  • Методи дослідження в клінічній психології

  • Клінічне інтерв'ю

  • Експериментально-психологічні (пато- і нейропсихологічні) методи дослідження

  • Нейрологічні та нейропсихологічні тести

  • Генетико-моделюючий метод

  • Дослідження окремих випадків хвороби

  • Завдання і функції психодіагностичного дослідження в клінічній психології

  • Основні вимоги та умови використання тестів як засобів дослідження

  • Основні вимоги і процедура проведення спостереження

  • Види спостереження та специфіка його реалізації

  • Анкетні методи

  • Дослідження особистості хворого біографічним методом

  • Клінічні прояви психічної норми та патології

  • Хвороба-особа

  • Нозос-патос

  • Реакція-стан-розвиток

  • Психотичне – непсихотичне

  • Екзогенне-ендогенне-психогенне

  • Дефект-одужання-хроніфікація

  • Адаптація-дезадаптація, компенсація-декомпенсація

  • Негативне-позитивне

  • Феноменологія клінічних проявів

  • Визначення психічного та психологічного здоров'я

  • Розділ 2. Психологія лікувально-діагностичного процесу

  • Клініко-психологічна інтервенція як частина лікування та психологічного консультування пацієнтів

  • Поняття про психопрофілактику та її види

  • Роль психогігієни в профілактиці порушень психологічного здоров'я пацієнтів

  • Психогігієна виховання

  • Психогігієна навчання

  • Психогігієна праці

  • Психогігієна сім'ї

  • Психогігієна дитячого і підліткового віку

  • Психогігієна юнацького віку

  • Психогігієна зрілого віку

  • Психогігієна при наданні медичної допомоги

  • Психогігієна медичного працівника

  • Основи психопрофілактики

  • Медична деонтологія. Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий

  • Особистість лікаря
  • Взаємини в медичному колективі

  • Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий

  • Взаємини медичної сестри і хворого

  • Моделі психотерапії в лікуванні психічних порушень у хворих

  • Симптоматична і патогенетична психотерапія

  • Симптоматична психотерапія

  • Патогенетична психотерапія

  • Класичний психоаналіз

  • Психоаналітична психотерапія

  • Логотерапія (від старогрец. logos – сенс)

  • Психосинтез

  • Голотропна терапія

  • Особистісно-оріентована (реконструктивна) психотерапія

  • Розділ 3. Психологія хворої людини

  • Концепція констеляції особистісних рис, або "персонального профілю особистості"

  • Антиципаціїна концепція виникнення порушень психологічного здоров'я.

  • Кризи становлення особистості

  • Кризи особистісної автономії

  • Роль емоцій у виникненні психосоматичних порушень. Теорія функціональних систем Π. К Анохіна.

  • Стрес як причина захворювання. Поняття та види стресу

  • Роль процесів опанування (копінг-механізмів) у виникненні психогеній

  • Розлади, пов'язані зі стресом

  • Психологічні особливості хворих з пограничними психічними розладами та з невротичними порушеннями

  • Етіологія та класифікація невротичних (дисоціативних) порушень

  • Класифікація неврозів

  • Особливості проявів та перебігу дисоціативних розладів

  • Сучасна класифікація дисоціативних (конверсійнихрозладів)

  • Психосоматичні порушення і захворювання

  • Соматопсихічні впливи

  • Етіологія і патогенез психосоматичних розладів

  • Концепція особистісних профілів Ф. Данбар

  • Нейропсихологічні теорії

  • Соматопсихічні впливи

  • Клінічна діагностика та класифікація психосоматичних та соматопсихічних синдромів

  • Психологічні особливості соматично хворих

  • Психічні, порушення при соматичних захворюваннях

  • Непсихотичні розлади психіки у соматичних хворих

  • Нозогенії (психогенні реакції) при соматичних захворюваннях

  • Розділ 4. Клінічна психологія та реабілітація терапевтичних хворих

  • Виразка дванадцятипалої кишки та шлунка

  • Розлади харчової поведінки

  • Зміни психіки у пацієнтів із захворюваннями органів дихання

  • Зміни психіки у пацієнтів кардіологічного профілю

  • Психогенна артеріальна гіпотензія

  • Психогенна артеріальна гіпертензія

  • Розділ 5. Клінічна психологія в реабілітації хворих дітей, пацієнтів з дефектами тіла, зору та слуху

  • Психологічні особливості пацієнтів з порушеннями слуху та зору

  • Клінічна психологія в дерматології

  • Реакція на хворобу у дітей та особливості надання їм психотерапевтичної допомоги

  • Поведінкові та емоційні розлади

  • Розділ 6. Психологічні складові ендокринології

  • Психологічні особливості хворих на цукровий діабет

  • Розділ 7. Психологічні особливості хірургічних, онкологічних, гінекологічних хворих

  • Емоція страху у хірургічних хворих

  • Больовий синдром

  • Психологічні особливості та реакція на хворобу онкологічних хворих

  • Психологічні складові акушерства та гінекології

  • Психічні порушення під час пологів

  • Післяпологові психози

  • Психологічні особливості жінок, хворих на гінекологічні захворювання

  • Менархе і первинна аменорея

  • Функціональні розлади овуляції

  • Аборт і передчасні пологи