Діяльнісний підхід, який домінував у радянській психології, зосереджуючи увагу на зв'язку психіки з практикою, дещо знецінював функції внутрішніх детермінант феномену психічного. Саме тому вважалося, що свідомість є вищим рівнем регулювання характеру діяльності на основі прийнятих людиною цінностей та моральних норм. Для комуністичної моралі була неприйнятною думка про те, що людина не є господарем свого внутрішнього світу, оскільки тоді потрібно було б визнати існування несвідомих душевних процесів, які не піддаються контролю з боку людського розуму.
У ті часи вважалося, що моральні норми стають інтегративним компонентом життя особистості під впливом Ідеології, і тому майже не враховувалась наявність несвідомої інстанції психіки з усім її функціональним багатством, автономією та взаємозв'язками зі свідомим. Унаслідок цього в діяльнішому підході свідоме відігравало домінуючу роль, що вело до спрощеного розуміння мотивів поведінки суб'єкта. При цьому поза дослідженнями залишалось не тільки несвідоме як внутрішній феномен, що не вписувався в зовнішньо-детерміновану категорію психічного, а й такі категорії, як немотивовані вчинки, Ірраціональні дії, інфантильні та регресивні прояви поведінки. Через це з активного понятійного арсеналу психолога тих часів випав феномен несвідомого, а отже, не досліджувалися взаємозв'язки між свідомим та несвідомим. Тому в тогочасній психології не знаходилось місця психологічним захистам, уже не кажучи про такі поняття, як витіснення, опори, хибне коло, закон вимушеного повторення та ін.
У результаті такого дискретно-однобічного розуміння сутності феномену психічного зусилля дослідників за своєю новизною та адекватністю отримуваних результатів не сприяли просуванню вперед. Інакше кажучи, психологи радянського періоду шукали ключик до психологічних знань там, де було світло від променів комуністичної ідеології. Внаслідок цього в психології створювалась ілюзія фундаментальних та прикладних досліджень, безплідних за своєю практичною значущістю, із фрагментарним розумінням психічного, що зумовлювало артефакти. Саме на такому "дисфункційно-науковому тлі" зародилася в 70-80-ті роки минулого століття практична психологія, якій було важко спиратись на академічну, що не була "господаркою" феномену психічного. На відміну від академічної, практична психологія може розвиватися, лише враховуючи цілісний феномен психіки та розуміння свідомого та несвідомого в їх взаємозв'язках у процесі психологічної практики. Щоправда, окремі наукові школи, передусім грузинська, докладали значних зусиль до зрушення проблеми несвідомого з мертвої точки, про що свідчать Міжнародний конгрес у Тбілісі та. опублікування 1978 р. чотиритомника "Несвідоме". Проте більшість психологів не мали належного науково-практичного підґрунтя, методологічного рівня та ерудиції для адекватного сприйняття проблеми несвідомого в контексті функціонально-цілісного розвитку психіки. Психологічна наукова спільнота й досі рухається в дискретно-діяльнісному напрямі. Категорію ж несвідомого багато фахівців використовують подібно до приспіву в пісні: про неї періодично згадують, але вона все ще не набуває дієвості та істотного впливу на зміст і характер досліджень. За період розвитку України як незалежної держави намітилася тенденція до практичної орієнтації частини психологічних досліджень. Особливих зусиль у цьому напрямі докладає Інститут психології ім. Г. С. Костюка на чолі з академіком АПН України С.Д.Максименком, провідним фахівцем у галузі методологічних проблем психології, який надає всіляку підтримку розвитку галузі "Практична психологія".
Матеріал цього розділу ґрунтується на емпіричних результатах групової психокорекції за авторським методом активного соціально-психологічного навчання (АСПН). Із часом цей метод не лише набув глибинно-психологічної орієнтації в плані психокорекції, а й відкрив можливості наукового дослідження психіки у взаємозв'язках її свідомих та несвідомих проявів. Особливий поштовх у цьому напрямі дала методика психоаналізу комплексу тематичних малюнків, розроблена десятиріччя тому. Саме завдяки репрезентативному емпіричному матеріалу, який адекватно об'єктивує закономірності несвідомої сфери, та системному підходу до його аналізу ми змогли виокремити в структурній організації психіки лінійні взаємозалежності на доповнення до вертикальних, установлених 3. Фрейдом. Отримані результати цілком вписуються в поняття "система".
Слово "система" (від грец.) означає ціле, складене із частин; це сукупність елементів, які перебувають один з одним у певних відношеннях та зв'язках. Передбачається також структурованість кожного системного об'єкта. Невід'ємною ознакою будь-якої системи є не лише наявність зв'язків і відношень між елементами, що її утворюють, а й нерозривна їх єдність. Цілісність системи полягає у взаємозв'язках із навколишнім середовищем. Розглядаючи психіку як цілісне системне утворення, ми намагалися розкрити її внутрішню динамічну сутність, від розуміння якої залежить прогнозування поведінки суб'єкта. Такий підхід орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта та механізмів, що її забезпечують, на виявлення багатоманітності взаємозв'язків та зведення їх у єдину концептуальну систему, картину. Поняття і принципи системного підходу дають змогу фіксувати недостатність старих, традиційних підходів у постановці та розв'язанні проблеми. Саме він, на відміну від діяльнісного підходу до розуміння психіки, сприяє виявленню ширшої пізнавальної реальності.
Модель внутрішньої динаміки психіки як підсумок наукових узагальнень матеріалу групової психокорекції за методом АСПН, зібраного впродовж 22 років, подано на мал. 1 (далі в посиланнях - модель). В основу моделі покладено об'єктивування механізмів інтрасуперечностей та психодинаміки в межах внутрішньої цілісності психіки.
Оцінка конфліктів у соціальних стосунках за таких умов зазнає серйозних змін завдяки визнанню того, що їх динамічною засадою може бути неперервна інтрапсихічна боротьба протилежних тенденцій. Результати системного аналізу внутрішньої динаміки психіки показали складність категорії психічного та багатоманітність взаємозв'язків між суперечливими за своєю сутністю підструктурами, які адекватно можна окреслити поняттям "антиномія", головним значенням якого є єдність І єднання суперечливих тенденцій. Наше дослідження переконує, що саме такий характер мають внутрішні суперечності психіки як цілісної системи. Класичний психоаналіз дав нам розуміння того, що, контактуючи із зовнішнім середовищем, психіка виявляє протистояння та протидію (антагонізм). У нашій моделі це відображають структурні компоненти, подані по вертикалі: "Ід" ("Воно"), "Его" ("Я") та "Супер-Его" ("Над-Я"). Модель демонструє структуру психіки в системному синтезі лінійних (поздовжніх) взаємозалежностей, об'єктивує сутнісну суперечливість кожної підструктури і водночас їх поєднання без можливості взаємного нівелювання, усунення якоїсь із таких "конкуруючих" сторін або їх злиття. Саме взаємозалежності внутрішніх динамічних характеристик психіки відповідають філософській категорії "антиномія", що не виключає антагонізму відомих "вертикальних" підструктур (за 3. Фрейдом). Тому в параметрах розуміння суперечностей психіки є відмінність: "вертикальні" взаємозалежності сповнені антагонізму, а лінійні ("горизонтальні") становлять єдність конкуруючих сторін одного цілого, як/ ніколи не виключають існування одна одної, симультанно не зливаються і водночас передбачають нерозривне і незмінне (стале) поєднання.
Мал. 1. Модель внутрішньої динаміки психіки
Якщо сутність зовнішніх суперечностей підпадає під дію діалектичного закону єдності й боротьби суперечностей, то внутрішня суперечливість психіки (інтрапсихічний конфлікт) регулюється законом єдності й поєднання суперечностей. Для точнішого розуміння внутрішньої суперечності слід прояснити значення філософських категорій "зовнішнє" і "внутрішнє".
Зовнішнє виражає властивості предмета як цілого і способи його взаємодії з навколишнім середовищем, а внутрішнє - будову самого предмета, його склад, структуру і зв'язки між елементами. У процесі пізнання зовнішнє, як правило, виявляє себе безпосередньо і доступне для прямого спостереження як властивість зв'язку предметів, що сприймаються емпірично. Внутрішнє здебільшого приховане від зовнішнього спостереження і може бути виявлене лише шляхом теоретичного дослідження, у процесі якого виводяться сутності й закони, недоступні для прямого спостереження, - концепти. В такому розумінні рух пізнання є рухом від спостережуваного до таких феноменів, які не піддаються прямому спостереженню, - до концептів. Причому внутрішнє розкривається через зовнішнє, яке є способом виявлення внутрішнього. Завдяки зовнішнім його проявам відкривається можливість пізнання концептів.
Внутрішнє відображується в різних символіко-знакових формах: несвідоме як різновид внутрішнього - у символах; свідоме - у знаках. Єдність свідомого й несвідомого становить цілісність психічного.
Найрельєфніше цю нерозривну єдність свідомого й несвідомого втілює "Его".
У "Моделі внутрішньої динаміки психіки" "Его" розглядається як базова структура. Слабкість "Его" - в домінуванні примітивних захисних механізмів, що детермінуються глибинно-психологічними цінностями (цінностями інфантильного "Я") і мають різноспрямовані тенденції: "До сили Я", "До слабкості Я" (див. стрілки 3 і 4). Умовно можна стверджувати, що за тенденцією "До сили Я" стоять ситуативні захисти, "До слабкості Я" - базові захисти. Водночас вони тісно взаємопов'язані: базові задають спрямованість психіки, ситуативні - поведінку. На когнітивному рівні це інтегрується в "умовних цінностях". Регресивні прояви "Еге", що засвідчують його слабкість: відсутність толерантності до тривоги, нездатність до керування своїми імпульсами, нерозвиненість каналів сублімації, слабкість диференціації себе й об'єктів (що можна віднести до неспецифічних аспектів слабкості). Ригідність характеру інколи помилково відносять до сили, проте, на нашу думку, ні ригідність, ні "надлабільність" не є ознаками сили чи слабкості "Его": слабкість "Я" породжується відступами від реальності. Одним із найважливіших завдань розвитку й інтеграції "Его" є синтез ранніх та пізніх ін-троекцій, ідентифікацій у стабільне і цілісне "Его". Розщеплення захищає "Его" від конфліктів засобами дисоціації або активної підтримки окремо інтроекцій та ідентифікацій яскраво вираженого конфліктного характеру, незалежно від міри їх представленості у свідомості.
Привертає увагу подібність підструктур психіки, що відносяться до свідомого, та підструктури несвідомого (передсвідомого), що поєднуються в "Его", -їх відношення ізоморфічне (мал. 1, вертикаль).
Модель являє собою універсум, який охоплює всі основні підструктурні компоненти психіки, із яких лише одна наслідує "принцип реальності", а решта -"принцип задоволення". У сучасному науковому мисленні поняття "універсум" дедалі частіше набуває смислу фіксованої системи. З логічного погляду поняття "модель" ґрунтується на відношеннях ізоморфізму і гомоморфізму, які існують між моделлю і тим, що з ЇЇ допомогою моделюється. Ізоморфний, або гомоморфний, образ певного об'єкта і є його модель. Модель внутрішньої динаміки психіки ґрунтується на відношеннях ізоморфізму (лінійній залежності).
Якщо обмежитись взаємозалежностями внутрішніх характеристик психіки із соціумом (вертикаль), то це відповідатиме характеристикам гомоморфізму. Прикладом цього є символ, який відрізняється від знака характеристиками полізначності (символ співвідноситься з несвідомою сферою, а знак - зі свідомою). Ізоморфною ж система називається у тому разі, якщо між ЇЇ елементами, а також функціями, властивостями і відношеннями існують або можуть бути встановлені симетричні відповідності. На створеній нами моделі ці відповідності різняться за характером присутності реальності; свідоме "прагне" перебувати в об'єктивних категоріях реальності, несвідоме - в уявних, передбачуваних (наприклад, фотографія і передбачуваний за нею оригінал). Будь-який ізоморфізм є гомоморфізмом, але не навпаки. Скажімо, виділені в моделі підструктури набувають реальності у поведінці суб'єкта - саме в цей момент ізоморфізм переходить у гомоморфізм (одна першопричина детермінує варіативність поведінки).
У глибинній психології прийнято розглядати психіку в трьох аспектах - динамічному (як результат зіткнення різноспрямованих психічних сил), енергетичному (розподіл та спрямування енергії") та структурному. У нашій моделі Іманентно присутні всі три компоненти. Динамічний аспект представлений через взаємозв'язки свідомого з несвідомим; енергетичний - через відмінність у спрямуванні енергії лібідо і танатос; структурний - через лінійні взаємозалежності, що відрізняються від структури психічного за 3. Фрейдом. Структурний аспект істотно доповнює психоаналітичну трикомпонентну структуру психіки й розкриває в ній особливості лінійних залежностей, важливих для розуміння сутності самих підструктур психічного, які мають суперечливий характер.
Створена нами модель внутрішньої динаміки психіки виникла як узагальнення групової психокорекційної практики, в якій ми не можемо досліджувати свідоме окремо від несвідомого, що характерно для академічного підходу. Будь-який фрагмент практичної психології розглядає людину цілісно. Водночас дуже важливо розрізняти ці дві сфери психіки: свідоме має просоціальні цілі, які людина здатна контролювати, сфера несвідомого (передсвідоме) також упорядкована й має свою "мету", неусвідомлювану суб'єктом. Саме в цьому свідома і несвідома сфери гармонізуються, проте в діаметрально протилежних напрямах (мал. 1, стрілки 2 І 5). Ці дві сфери функціонують не автономно, а мають спільність. Несвідоме "обізнане" з усім, що притаманне психіці суб'єкта, оскільки воно "гомоморфно бачить" зміст свідомого. Свідоме ж не може "бачити" змісту несвідомого, оскільки заважають захисти, з якими пов'язані механізми опорів. Якщо у процесі психокорекційної роботи психолог зачіпає вразливі аспекти психіки суб'єкта, той дає афективну реакцію. Опір - це така внутрішня обслуговуюча інстанція щодо "Его" та "Супер-Его", яка має іманентний характер. Емпірично опір ніяк не об'єктивується (це концепт), проте реакцію суб'єкта, детерміновану опорами, можна відчути (а також спостерігати): в якийсь момент уся сутність суб'єкта неначе вимагає: "стоп". Наголосімо, процес витіснення й опір діють у парі: не буває витіснення без опорів. Якби не було опору, доцільність витіснення була б сумнівною: витіснений зміст одразу міг би повернутися у свідомість. Таким чином, витіснене "випадає" зі сфери свідомості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)“ на сторінці 1. Приємного читання.
