В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

Загальна психологія: Хрестоматія

Сучасна психологія відрізняється властивим для неї баченням свого предмету і методу пізнання, специфічною системою психологічних знань, мовою наукового спілкування, характером взаємодії з практикою, змістом суперечностей, логікою криз, які вона переживає, ставленням до свого минулого і майбутнього. Проте, однією з найсуттєвіших ознак сучасної психології є, слід думати, та провідна наукова парадигма, яка визначає її специфіку і перспективу подальшого розвитку.

Якщо спробувати узагальнити існуючі уявлення про парадигму і екстраполювати їх на науку психологію, можна сказати, що будь-яка психологічна парадигма передбачає визначеність і узгодженість позицій тієї чи іншої групи вчених-психологів щодо онтопогічного статусу психічної реальності, теоретико-методологічних принципів її дослідження та інтерпретації, а також стосовно кола проблем, які має сенс досліджувати в межах цієї парадигми.

Психологію як систему уявлень про душу, дух чи як науку про психічне утворювали різного роду парадигми, що виступали у формах детермінізму, емпіризму, асоціанізму, еволюціонізму, функціоналізму, гуманізму тощо, аналізуючи які, можна сформувати уявлення про суперечливу логіку ЇЇ історичного поступу, визначитись у теперішніх пріоритетах і уявити перспективи подальшого розвитку.

Це завдання не з легких, адже цілком вірогідно, що поряд з базовими парадигмами можуть існувати їх варіації, модифікації, різні їх інтерпретації, що претендують на роль самостійних парадигмальних утворень. Утім, логічно припустити, що основних, справжніх парадигм в нашій науці існує таких і стільки, яких і скільки фундаментальних суперечностей виявила психологія як суб'єкт пізнання в своєму об'єкті "психіці.

Нагадаємо лише основні з них. Це, насамперед, добре відомі з історії психології суперечності душевного і тілесного, духовного і плотського, психічного, з одного боку, і фізичного, хімічного, біологічного, фізіологічного, соціального, культурного, історичного тощо-з другого. На шляху дослідження цих суперечностей психологія розробляла відповідні парадигми, які, змінюючи одна одну, крок за кроком розкривали специфіку психічного як відносно самостійного реально існуючого сущого, що знаходиться у природному, античному зв'язку з іншими формами і способами буття. Відомою ілюстрацією тут можуть слугувати парадигми, що розроблялися у контексті вирішення проблеми джерел та рушійних сил розвитку психічного: парадигми зовнішньої детермінації і самодетермінації розвитку психіки ("культурно-історична парадигма Л.С.Виготського, парадигмальна формула "внутрішнє через зовнішнє" С.Л.Рубінштейна), а також проміжний варіант, що констатує її залежність від біологічного і соціального, індивідуального і суспільного, поцейбічного і потойбічного тощо.

Інший ряд парадигм слугував і досі слугує розв'язанню суперечностей між психічним і фізичним, психікою і мозком, психікою і поведінкою, свідомістю і діяльністю тощо. В одних з них акцентується увага на функціональній залежності психічного від фізичного чи фізіологічного, в інших - стверджується його автономність, самодетермінованість, самодостатність. Є парадигми, в яких віддається перевага фактору діяльності у поясненні природи психічного, а є такі, що тлумачать психічне як недіяльнісну чи наддіяльнісну форму активності, що породжує, спричинює, спрямовує діяльність, але сама не є такою.

Оскільки природа психіки нерідко тлумачилась з огляду на якусь одну її суттєву ознаку (відображення, регуляція, творення), окрему психічну функцію (свідомість, діяльність, поведінка) чи синтетичну якість (душа, самість, особистість) відповідним чином вибудовувалися парадигмальні форми їх дослідження і пояснення, які в чомусь доповнювали, а в чомусь заперечували одна одну.

Чимало суперечностей віднайдено дослідниками в глибинах самого психічного, наприклад: між свідомим, підсвідомим, несвідомим, надсвідомим. Відповідно вибудовувались і відстоювали свою універсальність психоаналітична, психосинтетична парадигми.

Коли психологія почала виборювати статус самостійної науки, особливої гостроти набули проблеми методу дослідження психічних феноменів, що призвело до виникнення ряду методопогічних парадигм - інтроспективної, біхевіористичної, психоаналітичної та ін.

Під впливом феноменологічної, психоаналітичної та екзистенціальної парадигм у сучасній психології спостерігається певне розшарування: одні дослідники вважають, що психологія - це наука про психічні функції, структури, механізми закономірності, акти психічного життя, інші - схиляються до аналізу змісту і характеру значущих переживань як усвідомлюваних, так і не усвідомлюваних людиною. У кожному з цих напрямів напрацьовуються свої специфічні парадигмальні конструкти, що фактично не конкурують між собою. Перелік суперечностей психічного, способів його дослідження та інтерпретації можна продовжувати і далі. Тому, варто зупинитися, аби не потрапити в пастку "дурної нескінченності", І спробувати виокремити з числа існуючих суперечностей, ті, що спричинюють "виробництво" найбільш фундаментальних парадигм. Так, цілком слушно вважати такою суперечність, пов'язану з відображувальною функцією психіки, зокрема, з об'єктивністю, адекватністю, випереджапьністю, з якістю і надійністю роботи цього .живого дзеркала". Але навіщо людині віддзеркалювати зовнішній і внутрішній світи і саму себе як таку? Відповіді тут може бути, принаймні, три: а) щоб вгамовувати свою допитливість; б) щоб врегулювати свої відношення, стосунки і взаємини зі світом; б) щоб дати вихід прихованим в ній сипам творення нових форм буття, самотворення. Відразу можна зауважити, що пункти "а)" і "6)" хоч і відповідають критерію необхідності, але тільки від їх поєднання з пунктом "в)" утворюється певна цілісна онтологічна модель сутнісних ознак людської психіки. Проте чи можна ЇЇ вважати завершеною? Зрозуміло, що розмова про завершеність будь-якої моделі психічного навряд чи взагалі є коректною. Тому, напевно, краще вести мову про різні моделі, які доповнюють одна одну.

У нашому випадку якраз І виникає необхідність такого сутнісного довизначенмя, викликана зовні наївним, але насправді цілком виправданим питанням з приводу того, Хто (або Що) реалізує вище зазначені психічні функції. При цьому не видається компромісним твердження, що відображенням, регуляцією і творенням займається саме психіка, нехай у самому широкому розумінні цього слова. Отже, маємо проблему і, напевно, приховану за нею фундаментальну суперечність, дослідження якої потребує розробки своєї власної парадигми.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології
  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей