Основні закони логічного мислення

Загальна психологія: Хрестоматія

У логіці можна навести велику кількість прикладів тотожно істинних суджень. Але найзагальнішими з них, які лежать в основі логічних операцій над поняттями, судженнями й умовиводами, є класичні, основні закони мислення: Закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави. Лише мислячи за цими законами, ми будемо мислити логічно (правильно), тобто наше мислення буде визначеним, логічно несуперечливим, послідовним і обґрунтованим. Перейдемо до розгляду цих законів мислення.

Закон тотожності

Згідно з цим законом логічний зв'язок між думками можливий лише за умови, що ми, міркуючи про якийсь предмет, розглядатимемо саме його і весь час надаватимемо одного й того самого змісту його властивостям (ознакам). Так, з двох суджень "Усі піраміди - просторові тіла" і "Тетраедр - піраміда" неминуче випливає висновок: "Тетраедр - просторове тіло". Але висновок цей випливає тільки тоді, коли ми в обох цих судженнях під словом "піраміда" розумітимемо один і той самий предмет і надаватимемо одного й того самого змісту його ознакам. Так само ми маємо мислити і про "просторові тіла", і про "тетраедр". А коли б ми, кажучи або думаючи, що "Всі піраміди - просторові тіла", під терміном "піраміда" розуміли якийсь предмет з одними ознаками (наприклад, єгипетські піраміди фараонів), а кажучи Тетраедр -піраміда", під "пірамідою" розуміли вже інший предмет з іншими ознаками (наприклад, як геометричне тіло), то ми, очевидно, не змогли б із заданих двох суджень зробити висновок, що "Тетраедр - просторове тіло". Наше мислення не було б правильним, тобто ми б допустили логічну помилку, яка полягає у порушенні закону тотожності. Слід зауважити, що закон тотожності не забороняє нам розглядати один і той самий предмет за різними його ознаками. Ми не повинні цього робити лише тоді, коли треба з'ясувати логічний зв'язок поняття про предмет, що входить у висновок, з поняттями про інші предмети, які також входять у даний висновок. Інакше кажучи, закон тотожності - це одна з необхідних умов правильного висновку. Для мислення, яке не підкоряється закону тотожності, неможливий ніякий логічно обґрунтований висновок, ніякий перехід від уже обґрунтованих положень до положень, які з них виводяться.

Закон тотожності можна сформулювати так: кожна думка про конкретний предмет, про конкретну його властивість у конкретному міркуванні повинна зберігати один і той самий визначений зміст. Формула цього закону: "А є А" або "А = А" (читається: "А тотожно А"); його можна записати також у вигляді тотожно істинної формули "А <=> А". Закон тотожності поширюється на всі форми мислення: поняття, судження і умовиводи. Він найширше застосовується в практиці мислення, бо вимагає чіткості, визначеності наших думок. Порушення закону тотожності є досить поширеною логічною помилкою в міркуваннях людей; практично вона виражається в тому, що людина, думаючи про якийсь предмет чи висловлюючи думку про нього, найчастіше сама того не помічаючи, підмінює цей предмет іншим, гадаючи, що це той самий предмет. Внаслідок такої помилки мислення даної людини не можна вважати правильним, бо воно невизначене, розпливчасте.

Закон суперечності

Іноді в наші думки проникають суперечності, які виникають внаслідок невміння додержуватися тих положень і тих тверджень, які вже визнано за Істинні. Отже, щоб мислення було логічним, потрібно, визнавши певні положення за істинні й зробивши логічні висновки з них, у своїх подальших міркуваннях не заперечувати їх істинності.

Логічний закон мислення, за яким правильне мислення не має суперечностей, називається законом суперечності. Згідно з цим законом не можуть бути одночасно істинними два судження, з яких одне стверджує щось про предмет, а друге заперечує те саме про той самий предмет. Не можуть, наприклад, бути одночасно істинними такі два судження: "Олег розв'язав задачу" і "Олег не розв'язав задачу". ЦІ твердження суперечать одне одному. Тому, згідно із законом суперечності, такі два судження не можуть бути одночасно істинними.

Зауважимо, що за цим законом не можуть бути одночасно істинними тільки такі судження, в яких: 1) йдеться про один і той самий предмет; 2) судження належать до одного й того самого часу; 3) судження і його заперечення розглядають предмет в одному й тому самому розумінні.

Справді, якщо в наведеному вище прикладі судження стосується одного Олега, а заперечення - іншого Олега, то між судженням і запереченням не обов'язково має бути суперечність: можливо, що перший Олег розв'язав задачу, а другий -ні. Суперечності не буде і в тому разі, коли судження і заперечення стосуються одного й того самого предмета, але при цьому судження належить до одного часу, а заперечення - до іншого. Якщо судження "Олег не розв'язав задачу" належить до минулого часу, а судження, "Олег розв'язав задачу" - до теперішнього, то суперечності між цими висловленнями не буде, Суперечності не буде і тоді, копи судження і заперечення стосуються одного й того самого предмета і належать до одного й того самого часу, але при цьому судження розглядає предмет в одному відношенні, а заперечення - в іншому. Якщо, кажучи в одному випадку, що "Олег розв'язав задачу", під розв'язком розуміють лише відповідь, а в другому випадку під цими самими словами розуміють повне оформлення розв'язання даної задачі, то між судженням і запереченням не обов'язково буде суперечність: можливо, Олег розв'язав дану задачу в першому розумінні слова, але не розв'язав її в другому розумінні.

Закон суперечності виражається в традиційній логіці так: "судження (або висловлення) А і не А не можуть бути одночасно істинними". Його можна записати у вигляді такої тотожно істинної формули: А ? А.

Будь-яке порушення закону суперечності призводить до того, що між нашими думками порушується необхідний логічний зв'язок, внаслідок чого виникають логічні помилки: непослідовність у мисленні і суперечливість. Зауважимо, що непослідовності мислення дуже сприяє незнання конкретного предмета мислення, тобто фактичного матеріалу.

Додержання вимог цього закону є однією з умов послідовного, дисциплінованого мислення: між думками встановлюється закономірний зв'язок, в процесі міркування одна думка логічно випливає з іншої, мислення стає доказовим і переконливим.

Закон виключеного третього

Закон виключеного третього, як і закон тотожності й суперечності, відображає послідовність, несперечливість і визначеність думки. Думки про конкретний предмет у даний час і в даному відношенні не повинні бути суперечливими. Цю вимогу відображає закон виключеного третього, який формулюється так: дві суперечливі думки про один і той самий предмет, в один і той самий час, в одному і тому самому відношенні не можуть бути одночасно ні істинними, ні хибними; одна з них істинна, а друга обов'язково хибна, третьої бути не може.

Саме через те, що третьої думки бути не може, цей закон називається законом виключеного третього. Відкрив цей закон Аристотель. Формула закону така: "А або не А" (А V А). Так, з двох суперечних суджень "У будь-якому показниковому рівнянні його змінна входить у показник степеня" (А) і "У деяких показникових рівняннях їх змінні не входять у показник степеня" (О) одне неодмінно має бути істинним.

Закон виключеного третього, як і будь-який інший закон логіки, сам не розв'язує питання, яке з двох суперечних суджень хибне, а яке - істинне. Для цього необхідне конкретне знання предметів і явищ дійсності, їх властивостей і законів розвитку. Знання математики підказує нам, що істинним є перше з наведених вище суджень, а друге - хибне.

Закон виключеного третього поширюється на всі суперечні судження й на такі контрарні (протилежні) судження, які стосуються єдиного предмета; щодо інших несумісних суджень цей закон обов'язкової сили не має. Це випливає з того, що два протилежні судження можуть бути одночасно хибними, а два підконтрарні судження - водночас істинними.

Закон достатньої підстави

У процесі пізнання істини наші думки повинні бути не лише чіткими, послідовними і несуперечливими, а й доказовими, обґрунтованими. Це обов'язкова умова правильного мислення. Рису доказовості, обґрунтованості думки виражає четвертий логічний закон - закон достатньої підстави. Як і інші закони мислення, він відображає загальні моменти і зв'язки реальної дійсності, об'єктивні відношення речей. Однією з найважливіших форм зв'язку між предметами є причинність.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні закони логічного мислення“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення
  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей