Вікові аспекти розвитку процесу мислення

Загальна психологія: Хрестоматія

Заданими радянських психологів, мислення у дитини виникає в наочно-дійовій формі. Дитина спочатку мислить, сприймаючи предмети і практично діючи з ними. Через ці дії вона розкриває нові для неї властивості об'єктів. Зароджується наочно-дійове мислення у дитини в плані першої сигнальної системи. Далі воно опосередковується мовою дорослих і засвоюваним гід них власним мовленням дитини, його функціонування і розвиток характеризується формуванням взаємозв'язків двох сигнальних систем, певних співвідношень образу, практичної дії і слова.

Здобуті в дослідженнях дані вказують на важливу роль практичних дій у мисленні дитини раннього віку. Діючи, вона здійснює аналіз і синтез об'єктів. Думки її безпосередньо "вплітаються в її ДІЇ. Вона думає тільки про те, що вона робить, і не може планувати своїх дій наперед, обдумувати, передбачати їх. У діях дитини зароджується і розуміння нею певних відношень речей. В дії виробляються тимчасові зв'язки, асоціації, нагромадження яких створює внутрішні умови виникнення і розвитку мислення дитини.

В дослідах Г. С. Костюка показана роль практичних дій у першому усвідомленні дітьми кількісних відношень речей. Це усвідомлення зароджується в процесі практичного оперування дітьми деякими множинами предметів (їх складання, розкладання І т. д.), зумовленого спілкуванням з дорослими. Потреба в ньому виникає при ускладненні умов дії, при розходженні зовнішнього вигляду і кількісного складу порівнюваних і відтворюваних дитиною множин предметів. Успіх дії в таких умовах стає можливим тільки там, де дитина може піднестись до усвідомлення кількісної однаковості множин предметів при їх різному зовнішньому вигляді, зокрема різному просторовому розміщенні, може абстрагувати кількість речей від інших їх ознак. Дитина раннього віку доходить до цього усвідомлення шляхом практичних дій, за допомогою яких вона розкладає задану множину на окремі елементи і по-новому їх об'єднує. Зіставляючи один по одному елементи утворюваної сукупності предметів з кожним елементом заданої сукупності, вона доходить до вираженого в словах судження про їх кількісну однаковість. Усвідомлення її виникає у дитини раннього віку, як справжнє розв'язання нової задачі, яка здійснюється з допомогою раніше вироблених дій, шляхом актуалізації вже утворених тимчасових зв'язків, їх застосування у новій ситуації і утворення нових асоціацій.

Наочно-дійове мислення Дитини з народження проймається мовою, яку вона чує від дорослих і яку сама поступово опановує. Слова включаються в процес усвідомлення дитиною відношень речей, зокрема і їх кількості. За допомогою спів сприймаються й усвідомлюються дитиною завдання, які ставлять перед нею дорослі (наприклад, "взяти стільки ж", "дати стільки ж"), у словах виявляється в узагальненій формі результат виконання завдання ("стільки, скільки у вас", "однаково", "більше", "менше", "один", "два" і т. д.). Отже, в основі таких суджень лежать зв'язки між першою і другою сигнальною системою.

Роль мови, елементами якої дитина оволодіває вже в ранньому віці, в розвитку її мислення вивчалась М. М. Кольцовою. Вона досліджувала фізіологічні механізми процесу узагальнення за допомогою мови у дітей віком від 2 до 3 років. За її даними, функціональний рівень узагальнення, яке виробляється у дитини, перебуває у прямій залежності від тонкості аналізу явищ, що синтезуються. Чим грубішим є аналіз (за умов генералізації процесу збудження), тим примітивнішим є і узагальнення. Дуже виразно виступає при цьому значення гальмування в корі великих півкуль, яке уточнює діяльність аналізаторних систем. Для дітей цього віку слово стає узагальнюючим сигналом лише при утворенні на нього значної кількості умовних рефлексів з рухового аналізатора. Широке включення останнього забезпечує можливість розвитку вищих форм узагальнення. Наявність такої ж кількості умовних рефлексів, утворених із зорового аналізатора, не дає ефекту. Розвиток процесу узагальнення зв'язаний у дитини з формуванням певних функціональних структур у корі великих півкуль. При цьому безсумнівно виступає залежність цього процесу від кількості й характеру умовних рефлексів, утворюваних на слово, тобто від певного обсягу аналітико-синтетичної діяльності великих півкуль, а також від певної її спрямованості, про що свідчить неоднакова участь різних аналізаторів у цьому процесі.

Н. X. Швачкїн вивчав ранні узагальнення у дітей раннього віку (від 1 до 2,5 років) за допомогою експериментальних ігор з ними. В іграх діти мали справу з іграшковими предметами (човнами, прасками, келихами, графинами і т, д.), до цього невідомими їм як за виглядом, так і за назвою. В ході гри змінювались деякі ознаки предметів (давались ті ж іграшки, але іншого кольору). Перед дітьми ставились завдання, які вимагали абстрагування від кольорових відмінностей однойменних іграшок і найменування їх одним словом (узагальнення за формою). Автор дослідження встановив, що спочатку слова у дитини є лише назвами вихідних предметів. Кожне з них має тільки поодиноке значення, тобто стосується одного предмета, який воно означає. Далі слова починають означати групи схожих об'єктів, тобто їх узагальнювати. Найпершими є у дитини наочні узагальнення (групування предметів за якою-небудь яскравою зовнішньою ознакою, найчастіше за кольором). В ході дальшого розвитку пізнавальної діяльності дитини виявляється ії здатність виділяти сталі і загальні ознаки предметів (наприклад, їх форму) і об'єднувати їх в одну групу за допомогою слова. Такі слова з узагальненим значенням діти починають вживати і при відсутності предметів, про які вони говорять.

Н.Х.Швачкін піддав психологічному аналізу особливості ранніх суджень дитини. Судження викликались у дітей запитаннями з приводу сприйманих ними предметів І явищ. Вони зіставлялись із судженнями, які висловлювались дітьми у звичайній розмові з дорослими. В результаті дослідів, які проводились протягом двох років з дітьми другого і третього року життя, автор виявив чотири основних ступені в розвитку їх суджень. Спочатку діти на всі запитання відповідають тільки назвою предмета ("іменні судження"). На другому ступені вони оволодівають умінням предикативно визначати предмети за якістю, дією, кількістю, приналежністю і іншими їх ознаками. Діти шукають схожі ознаки об'єктів і за цими ознаками їх узагальнюють. Різні види цих суджень виникають одночасно. На третьому стулені діти вже не задовольняються загальними ознаками предметів, а відмічають і їх відмінності. Нарешті, частина дітей у цьому віці підноситься і до четвертого ступеня, який характеризується тим, що еони починають оволодівати вмінням одночасно аналізувати І синтезувати ознаки предметів. Ці ступені розвитку суджень у ранньому віці виявляються і в поступовому їх переході від однослівних до двослівних, трислівних і багатослівних речень. В основі такого переходу лежить зміна співвідношень двох сигнальних систем у бік зростання ролі другої сигнальної системи.

Розуміння дітьми раннього віку нескладних розповідей досліджувала Л. О. Славіна. Вона довела експериментальним шляхом, що хоч діти 2-3 років часто не розуміють розповідей, не зв'язаних з наочною ситуацією, але у них можна виховати вміння слухати І розуміти мову, відірвану від такої ситуації. Нерозуміння, яке спостерігається у дітей, зумовлюється не інтелектуальними їх можливостями, а особливим їх ставленням до мови. Вони звикли розуміти мову, зв'язану з ситуацією дії. Проте їх можна навчити слухати мову дорослих не з погляду спонукання до дії, а з настановою на розуміння її змісту. Шлях до цього - включення в мовну роботу з дітьми 2-3 років невеличких оповідань сюжетного характеру, відповідно побудованих, (дії персонажів повинні бути розгорнені настільки, щоб для дитини зрозумілим був їх зміст). Такі оповідання дають можливість перейти від розуміння ситуаційної мови до розуміння розповідей, що виходить за межі наочноданої ситуації. Тим самим мова стає знаряддям пізнання нового, що його дитина безпосередньо не сприймає, бона розширює досвід дитини, а в зв'язку з цим відбувається і подальше збагачення самої мови дитини, розширюються і можливості ЇЇ використання як засобу виховання.

Мислення дитини-дошкільника залежить від змісту й характеру тієї діяльності, в яку воно включається. Важливе значення при цьому має також метод керівництва Ігровою діяльністю.

Позитивна роль сюжетної дидактичної гри в розвитку мислення дошкільників, у переході їх від розгорнених зовнішніх дій з предметами до уявлюваних дій з ними досліджувалась З.М. Богуславською.

Питання про те, як у дошкільників формуються розумові дії, цікавило ряд психологів. Найбільше воно з'ясовувалось на матеріалі засвоєння дітьми цього віку лічильних операцій. Цікаві дані і висновки щодо цього простежуються в роботах Є. М. Корзакової і Л.А.Яблокова. В них показується, як з віком у дітей змінюється співвідношення між сприйманням І називанням множин предметів. Основою цієї зміни є утворення числових асоціацій, в яких провідну роль відіграє слово. Цим створюється фунт для переходу дітей до більш досконалого способу визначення кількостей - до лічби групами. Змінюється і характер мотивів, які спонукають дітей лічити. Коли в молодшому дошкільному віці переважають ігрові мотиви, то під кінець дошкільного віку більшу роль починають відігравати навчальні мотиви.

М. В. Вовчик-Блакитна у своєму дослідженні здобула дані, які характеризують розвиток у дошкільників процесу абстрагування і узагальнення кількостей речей. Ці процеси невіддільні у дітей від оперування предметами, яке спочатку має практичний характер. У зв'язку із збагаченням досвіду оперування множинами предметів, дедалі більше опосередковуваного мовою (вживанням числівників), відбувається перехід від наочно-дійових до перцептивних (зорових), а далі - лічильних способів виконання завдань на визначення кількостей (наприклад, "взяти стільки ж", "показати картку, на якій стільки ж" і тд.). Удосконалюються самі лічильні способи їх визначення (відбувається перехід від перелічування по одному до долічування, потім - до лічби невеликими групами). Лічильні дії звільняються від зв'язаності їх зовнішніми діями (практичним відбиранням елементів, показуванням їх тощо) і голосним мовленням. Вони стають у дітей середнього дошкільного віку і особливо у старших дошкільників мислительними діями, які здійснюються за допомогою внутрішнього мовлення. В міру оволодіння дошкільниками цими діями останні стають більш узагальненими, гнучкішими, легко застосовуваними в різних ситуаціях (при визначенні кількості реальних і зображених, однорідних і різнорідних об'єктів тощо).

За даними П. Я. Гальперіна, формування у дошкільників лічильних дій проходить основні етапи формування розумової дії. Спочатку має місце етап освоєння дії з самими предметами, далі ці дії відбуваються в плані голосного мовлення і, нарешті, вони стають суто мисленнєвими діями, засобом яких є внутрішнє мовлення.

А. К. Грибанова виявила, що для дошкільника лічба становить складну діяльність, оволодіння якою вимагає вироблення цілого ряду дій. Формування лічби йде від розгорненої "матеріальної1' форми перелічування до більш досконалої мовної його форми. Руховий компонент лічби спочатку має розгорнений характер, а далі зазнає змін, які виявляються в згортанні, схематизації дій руки і очей. Мовний компонент також змінюється; відбувається поступовий перехід від голосного мовлення до шепотіння, потім до беззвучного промовляння числівників і, нарешті, до лічби "про себе". Зазнає змін і "співдружність" руки і мови. Аналогічний шлях проходить і лічба кількостей, що сприймаються на слух.

Багаті дані про зародження і розвиток лічильної діяльності у дошкільників здобуті А.М.Леушиною. В них характеризуються досягнення дітей молодшого, середнього і старшого віку по цій лінії, залежність цих досягнень від методів керівництва процесом засвоєння дітьми початків лічби, перехід дітей 6-7 років до оволодіння першими обчисленнями.

Процес переходу дітей-дошкільників від наочно-дійового до образного і далі до дискурсивного (міркуючого) мислення вивчався деякими психологами на Іншому матеріалі. Г.І.Мінська досліджувала його, даючи дітям - дошкільникам розв'язувати задачі на механічні зв'язки й відношення. Спочатку діти розв'язували їх в наочно-дійовому плані, потім (на другий день) - в наочно-образному (умови задач були зображені на малюнку) і, нарешті, (на третій день) - в словесному плані (умови їх описувались словами). Виявилось, що наочно-дійове, образне і дискурсивне мислення формуються у дітей в певній послідовності і в нерозривному зв'язку. Найлегше дається дітям розв'язання таких задач в наочно-дійовому плані. Досвід, набутий дітьми в розв'язуванні задач цим способом, є необхідною умовою їх переходу до розв'язування подібних задач в наочно-образному і мовному планах. Цей досвід сприяє переходові до вищих форм мислення по-різному залежно від характеру орієнтувально-дослідницької діяльності дитини, на основі якої нею досягнуті були практичні результати, і мовного її спілкування з дорослими. Кращі умови для цього переходу створюються при вищих формах орієнтування, які дають можливість розкрити істотні особливості досліджуваних об'єктів. Розгорнені висловлення дітей при сумісній дії сприяють вербалізації досвіду, якого вони набувають у практичних діях, і полегшують їм перехід до розв'язування задач в наочно-образному і мовному планах.

А. Г. Рузська вивчала взаємозв'язок безпосереднього досвіду І слова в утворенні узагальнень у дошкільників на матеріалі геометричних фігур. В цікавій для дітей 3-7 років експериментальній грі вироблялись узагальнення предметів за їх формою (різновидності трикутників і чотирикутників). В одних випадках діти розрізняли і узагальнювали предмети за цими формами, називаючи їх, в інших - не означали їх словесно. Називання і словесне визначення властивостей фігури приводили до значного підвищення ефективності узагальнення (збільшувалась кількість пізнавальних узагальнень, зменшувалось число помилок). Але при цьому виявились значні вікові й індивідуальні особливості. Слово набувало своєї узагальнюючої функції лише поступово і залежно від умов виховання. Важливе значення у виробленні адекватних зв'язків між словами і фігурами, в їх розрізненні і узагальненні мала орієнтувально-дослідницька діяльність дітей. У тих серіях експериментів, де ця діяльність спеціально організовувалась (дітям наочно показували, як треба оглядати фігури, послідовно виділяти їх сторони очима і руками, називати тощо), рівень розрізнення і узагальнення значно підвищувався. В цих умовах називання навіть у молодших дошкільників допомагало їм правильно орієнтуватися в істотних ознаках предметів І їх узагальнювати. Особливості узагальнень у дошкільників висвітлюються також у роботах К. Є. Хоменко, К.А. Некрасової,

0. В. Скрипченка та інших. Дані, здобуті радянськими психологами, підтверджують висловлену Виготським думку про те, що мова, включаючись у процеси наочно-дійового мислення в ранньому віці, далі перебудовує ці процеси, їх структуру. Також дослідження показали, що зв'язки, вироблені на основі слова, беруть участь у формуванні нового досвіду дитини, надаючи йому нових рис. Але це стається не відразу. Спочатку власна мова дитини йде за її діяльністю і належно не включається у вироблення нових зв'язків. Істотні зміни в цьому відношенні виникають у 5 - 6 років, Словесна система дитини починає брати активну участь у виробленні нових зв'язків, внаслідок чого останні утворюються швидше, стають міцнішими і рухливішими.

Особливо цікавими в цьому відношенні є досліди О. Р. Лурія і Ф. Я. Юдович над двома близнюками, мовлення яких мало затримку в розвитку на відносно ранньому ступені. Встановивши, що причина цієї затримки полягала в тому, що спілкування цих близнюків не створювало об'єктивної необхідності у розвитку повноцінної, розгорненої мови, вони провели далі спеціальний педагогічний експеримент. Близнюки були розлучені і поміщені в різні групи дітей з нормальним для їх віку розвитком мовлення. Нові обставини викликали у кожного близнюка потребу в розгорненому мовному спілкуванні, яка стимулювала швидкий розвиток їх мовлення. Останнє стало засобом розвитку інтелектуальних процесів у дітей (узагальнення, класифікації і т. д.). За 10 місяців близнюки досягли значних успіхів в їх розвитку, які були констатовані експериментальним шляхом. Вікові особливості взаємодії двох сигнальних систем у дошкільників, яка є основою розвитку їх мислення, почали розроблятись у працях А. Г. Іванова-Смоленського, Н.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вікові аспекти розвитку процесу мислення“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення
  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей