Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

Загальна психологія: Хрестоматія

Розпізнавання "іншої" логіки відбувається саме при встановленні системних зв'язків, проте кожна з горизонтальних ліній, які нам вдалося виявити як лідструктурні компоненти (див. модель), сама по собі є суперечливою. Загалом пропонована модель ілюструє єдність суперечностей, кожна з яких не нівелює іншої. Зміст свідомого переважно зберігається в потенційно усвідомлюваному стані. Тому кожна лінія на моделі має два напрями, наприклад до ідеалу -"Я", до перспектив (стрілка 2) і до цінностей минулого досвіду, нерідко драматичного (стрілка 1). Ця суперечність притаманна самій інстанції свідомого. Відбувається "перетягування канату" (енергетики) до "минулого" чи до "майбутнього", при цьому найгірше суб'єкт усвідомлює реальність "тут і тепер". Друга лінія знизу відображає несвідому тенденцію до цінностей "Ідеалізованого Я" (стрілка 5); у протилежний бік (стрілка 6) ілюструє тенденцію до глибинно-психологічних цінностей інфантильного порядку, витоки яких, як уже зазначалося, пов'язані з едіповим комплексом. Всі ці суперечності притаманні підструктурам, які функціонують у межах свідомого чи несвідомого. Зауважимо, що ці інстанції не протистоять одна одній - "простір" між ними заповнений системою психологічних захистів. А звідси випливає висновок: що менше буде автоматизованих психологічних захистів1, то швидше свідома й несвідома сфери гармонізуються на реалістичних засадах, і що більше вони виражені, то сприятливіші умови для гармонізації психіки на засадах соціально-перцептивних викривлень (суб'єктивна інтеграція психіки).

У процесі психокорекції виявляються дисфункції психіки, які зумовлюють спрямування активності суб'єкта в бік інфантильних, глибинно-психологічних цінностей (див. модель, стрілки З І 5). Тому маємо пам'ятати: що меншою мірою виражене ідеалізоване -"Я" суб'єкта, то більше він має шансів наблизитись до ідеалу -"Я".

Таку ідеалізацію щоразу забезпечують психологічні захисти, що спираються на умовні цінності, маскування яких і здійснюється шляхом відступів від реальності. Механізмом ситуативних психологічних, так само як і базових, захистів є генеральний механізм "від слабкості до сили" (стрілка 4). Загалом захисти спираються на когнітивну їх інстанцію, яка синтезує як умовні, так і нормативні цінності суб'єкта. Ситуативні захисти, хоча й функціонують "по вертикалі", проте перебувають у нерозривному взаємозв'язку з базовими захистами, а тому разом із ними підпорядковуються тенденції "до сили" (стрілка 4). Водночас можна виокремити лінійність взаємозв'язків, що виражають базові, або особистісні, захисти [7]. На відміну від ситуативних, вони покликані забезпечити реалізацію цінностей інфантильного "Я" (стрілка 5). їхню семантичну сутність можна встановити, виявивши логіку несвідомої сфери суб'єкта, яка є "іншою логікою" порівняно з логікою свідомого. Тому умовно можна сказати, що за логікою свідомого стоять ситуативні захисти, а за логікою несвідомого - базові. Суперечність цих двох логік обумовлює слабкість "Я" суб'єкта (стрілка 3). У разі вираженої особистісної проблеми стрілка 3 стає суцільною, що означає її домінування над стрілкою 4 (пунктир зникає, внутрішня суперечливість "Я" загострюється). Отже, обидва види захистів намагаються інтегрувати психіку (за участі соціально-перцептивних викривлень) в одному напрямі - "до сили". Проте ситуативні захисти, спираючись на логіку свідомого та на реальну ситуацію, підпорядковуються принципу реальності, а базові покликані завершити "справи дитинства" (інфантильні цінності "Я"), тому пов'язані з принципом задоволення. Однак, ураховуючи взаємозв'язок цих різновидів захистів І те, що ситуативні захисти є водночас способом реалізації базових, результатам їх спільного функціонування завжди притаманний відступ від реальності, що породжує необхідність суб'єктивної інтегрованості психіки. Відмінність між ними полягає в тому, що ситуативні захисти не мають окремої системної організації, вони слугують водночас свідомому (його логіці) та базовим захистам (логіці несвідомого). Логіку несвідомого ще можна окреслити як прихований зміст (сенс) соціально забарвлених вчинків, який суперечить їх просоціальності внаслідок егоїстичної та інфантильної сутності.

Ступінь вияву особистісної проблеми відображено в динаміці стрілок на моделі: стрілка б набуває суцільності; стрілка 1 ("до минулого") також стає суцільною І продовжується вправо, а стрілка 2 стає пунктирною і скорочується вправо до мінімуму.

До того ж модель зберігає "вертикальні" суперечності підструктур ("Супер-Его", "Его", "Ід"), описані 3. Фрейдом.

У об'єктивуванні цих питань може допомогти лише процесуальна психодіагностика, а не формальна, як за традиційного підходу до пізнання. Процесуальна психодіагностика передбачає постійне єднання діагностики із психокорекцією.

Таким чином, модель внутрішньої динаміки психіки відображає той факт, що зарезервована з інфантильного періоду життя енергія дає рецидиви в поведінці шляхом дії захисних механізмів заміщення, компенсації, сублімації впродовж усього життя (лінійна динаміка). На ці явища потрібно зважати на рівні розуміння функціональних характеристик захисних механізмів, що деструктурують просоціальне спрямування поведінки суб'єкта на шляху прагнення "до сили", дією тенденції "назад, у дитинство". Сформовані захисні механізми живляться енергією, спрямування якої не дано, а задано фіксаціями інфантильного періоду розвитку суб'єкта. Усе це визначає характер його емоційної сфери. Тому психолог-практик має бути уважним до спонтанних виявів емоцій, адже вони є першими й надійними вісниками змісту несвідомого. Втаємничення змісту несвідомого полягає в латентності формування системних характеристик та його логічної впорядкованості. "Логіка несвідомого", яка стоїть за базовими, особистісними захистами, формується на латентному рівні позадосвідно. Такої логіки неможливо раціонально навчити - це процес синтезу індивідуального досвіду суб'єкта (соціалізації) з тенденціями на завершення його інфантильних потреб, що здійснюється поза межами свідомого. Проте свідоме й несвідоме не розділені жорстко - вони тісно взаємопов'язані й діють синергічно, про що свідчить уже сам факт існування категорії "потенційно свідомого". Психолог-практик має пам'ятати, що пізнання несвідомого неможливе без встановлення зв'язків між свідомим та несвідомим. 3. Фрейд у цих питаннях робив ставку на свідоме. Весь його психоаналіз побудований на тому, щоб увести витіснений зміст у свідомість, зробивши його таким чином упізнаним і зрозумілим для суб'єкта. Шлях побудови логічного ланцюга, що веде до первинної причини симптому хвороби (з метою усвідомлення його особою й одужання), видався Фрейду "царським шляхом".

3. Фрейд виходив із того, що свідоме потребує допомоги, бо воно "не господар навіть у власному будинку". Свідоме в контексті несвідомого, говорив він, схоже на вершника, який керує конем. До певного часу кінь слухається, а потім імперативно декларує свої права. За силою кінь переважає вершника, й зін не може його приборкати, проте й позбутися не хоче. Несвідоме допомагає свідомому зберегти "становище господаря", і вершник знаходить компроміс: непомітно для себе видає бажання "коня" за його власні. Безболісність та невидимість (неусвідомлюваність) компромісної "правди" забезпечують суб'єкту психологічні захисти, тому процес їх корекції нелегкий. Психологічні захисти, хоча й дорогою ціною (відступами від реальності, селекціонуванням та викривленням інформації, ЇЇ пропусками, побудовою ілюзій тощо), все ж таки забезпечують процес суб'єктивної інтегрованості психіки за наявності її об'єктивної дезінтегрованності. Це означає, що бажання інфантильного "Я" (мал. 1, стрілка 5) маскуються, сприяючи процесу суб'єктивної інтеграції психіки в контексті просоціальних цілей суб'єкта. Психологічні захисти (ситуативні та базові) інтегрують свідому й несвідому сфери в симультанний процес, тому актуальна поведінка індивіда виражає їх у єдності. Оскільки несвідоме енергетично сильніше, матеріальна (об'єктивна) реальність нерідко підмінюється бажаною суб'єктивною. Таким чином, створюються умови, за яких свідоме "Я" непомітно для себе прагне того самого, що й Інфантильне "Я". У цьому полягає сутність антиномії взаємозв'язків між підструктурними компонентами моделі, які самі по собі с суперечливими, проте існують у цих суперечностях. Психологічні захисти закамуфльовують компромісний, ризикований для просоціального аспекту "Я" зміст, маскують його захисним "туманом".

Професіоналізм психолога-практика полягає в умінні розвінчувати ілюзію, породжену інфантильними інтересами "Я" суб'єкта (що приховуються за просоціальними цілями), та прогнозувати деструкції психіки, зумовлювані імперативною тенденцією "до минулого", до інфантильних цінностей "Я", що спричиняє його слабкість та актуалізує почуття меншовартості. Суб'єкт при цьому може мріяти про кар'єру, особистісне зростання, й не бачити, що він душею, серцем і розумом працює на закономірність "вимушеного повторення" минулих драматичних переживань, які поглинають його енергетику. Ситуативні захисти, зорієнтовані на просоціальний характер актуальної ситуації, намагаються, не втрачаючи "інфантильного інтересу" (за яким стоїть базовий захист), реалізувати просоціальне спрямування суб'єкта в контексті "логіки свідомого". Зважаючи на це, можна встановити взаємозв'язок між базовими (за якими стоїть "інша логіка", логіка несвідомого) та ситуативними захистами. У малюнках це нерідко символізує зображення прірви, з якої людина намагається вибратись. Постійне непродуктивно-драматичне повторення поведінки створює лише ілюзію сили. Згадаймо образ Ісуса Христа, який допомагає людині знову й знову переживати події, пов'язані з емоційними втратами. Наприклад, деякі люди часто виставляють свої драматичні переживання напоказ як ознаку власної гідності, сили, як героїзм. Із часом це може набувати парадоксальної форми "задоволення від страждань". Однак у процесі психокорекції, яка покликана гармонізувати особистість, вона вчиться бачити соціально-перцелтивну реальність і звільняється від інфантильного сповідування принципу задоволення.

Зазначені суперечливі тенденції завуальовано відтворюються в символі, який іманентно виражає сутність інтрапсихічної реальності.

Психологи-практики мають уміти пізнавати несвідоме й дешифрувати його символічні форми та специфіку вираження змісту "іншої логіки" порівняно з логікою свідомого. Це дає змогу вивільнити останню з невиправданого підпорядкування інфантильним цінностям "Я", яке внаслідок пріоритетності феномену минулого над теперішнім та майбутнім надає поведінці суб'єкта регресивного характеру.

Є суперечливою й сама сутність символу: з одного боку, він прагне бути впізнаним та розшифрованим, чому сприяє просоціальний характер образів фантазій, а з іншого, - з метою самозбереження змушений такою самою мірою бути зашифрованим (замаскованим), невидимим, невпізнанним. На допомогу останньому й приходить архетип (інстинкт): він "знає", як це буває з використанням надіндивідуального досвіду. Цей досвід, незалежно від глибини пізнання, ніколи не стане здобутком ні свідомості суб'єкта, ні об'єктивного спостерігача (психолога). За допомогою "шифрування" символ зберігає принцип доцільності, який відкривається у процесі інтерпретації поведінкового матеріалу суб'єкта. Проте з функціонального погляду те, що "може робити" й чим "володіє" архетип, пізнати важко. Ми можемо бачити тільки результат і вибудовувати теоретичні припущення. Таким чином, можна стверджувати, що колективне несвідоме зберігає свою автономію й абсолютну пізнавальну недоторканність поза контекстом цілісної психіки суб'єкта, що знову означає суперечність: з одного боку, колективне несвідоме має надіндивідуальний характер, а з іншого, - не існує без індивіда.

Отже, архетип без індивіда функціонально (а не теоретично) існувати не може, а інстинкти продовження роду ("лібідо") та смерті ("танатос") є в архетипній символіці провідними. Колективне несвідоме, зобного боку, автономне, з іншого - максимально пов'язане із психікою конкретної особи, оскільки за допомогою архетипу воно слугує визначенню змісту несвідомої сфери суб'єкта. Можна стверджувати, що у процесі психокорекції залишається непізнаною процесуальна сутність функцій архетипу, якому зобов'язана презентативність сфери несвідомого, що може бути розкрита за умов цілісного аналізу символічного матеріалу за участю фахівця.

Архетип візуалізує несвідоме не дифузно, а під впливом глибинних цінностей суб'єкта (див. модель, стрілка 5) з використанням символів із арсеналу колективного несвідомого, які синтезуються з Індивідуальним досвідом суб'єкта.

Таким чином, тим, що людина "розповідає" про свою "глибинно-психологічну драму" в психомалюнку, слід завдячити саме архетипу як "граматиці" вираження змісту несвідомого за допомогою візуальних засобів. Якщо мова - це система знаків, то колективне несвідоме обслуговує система символів, які втілюють у собі певну, хоча й ретроспективно зорієнтовану, функцію презентації фалічної сфери життя індивіда, на яку (порівняно з іншими потягами - до свободи, власності, самозбереження) суспільство накладає найсуворіше табу, що є за межами конкретної культури людей. Можливо, в ієрархії потягів інстинкт продовження роду відіграє провідну роль саме тому, що "відчуває" найбільшу загрозу, а може, тому, що від нього залежить існування всіх інших потягів (адже, якщо не буде живої істоти - не буде інших інстинктів, у тому числі й архетипу). Це, очевидно, і пояснює той факт, що серед арсеналу колективних символів, які набувають статусу архетипних, найзначніша в ужитку символіка лібідо.

Наш досвід дає підставу стверджувати, що пізнання несвідомого без участі архетипів було б неможливим. Саме архетип є для індивіда позадосвідним, а отже, неконтрольованим з боку опорів та "Супер-Его". На наш погляд, це динамічний конструкт, який є провідним у символізації змісту несвідомого відповідно до глибинних цінностей (див. модель, стрілка 5). Архетип є механізмом символізації (шифрування) змісту (а не конкретним змістом) несвідомого, який сприяє візуальному вираженню його потаємної сутності.

Ми також упевнені, що архетип нероздільно пов'язаний зі свідомим (через індивідуальний досвід суб'єкта), так само, як і з несвідомим. Архетип - це універсальний механізм візуального синтезування змісту обох сфер психіки (свідомої і несвідомої") в символічній формі. Тому колективне несвідоме як осередок філогенетичного спадку візуальних засобів вираження змісту психічного оживає відповідно до потреб психіки суб'єкта. Об'єднувальним моментом колективного несвідомого й архетипу є "знання" арсеналу образів. Архетип сильний тим, що може цим скористатися для вираження системних характеристик глибинних проблем конкретного індивіда. У цьому й полягає його синтезувальна функція у ракурсі цілісної психіки.

У процесі символізації змісту несвідомого архетип ураховує як сферу свідомого, так і несвідомого в усій повноті їх суперечливих тенденцій і енергетичних спрямувань. Постає питання: для чого архетипу, базовою засадою якого є колективне несвідоме, орієнтуватися на зміст свідомого? По-перше, він цілісно візуалізує інтрасуперечливий зміст психіки з її захисними тенденціями. Останні, як уже зазначалося, спрацьовують як "по вертикалі" - ситуативні захисти (орієнтовані на утвердження логіки свідомого), так і "по горизонталі" - базові захисти (орієнтовані на утвердження "іншої логіки", що відповідає інфантильним (глибинним) цінностям "Я"). Саме свідоме значною мірою сприяє оживленню символіки колективного несвідомого, робить II прийнятною (адаптованою) до соціуму у використанні архетипом. По-друге, на нашу думку, головна мета символізації не лише в уникненні покарання "Супер-Его", а й у задоволенні потреби несвідомого в презентації (в тому, щоб бути пізнаним і реалізованим через свідому сферу). Тому архетип ніколи не використовує у процесі символізації знак (без його символічного аспекту), бо він безпосередньо міг би бути впізнаваний. Символ багатозначний, і його значення (подібно до суперечливості підструктур, див. модель) взаємно не нівелюють одне одного, не зливаються і не перебувають в антагоністичних стосунках, вони мирно співіснують. У символі єднаються суперечливі смисли, про що переконливо свідчить психоаналіз комплексу тематичних малюнків.

Логіка свідомості "знає" лише про себе і без особливого бажання "здогадується" про існування несвідомого та його логіки. Несвідомому відомий зміст психічного загалом, у всіх його проявах, а символ завдяки його багатозначності має змогу репрезентувати це у поведінці суб'єкта.

Несвідоме, яке зберігає пам'ять навіть про генетичну передісторію індивіда, пов'язану з енергетичним потенціалом, має значні переваги над свідомим, проте не відмежовується від свідомості, зберігаючи функціональну автономію, і ні в чому не хоче поступитися їй (модель відображає певну симетрію обох цих сфер).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)
  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей