Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

Загальна психологія: Хрестоматія

Що ж відбувається зі змістом, який зберігається під блоком опорів і не може ввійти у свідомість? За витісненим змістом завжди стоїть енергія, "притулком" для якої є несвідома сфера. Ця енергія зберігає тенденцію до вияву у свідомості та поведінці суб'єкта. Спрямованість несвідомого змісту єдина: реалізуватись (об'єктивуватись) у поведінці. Ідеться про несвідоме як про автономну інстанцію, оскільки воно структурно-функціонально організоване на зразок комп'ютера, цілісно інформоване (як про свою сферу, так і про сферу свідомого), обслуговує себе без помітної участі свідомого. Свідоме не існує без потенційно свідомого. "Розуміючи", що там, "нагорі", є "Супер-Его" та механізми опорів, які в явному вигляді не пропустять витісненого змісту, сфера несвідомого актуалізується у процесі символізації, що специфічно маскує ЇЇ зміст. Несвідоме не представлене ні самому суб'єкту, ні об'єктивному спостерігачеві, який може пізнати його лише через певні вияви в житті суб'єкта (сновидіння, вчинки, малюнки, фантазії). Отже, процес символізації - це маскування змісту несвідомого від цензури "Над-Я" з метою забезпечення можливості його вияву в поведінці. Будь-який зміст несвідомого не мас санкцій на прямий (неприхований) вихід у незашифрованому вигляді у свідому сферу, тобто він семантично закритий. Зміст свідомого суб'єкт за бажання має змогу об'єктивувати та пізнавати в будь-який момент.

Як відбувається процес пізнання сфери несвідомого? Оскільки його зміст представляється в замаскованому вигляді, тут особі не обійтися без допомоги об'єктивного спостерігача. Для пізнання несвідомого важливою є інтерпретація, дешифрування його виявів у поведінці конкретної особи, що належить до професійних функцій психолога. Найскладніше з його фахових завдань - за окремими виявами поведінки розкрити семантику символів та їх системну впорядкованість, важливу для з'ясування особливостей особистісної проблеми тієї чи тієї людини. Процес дешифрування (інтерпретації) потребує цілісного розуміння несвідомої сфери психіки. Смислова структура символу багатошарова, він об'єктивно реалізує себе не як наявність конкретного змісту, а як динамічна тенденція: він не даний, а заданий. Тлумачення символу є діалогічною формою знання: смисл символу існує тільки всередині людського спілкування, поза яким можна спостерігати лише його оболонку. Діалог, у процесі якого розкривається зміст символу, може бути деформований хибною позицією Інтерпретатора. Протилежна крайність - поверховий раціоналізм, зорієнтований на уявну (ілюзорну) об'єктивність і чіткість "остаточного" тлумачення, який усуває діалогічний момент, знижуючи сутнісні характеристики символу як динамічної системи, що дає змогу пізнати спрямованість енергетики суб'єкта.

Символ - знак, прикмета розпізнавання; він є образом, узятим в аспекті своєї знаковості, знаком, наділеним усією багатозначністю тлумачення образа. Предметний образ і глибинний смисл виступають у структурі символу як два нероздільні полюси. Символ виражає смислову глибину, перспективу образу; його не можна дешифрувати прямими зусиллями розуму, він невіддільний від структури образу й не існує у вигляді якоїсь раціональної формули, яку можна з нього виокремити. Головна відмінність символу від знаку полягає в тому, що знак відображає поодиноке явище, а символу притаманна багатозначність. Символ через часткові прояви сприяє виявленню цілісної картини. Наприклад, міфологічне світосприйняття передбачає нероздільну (недиференційовану) тотожність символічної форми та її смислу, що виключає будь-яку рефлексію над символом. Трактування символу є певною мірою переходом від абстрактного до конкретного. Абстрактне - це "вузькість", однобічність знання, рух від менш до більш змістовного. На відміну від знакової системи символ завжди несе емоційне навантаження, вказуючи, тим самим на причетність до сфери несвідомого. Слово ж як абстрактний знак набуває емотивного заряду, синтезуючись із символом, а без такого зв'язку воно виконує лише інформативну функцію. Тому за певних умов слово може перетворюватись на символ. І що більше воно в спілкуванні має символічний відтінок, доступний свідомому сприйняттю, то цікавішим (емоційно жвавішим) є саме спілкування. Символ же сам по собі сильніший за знак не лише емотивним зарядом, а й внутрішньою синтезованістю семантичного розмаїття, здатністю симультанного вираження змісту як свідомої, так і несвідомої сфер водночас з усіма їх суперечливими взаємозв'язками (відповідно до підструктур нашої моделі).

У процесі символізації діють механізми, на які вперше звернув увагу 3. Фрейд у своїй інтерпретації сновидінь, а саме: згущення, зміщення, натяк. Психоаналіз малюнків дав змогу доповнити цей перелік, а саме: гіперболізація, мінімізація, кількісні маскування, схематизація, порушення фізичних закономірностей предметів (відсутність чи викривлення окремих їх частин), неприродний синтез їх якостей, компіляція окремих їх елементів, локалізація, генералізація та ін. Найяскравіше дія зазначених механізмів виявляється у процесі аналізу малюнків. Саме ці механізми сприяють прояву змісту несвідомого "назовні".

Незаперечно, що основний зміст психіки суб'єкта зберігається на несвідомому рівні. Ми усвідомлюємо лише фрагмент нашої активності в ту чи ту мить, а загалом сукупність соціально-перцептивної інформації залишається у несвідомій сфері. З огляду на це видається невиправданим звинувачення на адресу 3. Фрейда в тому, що він перебільшував роль несвідомого. Його опоненти стверджували, що все неусвідомлюване не існує. Проте говорити можна швидше про не існування свідомості, яка актуалізується лише фрагментарно, а весь інший зміст перебуває в потенційно свідомому стані. Потенційно усвідомлюване - це те, що не усвідомлюється в актуальний (поточний) момент. Саме такий зміст психіки людини, який не суперечить цензурі "Над-Я", не витісняється і може зберігатись на рівні потенційно свідомого, а його прояви не актуалізують опори. Цей зміст може легко переходити у свідомість під впливом потреб (зовнішніх чи внутрішніх). Несвідоме ж, тобто існування певного змісту, який піддавався витісненням і опорам, характеризується зв'язком з "Ід" (з потягами) і не має змоги прямолінійно об'єктивуватись у свідомість особи, хоча витісненому завжди притаманне потенційне прагнення заявити про себе "назовні". Реалізація такого прагнення стає можливою саме завдяки процесу символізації. Інакше кажучи, процес символізації "йде назустріч" прагненням витісненого змісту виявитись "назовні". В цьому випадку функціонально діють "вертикальні" залежності між підструктурами моделі. "По горизонталі" провідним механізмом в об'єктивуванні нереалізованих інфантильних потреб є механізм заміщення.

Прояви несвідомого на обох "осях координат" (рис. 1) можна спостерігати, зокрема, у процесі психоаналізу комплексу тематичних малюнків.

За умови спонтанного малювання образ синтезовано виражає водночас свідоме і несвідоме автора. Найважливішою вимогою до професійної роботи психолога є цілісність пізнання. Тому, аналізуючи малюнки, ми у процесі діалогу з їх автором намагаємося здійснити аналіз та синтез свідомих і несвідомих аспектів його психіки. При цьому береться до уваги функціональна відмінність між свідомим та несвідомим.

Передавати складний психологічний зміст несвідомого в малюнках не вчили нікого і ніколи. У кожного індивіда цей процес неповторний. Якщо взяти до уваги генезис, то можна дійти висновку, що вже діти можуть передавати в малюнку символізований психологічний зміст, який ґрунтується на рефлекси, самоусвідомленні та самовідображенні. На наше припущення, цю здатність до образної передачі змісту забезпечує (та сприяє ЇЇ розвитку) вроджений інстинкт - архетип. У нашому розумінні це психодинамічна тенденція, яка сприяє розвитку навичок та вмінь репрезентувати в образній формі складний психологічний зміст та впорядкуванню внутрішнього світу суб'єкта загалом.

Завдяки архетипу використовується банк візуальних засобів із надр колективного несвідомого, Це найвиразніше виявляється у випадках, коли на певний зміст "Я" накладається жорстке табу, що ускладнює його вияв у психомалюнках. Останнє пов'язане з едіповою залежністю, яка є основою особистісної проблеми суб'єкта. Саме завдяки архетипу в поведінці об'єктивується "потаємна" інформація із глибин несвідомого. Програмування поведінки суб'єкта інфантильними мотивами обов'язково виявляється в малюнках за умови їх вільного виконання.

Цілісність психіки та взаємозв'язок свідомої і несвідомої сфер забезпечується адаптацією архетипних символів до просоціального і водночас індивідуально неповторного досвіду особи. Тому за рахунок фіксацій минулого досвіду архетипна символіка в кожної особи має індивідуально-неповторне забарвлення. Наприклад, за допомогою піктографічного письма людина передавала емоційні стани, пов'язані зі страхом перед блискавкою, громом та Ін. На нашу думку, здатність до відтворення в образах та символах психологічного змісту індивіда передається саме з генотипом. Аналізуючи малюнки, ми переконуємось у складності процесу передачі неусвідомлюваного змісту та семантичних взаємозв'язків між окремими символічними елементами. Свідомість ніколи не "впорається" з таким завданням. Візьмімо, наприклад, феномен сомнамбулізму: якщо людину, яка перебуває в такому стані, привести до тями, вона може впасти. На ці особливості прояву несвідомого психолог має звертати увагу й ретельно вивчати його закономірності.

Ми не прихильники тестової інтерпретації малюнків, оскільки фактично це є процесом переведення символічного характеру малюнка у знаковий, що диктують стандартизовані форми його тлумачення. За тестовою інтерпретацією будь-який символ перетворюється на знак. Чому? Наведемо три основні причини: по-перше, в цьому разі не враховується бачення образу самим суб'єктом, по-друге, нівелюється багатозначність інтерпретації, по-третє, не залишаються поза увагою логічні взаємозв'язки (асоціації) між окремими образами та їх елементами.

Тестова Інтерпретація малюнка породжує артефакти, оскільки не враховує сутнісних характеристик несвідомого. Психолог за таких умов стає нецікавим для автора малюнків, оскільки таку інтерпретацію він за бажання може здійснити й сам. Символічність малюнка полягає у тому, що він може розповісти більше, ніж автор свідомо вкладає у його семантику. Для психолога-практика першорядного значення набуває його професійна здатність розуміти символічний характер несвідомого та вміти дешифрувати його, виявляючи взаємозв'язки між елементами виокремлених образів. Свідоме оперує абстрактними знаками - словами, несвідоме - образами, що мають символічний характер. Працюючи з малюнками в психоаналітичному ракурсі, ми переконуємося, що маємо справу не просто з образами, а з символами. Символ, як уже зазначалося, не виражає змісту прямолінійно та однозначно. Образна канва розходиться з семантичною, смисловою - і в цьому роль І функції символу як такого. Символ завжди багатозначний і семантично місткий. Тому, зважаючи на образний і символічний характер змісту несвідомого, дуже важливо працювати з візуальним матеріалом, який породжений спонтанною активністю руки суб'єкта, що цілісно об'єктивує зміст психіки.

Отже, свідоме й несвідоме функціонують за різними законами, які виражають сутність антиномії між цими підструктурами психіки. Вони є протилежностями одного цілого і водночас еквівалентними та зорієнтованими на збереження цієї цілісності, хоч і різноспрямовані за орієнтацією не цінності (див. модель). Ці дві підструктури (свідоме й несвідоме) не існують одна без одної, а пізнання однієї з них не може бути повним без урахування специфічних особливостей впливу іншої підструктури. На наш погляд, саме недотримання цього постулату зумовлює слабкість практичної психології. Свідоме та несвідоме семантично настільки близькі одне до одного, наскільки й далекі - ось у чому сутність взаємозв'язків між ними.

Функціональні особливості двох підструктур психіки наведено у таблиці.

Функціональні особливості двох сфер психіки

СвідомеНесвідоме
Дії мають цілеспрямований, раціональний характерМає ірраціональний характер
Первинно детерміноване зовнішньою діяльністю і лише потім проходить процес інтеріоризації, що має вияв у думках та ідеяхДетерміноване внутрішніми механізмами; репрезентується переважно образами фантазії, які мають символічний характер
Орієнтується на вироблені суспільством цінностіОрієнтоване на глибинно-психологічні цінності
Охоплює ставлення суб'єкта до самого себе через цінності, притаманні самосвідомостіҐрунтується на умовних цінностях, так само неусвідомлюваних, як і їх відношення до ідеалізованого "Я". Наявність умовних цінностей пізнається опосередковано через очікування суб'єкта на підтвердження гідностей "Я"
Причетне до самопізнанняМає обмежені можливості самопізнання
Переважно опосередковане до свідомпізнання інших людей- Піддається пізнанню у процесі психоаналізу матеріалу власної поведінки
Є суб'єктивним образом об'єктивного світуЄ об'єктивним образом суб'єктивного світу особи
Відображує в духовному житті суб'єкта Інтереси та уявлення різних соціальних груп, класів, націй суспільства загаломВідображує інфантильні інтереси "Я", прагне за участі колективного несвідомого завершити нереалізовані потреби дитинства
Є носієм мора볥рунтується на витісненнях у несвідому сферу змісту, що не відповідає моралі
Тлумачиться як особливий, вищий рівень логічної впорядкованості психічної діяльності суб'єктаЄ формою регресивного, Інфантильного способу самоорганізації, підпорядкованою "іншій логіці"
Передбачає раціональність дій та їхні наслідкиМає спонтанний характер активності
Із самого початку є суспільним продуктомСтимульоване потягами "Ід", має інтрасоціальний характер
Має тим вищий рівень, чим більшою мірою людина здатна до само-звітуванняМає тим нижчий рівень, чим меншою мірою воно вербалізоване
Має фокус і периферію ("вчення про домінанту")Є носієм цінностей інфантильного "Я"; фокус та периферія синтезуються на латентному рівні
Має різні рівні зрозумілості (само-рефлексії)Можлива різна міра пізнаності
Перебуває в складній взаємодії з несвідомимПеребуває в складній взаємодії зі свідомим
Зміст виражається знаковоЗміст виражається приховано, підтекстно й символічно
Підлягає законам часу, статі та просторуФункціональні особливості змісту - поза часом, статтю і простором
Зміст переважно зберігається в потенційно свідомому й може актуалізуватись вольовим зусиллямПроцес об'єктивування змісту стримується опорами та психічними захистами, відсутній прямий перехід у свідомість

Як видно з таблиці, свідоме й несвідоме є проявами однієї і тієї самої реальності - психіки, і водночас мають різні функціональні характеристики. Отже, за принципом додатковості (подібно до квантової фізики) пізнання несвідомого потребує інших методів (порівняно зі свідомим), які були 6 спроможні відтворювати цюкну картину психіки з урахуванням лінійних взаємозалежностей її підструктур.

Глибинно-психологічна інтерпретація відповідає принципу додатковості, оскільки вона сприяє виявленню логіки несвідомого на емпіричній конкретиці: ЇЇ визначають лінійні взаємозв'язки (асоціації) між образами та їх елементами. Логіка несвідомого формується позадосвідно і їй притаманні позачасові параметри.

Термін "поза часом" узгоджується з поняттям архетипу, який сприяє символізації змісту несвідомого й передається з покоління в покоління як інстинкт, пов'язаний із колективним несвідомим.

Несвідомому (передсвідомому), яке формується за участі вербальних засобів, притаманна системна впорядкованість, яка найрельєфніше виявляється у базових, особистісних захистах, на противагу захистам ситуативним, провідною функцією яких є "адаптація" суб'єкта до соціально значущої ситуації. Проте потрібно пам'ятати, що обидва різновиди захистів не лише взаємопов'язані, а й не існують один без одного. На відміну від свідомого несвідоме існує не лише поза часом, а й поза статтю. Несвідоме ("Ід") не знає статі, йому відомі лише бажання суб'єкта, що первісно підпорядковуються "принципу задоволення" і, реалізуючи його, намагаються перебороти (ігнорувати) інтервали часу. Наприклад, дівчатка граються переважно ляльками, хлопчики - машинками, однак це ще не є свідченням їхньої орієнтації на свою стать. Найімовірніше, архетипний образ прийнятних дій зумовлює вибіркову активність на об'єкти ідентифікацій. Ми схильні вважати, що до 2-3-річного віку провідником до свідомої активності є архетип, і активність несвідомого спочатку стимулюється не статтю, а емоційною значущістю подій, які дитина переживає в контексті індивідуальних ідентифікацій (перенесень, заміщень) та біологічних потреб. Якщо для хлопчика значущий батько, він повторюватиме його заняття; якщо не значущий (конфронтуючий), - може виявляти активність, наближену до дій матері. Для несвідомого значущість події є вагомішим чинником, ніж кількісні показники чи статеві ознаки, які згодом іманентно переходять у передсвідоме. Несвідомому притаманні глибинно-психологічні цінності, які семантично його структурують та впорядковують, що зумовлює направленість енергетики. 1 тут є помітна відмінність. Якщо для свідомого це ідеал -"Я" (див. модель, стрілка 2), який може свідомо окреслюватися, визначатися, то для несвідомого - "ідеалізоване Я" (там само, стрілка 6), яке спирається на умовні цінності дитинства. Тобто, якщо в дитинстві для суб'єкта була важливішою близькість до матері, то специфіка їхніх стосунків може перейти в умовну цінність, яку суб'єкт невидимо для себе реалізовуватиме з людьми протилежної статі. При цьому лише окремі психологічні риси матері можуть заміняти її персону (відрив від об'єкта Ідентифікації) й відігравати провідну роль у пошуку суб'єктом супутниці життя. За таких умов його активність визначається неусвідомлюваною цінністю пошуку об'єкта, подібного до матері (чи батька), з метою відтворення (оживлення) бажаних психічних рис та емоцій, що їх єднали. У малюнках це може передаватися сонечком, яке символізує тепло, затишок, захищеність.

Несвідоме (передсвідоме) своїми символічними засобами знаходиться поза фізичною реальністю, що їм відповідає. Якщо взяти як основну тезу, що несвідоме - це не матеріальна реальність, то стане зрозумілим, що в несвідомому існує

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)
  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей