Суб'єктно-вчинкова парадигма

Загальна психологія: Хрестоматія

Начебто зрозуміло, що вчинок не здійснюється сам по собі, хоча і це твердження не є загально прийнятним. Мовляв індивід лише виконавець якоїсь над індивідуальної волі, або що через "конкретне я* трансцендентальний суб'єкт реалізує свої загальнолюдські домагання тощо. Якщо ж відстоювати позицію, згідно якої учиняє все таки конкретний суб'єкт, необхідно буде з'ясувати, наскільки у цей вчинок вкладені його власні сутнісні сили, і чи не є це наслідком збігу обставин, результатом навіювання чи вппиеу якоїсь потойбічної сили. Натомість, постає дещо своєрідне і можливо для когось навіть дивне питання щодо розрізнення понять "учинок" і "суб'єкт учинку. Але якщо цього не зробити, виникає досить принципова проблема авторства: з кого питати, кому дякувати, кого вітати і прославляти за вчинене? Крім того, постає і друга, не менш серйозна проблема участі самої людини в її розвитку як душевно-духовної істоти, здатної вчиняти.

Суб'єктне не тотожне діяльнісному і вчинковому, воно по суті - наддіяльнісне і надучинкове. Суб'єктна інстанція несе в собі сутнісний код, індивідуальний проект людського буття, інтенцію і потенцію становлення людини людиною. Іншими словами, - це своєрідне архетипове утворення, що містить в собі заряджену життєвою енергією інформацію про те, що повинна хотіти і могти ця конкретна людська істота (зокрема, як вступати у взаємодію із соціальним оточенням), щоб жити автентично, відповідно своїй людській природі і набувати розвитку в своїх власне людських якостях.

Однак, бути суб'єктом - це не тільки хотіти і могти, але самопричинно відповідально діяти у напрямку реалізації своїх інтенцій І актуалізації своїх потенцій. Лише у процесі творчої самодіяльності людина як суб'єкт свого життя, зокрема психічного, душевно-духовного формується, розвивається і виявляється (С.Л.Рубінштейн). Така творча самодіяльність може мати різний зміст, характер, різну спрямованість, а отже, - різне значення для розвитку власне людського стрижня в людині. Ось чому М.М.Бахтін і В.А.Роменець звернулися до категорії вчинку як індивідуалізованої і, водночас, соціально зорієнтованої, насиченої глибоким етичним і естетичним змістом творчої діяльності людини.

Внутрішній зв'язок суб'єктності і вчинковості виявляється в тому, ще люди-на-суб'єкт в іпостасях особистості, індивідуальності виступає енергетичним джерелом, носієм, автором і регулятором вчинкової активності, рушійною силою її розвитку. Людина як суб'єкт несе особисту відповідальність за вчинене. Тут має місце така ж залежність, як між автором твору, процесом і продуктом його творіння, за яке він несе відповідальність навіть після того, як зробив свою справу.

Отже, якщо поняття "суб'єктність" несе в собі, з одного боку, наукове знання про сутнісний онтопсихологічний проект автентичного людського буття, а з іншого, - фіксує такі сутнісні ознаки людської активності, як автономність, самодостатність, цілісність і гармонійність, зорієнтовує на пошук внутрішніх джерел та рушійних сил розвитку людської істоти, підкреслює її авторське право, спроможність починати причинний ряд із самої себе, а, відтак, нести персональну відповідальність за вдієне і скоєне, то поняття "вчинковість" позначає індивідуально-неповторний, ціннісно-смисловий, культурно-особистісний вектори суб'єктної активності людини в їх сутнісному вимірі. Учинкове довизначення людини як суб'єкта життєдіяльності, суб'єкта індивідуального психічного життя надає йому необхідної і достатньої сутнісної конкретизації, оскільки наповнює індивідуальне природним для людини соціокультурним змістом і смислом.

Останнім часом, як можна в цьому пересвідчитися, спроби сутнісної рефлексії природи психіки з необхідністю повертають дослідників до, начебто, архаїчних, але, насправді, - метаісторичних категорій "душа" і "дух". У нашому випадку видається цілком доречним співвіднести поняття ,дух" в його онтичному значенні "із себе творящої сили" з поняттям суб'єктності, а поняття "душа" із спроможністю до вчинку. Ілюстрацією тут може прислужитися модель ієрархічних функціональних стосунків між такими містичними Інстанціями як Бог і Софія Премудрість Божа. Саме остання покликана актуалізувати божественні Інтенції і потенції в конкретних формах буттєвості. Якщо, таким чином, визнати, що людина за своєю природою є духовно-душевна істота, то у сучасній транскрипції це означає ніщо інше як її спроможність бути суб'єктом власного життя і виявляти таку спроможність у формі вчинкоеої активності.

Насамкінець важливо звернути увагу на історичний аспект розробки і запровадження суб'єктно-вчинкоеої парадигми в сучасній психології.

Сьогодні які раніше для вітчизняної психології залишається актуальною проблема природи психіки, детермінації розвитку психічних, душевно-духовних сип людини. Якщо протягом радянської доби за відомих обставин більший акцент в психологічних дослідженнях робився на визначенні ролі соціокультурних факторів у становленні, функціонуванні і розвитку системи психіки, і в цьому напрямку були отримані вагомі наукові результати (концепція інтеріоризації, культурно-історична концепція розвитку психіки, діяльнісний підхід тощо), то нині існують досить сприятливі внутрішні і зовнішні умови для наукового дослідження інтенцій і потенцій, джерел і рушійних сил "спонтанійного" (Г.С.Костюк) розгортання системи психіки, притаманних самому емпіричному людському індивіду. Тому, гріх, як кажуть, не скористатися сьогодні унікальною можливістю дослідження індивідуально-неповторного душевно-духовного світу людини, її самотворчих сил, маючи на меті побудову цілісної, гармонійної, більш "людської"", гуманістичної картини психічного життя.

Цим особливим вимогам і очікуванням з боку суспільної практики до сучасної психологічної науки відповідає суб'єктно-вчинкова парадигма, теоретико-методологічну основу якої заклали своїми працями видатні вітчизняні вчені-психологи С.П.Рубінштейн і В.А.Роменець, їхні учні і послідовники. Віддаючи належне природним і соціальним умовам існування і розвитку психіки людини, суб'єктно-вчинкова психологія розглядає останню із самого початку, тобто онтологічно, суб'єктом, автором і виконавцем ЇЇ "психологічного проекту". Як зріла свідома особистість вона сама обирає своє буття і входить у нього з реальною можливістю (потенцією) і напруженою спрямованістю (інтенцією) стати справжньою людиною і нічим іншим. Актуалізація зазначеної інтенцм і реалізація відповідно? потенції здійснюється людським індивідом самопричинно в його доцільно-вибірковій, партнерській і, водночас, перетворювальній взаємодії з природним і соціапьним оточенням.

У психологічній науці утвердження нових підходів, нових парадигмапьних моделей відбувається непросто і супроводжується, як правило, гострою боротьбою між представниками різних наукових шкіл, носіями різних поглядів на природу психіки і можливості її дослідження. Тому, залишаючись толерантною до всіх існуючих філософсько-психологічних традицій і напрямів, у межах яких здійснюється пізнавально-пошуковий рух до сутнісних глибин людської психіки, сучасна вітчизняна психологія повинна визначатись у своїх теоретико-методопогічних пріоритетах й ініціативно, суб'єктно-вчинково трансформувати накопичений досвід у проекти нових, ефективних парадигмапьних конструктів, які були б конкурентоздатними на світовому ринку психологічних ідей і технологій. Адже тільки так може відбуватися розвиток сучасної науки про душу.

Татенко В.О. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології/Людина. Суб'єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії/ За заг. ред. В.О.Татенка. - К.: Либідь, 2006. - С. 316-358.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Суб'єктно-вчинкова парадигма“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма
  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей