Визначивши певні варіанти психологічного простору, які можуть бути покладені в основу типології, перейдемо до опису його основних властивостей, до якісної характеристики моральних вимірів. Спеціальну увагу приділимо двом головним полюсам психологічного простору: полюсу позитивному і полюсу негативному.
Чи можна уявити собі життя у однобічному моральному просторі, де не було 6 спокус, гріхів, каяття, зльотів і падінь? Що таке добро, якщо його не порівнювати зі злом? Чи можлива внутрішня боротьба, муки зростання, коли немає з чим у самому собі боротися, нема чого долати, нема до чого прагнути?
Який він - диявол всередині нас? Казкова дрібненька істотка з рогами І хвостом, що трохи кульгає і пахне сіркою? Чи елегантний іноземець, яким був Воланд у М.Булгакова?
Як узагальнює С. С. Аверінцев, сатана - головний антагоніст бога й усіх доручених йому сил на небесах і на землі, ворог людського роду, цар пекла І повелитель бісів. Це анти божество є втіленням зла, "лукавим". Сатана протистоїть богові не на рівних засадах, але як грішне творіння бога, бунтівний підданий його держави, який тільки і може, що обертати проти бога силу, яку він від нього ж І отримав. Сатана є втіленням усього морального зла світу, всіх злих помислів. Сатана спокушає, вводить у гріх, заздрить, зводить наклепи, ставить на шляху перешкоди.
У раннє християнського письменника П сторіччя Іренея Ліонського зафіксовано переказ, згідно якому сатана і біси досягли повної міри у злобі і відчаї в результаті приходу, діяльності, жертовної смерті і воскресіння Христа, завдяки якому було до кінця визначено духовну поляризацію добра І зла у світі. "З того часу Сатану очевидним чином "засуджено" і він може лише, залишаючись до пори "князем світу цього", вести безнадійну фудольнєго проти горнєго і часу проти вічності" (Аверинцев С.С., 1991, с. 486).
.....У психологічному просторі життєвого світу особистості є полюси добра
і зла, позитивного і негативного, є щось, що традиційно позначається як божественне і сатанинське. Між цими полюсами постійно здійснюється взаємодія, яка створює силові потоки, енергетичний потенціал, конденсуючи, як заряди особистісного руху зростання, так і невротичні захисти, агресивні прояви, реакції, що розчаровують, викликають паніку, страх, сором.
Деякі єресі, наприклад, маніхейці, вважають диявола не лише могутньою і' рівною богові силою, але й його діалектичною протилежністю, необхідною для самого існування всесвіту. Дійсно, моральний простір був би штучно-схематичним, позбавленим життя, якби на його полі не відбувалися безперервні битви добра і зла, диявола і бога.
На думку Т. де Шардена, своїм існуванням Ад нічого не порушує і не руйнує у Божественному Середовищі, він творить щось нове і велике, надаючи відтінку серйозності, додаючи обсягу, глибини, яких без нього не було б. "Вершина краще за все вимірюється безоднею, над якою вона здіймається" (Т. де Шарден, 1992; с.139).
Хто застрахований від заборонених поривань? "Дідько", як каже моя знайома, постійно чатує. Він чекає, коли заслабне воля, коли від тягаря афекту звузиться свідомість, коли забудуться найбільш значущі норми співжиття. Особливо важко у таких випадках людині, яка ніколи не бажала знати, що зло існує, що воно завжди поруч із нами.
Дуже тяжко у стані спокуси, якщо цей стан здається людині абсолютно унікальним. Небезпечно, коли немає ніякого досвіду приборкування і зречення. Способів боротьби із собою так само багато, як багато індивідуальних облич у змія-спокусника. Головне-знати про ймовірність такої боротьби, про можливість перемоги.
Багато разів перечитую свій улюблений роман Л.Толстого "Війна і мир". Колись в юності мене приголомшила Наташа Ростова, коли вона раптом захопилася цим мерзотником Анатолем Куракіним. Тепер, захоплення світським негідником вже не здається мені безглуздою вигадкою старого моралізатора. Надто бездоганний, надто правильний князь Андрій. А в Анатолі є якась загадковість, незрозумілість, заборонність, якесь подвійне дно. Для Наташі, у якої вже надто безхмарним було щасливе дитинство, оранжерейним - домашнє середовище, Анатоль є втіленням якоїсь нової, незнайомої, таємної сфери життя, величезної і примхливої. Спокуса стає неминучою.
Позитивний особистісний потенціал співіснує з потенціалом негативним, руйнівним, який за термінологією К.Юнга називають "Тінню". Тінь - темний двійник людини, вона нагадує людині про її безпорадність, про темні пристрасті, раптові напади гніву, і тому зустріч з Тінню стає най не приємнішою подією. Людина намагається проектувати свої недоліки на оточуючих, не бачити власної Тіні, хоча краще, як вважає Юнг, встановлювати з нею дипломатичні стосунки.
Формування особистісного простору передбачає слідом за первинною, дифузною, нерозчленованою цілісністю появу дедалі жорсткішої й визначенішої позитивно-негативної структури, яка забарвлює всіх і все у чорно-білу гаму. У процесі подальшого особистісного зростання ця бінарна структура ускладнюється, збагачуючись новими нюансами, відтінками, напівтонами й нарешті, по досягненні особистісної зрілості, необхідність полюсного бачення дійсності з точки зору добра і зла, грішного і праведного поступово зникає. Така зінтегрована, "постдовільна" цілісність і забезпечує справжню особистісну свободу.
Чому у психологічному просторі співіснують добро і зло? "Парадокс добра і зла, основний парадокс етики, полягає в тому, що добро передбачає існування зла і потребує допущення зла", - пише М.Бердяєв. Поки існує їх розрізнення, завжди виникає взаємодія, зіткнення протилежних начал, боротьба, що відбувається у душі кожної людини, яка й підштовхує до розвитку, морального вдосконалення. Абсолютне добро передбачається у Царстві Божому, а поза ним "абсолютне добро, що не припускає існування зла, є завжди тиранія, царство великого інквізитора й антихриста" (Бердяев Н.А., 1993, с. 135).
Якщо уявити собі світ, у якому є абсолютне доброті немає зла, то яку роль у цьому світі можна відвести людині? Навіщо їй страждати, вдосконалюватись, зростати над собою? Як слушно зауважує М.Бердяєв, людина у такому гіпотетичному світі стає "автоматом добра", не маючи свободи само проявів, не здійснюючи морального вибору. Поки є і добро, і зло, є й боротьба, яка відбувається у душі кожної людини, стимулюючи моральне самовдосконалення.
Традиційний, культурологічний погляд на цю проблему виключає ігнорування релігійних уявлень про Бога й Сатану, усталених персоніфікацій добра і зла у казках, міфах, народних переказах, індивідуальному і колективному несвідомому. Загальнофілософська, теологічна проблема ворожості добра і зла, активного характеру злої сили перетворюється у психологічній науці на проблему амбівалентності духовного і тілесного, їх суперечливої ролі в детермінації життєдіяльності людини.
Життєвий світ людини структурується за законами співіснування добра і зла, їх суперництва, що створює силові потоки, енергетичні вихори небайдужості, вибірковості, унікальності задумів і дій. Полюсність психологічного простору передбачає постійну взаємодію добра і зла, що виявляється і в співіснуванні симпатій та антипатій.
Навіщо Диявол спокушає людину, провокує її на погані вчинки? Чому Господь не заважає йому, незважаючи на свою всемогутність? Спокуса традиційно трактується як умова свободи, завдяки якій людина постає перед необхідністю здійснення морального вибору, прояву своїх внутрішніх інтенцій, що дає змогу по-новому структурувати простір життєвого світу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Полюсність психологічного простору“ на сторінці 1. Приємного читання.
