Вчинковий вимір у психології

Загальна психологія: Хрестоматія

Проблема вчинку лише останнім часом почала привертати спеціальну увагу психологів-дослідників, хоча в історії зустрічалися непоодинокі спроби визначення цього поняття і з'ясування його сутнісної ваги для наук про людину.

Одну з перших спроб розгорнутого філософсько-психологичного дослідження феномену вчинку і пояснювальних можливостей цього поняття здійснив М.М.Бахтін. Він висловлював здивування з приводу психології, яка фатальним для неї чином орієнтована на суб'єкта, що пасивно переживає, і, натомість, започатковує вчинкову парадигму у філософії і психології'. Йому належать твердження про вчинкову природу думки, про "мислення, яке вчиняє", про "вчинок-пізнання" і "життя як учинок", про те, що саме у вчинку і через учинок людська душа набуває природної цілісності.

Звертаючись до ідеї вчинку, М.М. Бахтін наголошує на двох принципових моментах. По-перше, учинок "синтезує" різні змісти і форми людської активності. По-друге, учинок не тільки "синтезує", але й надає людській активності конкретного індивідуалізованого характеру, а отже, справжньої буттєвості.

Свою філософсько-психологічну теорію вчинку В.А.Роменець логічно і історично пов'язує з "філософією вчинку" М.М.Бахтіна, віднаходячи і окреслюючи в ній, поряд із філософськими, суто психологічні аспекти. Видно, що В.А.Роменця, як і М.М.Бахтіна, далеко не все влаштовувало в тій психології, яка за психічними функціями, структурами і механізмами не бачила живої людської душі з ЇЇ пориваннями і стражданнями, переживаннями пробпем індивідуального буття і прагненнями до високих духовних злетів.

Ключ до розв'язання означених проблем В.А.Роменець і знаходить у категорії вчинку, продовживши розпочату СЛ. Рубинштейном спробу сутнісної конкретизації психологічної категорії дії.

В.А. Роменець розглядає вчинок як "логічний осередок психічного", як вищу форму душевно-духовної активності, наповнену для людини конкретним життєвим смислом. Вчинок - це не будь-яке, а обов'язково високоморальне, відповідальне, вільне ("спонтанійне"), творче діяння. Це спосіб автентичного буття. У Його повноцінному вираженні вчинок, за В.А. Роменцем, завжди є водночас і акцією духовного розвитку індивіда, й творенням моральних цінностей. Учинок є істинною, справжньою творчістю нових форм і якостей психічного. Тому, розкрити механізм учинку - це те саме, що розкрити творчий механізм психічного розвитку. Сутнісною підставою для того, щоб вважати вчинок .логічним осередком системи психології", за В.А.Роменцем, є те, що як психологічний феномен він являє собою осереддя психічного перетворення, поступу.

Конкретизуючи останнє положення можна зазначити, що вчинок є логічним "осередком" суб'єктного в людині, суб'єктне є логічним "осередком" суб'єктивного, а суб'єктивне - логічним "осередком" психічного. Отже, саме вчинок є найсуттєвішим і найглибиннішим осередком психічного в широкому розумінні цього слова, що знімає в собі і суб'єктне, і суб'єктивне в їх різноманітних проявах.

Представники наукової школи О.М.Леонтьєва визначають вчинок як попі мотивовану дію, феномен, що виникає тоді, коли один мотив позитивний, а другий - негативний. Тобто як дію, пов'язану одразу з двома мотивами і яка слугує кроком у напрямку до одного з них і одночасно кроком у напрямку від другого, і через це є конфліктною.

Сучасна українська школа психології вчинку В.А. Роменця, акцентує увагу не стільки на визначенні вчинків як культурно-історичних зразків (стереотипів) поведінки, що повинні засвоюватись і відтворюватись Індивідом, скільки на визначенні їх як неповторних, творчих, відповідальних душевно-духовних актів, здійснюючи які людина реалізує свою сутнісну міць, зростає як непересічна вільна соціокуль-турна особистість і неповторна індивідуальність.

Учинок, на відміну від інших проявів активності (дія, діяльність) репрезентує людину цілісно, "монадно" як мікрокосм і тому цілком може бути віднесений до списку метаісторичних "феноменів вічності" (М.О.Бердяєв). Учинкове закладене в людині на рівні архетипового. Людина природно приречена вчиняти, щоб бути людиною. В цьому її онтичний хрест і онтична перспектива.

Учинок - вікно у сутнісний світ. Джерело вчинковості - суперечність між буттям і небуттям, добром і злом, прекрасним і потворним, істинним і неістинним, між сутністю і існуванням.

Під тиском обставин, за рахунок власної фізичної та психічної сили, керуючись прагматичними міркуваннями тощо, людина може досить продуктивно і креативно працювати. Але вона принципово не спроможна вчиняти під впливом зовнішніх стимулів. Хіба що у випадку необхідності протидії (все таки внутрішньої) умовам і обставинам, які її не влаштовують.

Хто є суб'єктом учинку? Чому не звучить: "Мій учинок", як І "Мій подвиг"? Але цілком звично сказати: "Я вчинив негідно"? У чому тут проблема?

Слід думати, що вчинкове, як сутнісне, сакральне не можна презентувати, оприпюднювати, озвучувати від свого імені. Вчинок може бути чи не бути, його можна здійснити, але не можна привласнити І мати як "мій проект" чи "мій здобуток". Як "означений" мною він умирає і, насамперед, для мене. Те саме відбувається з лідерством, з авторством, з творчістю, з суб'єктністю, з геройством (Якось непристойно казати і навіть думати: "Я - лідер", "Я - творець", "Я - герой" тощо). Тому, позначником і оцінщиком вчинків може бути інша людина, а точніше - соціальна група, суспільство, людство. Напевно, архетипове краще бачиться на відстані і збоку. "Я" може лише констатувати, що "зробило все від нього залежне", що "не могло чинити інакше", що "задоволене чи не задоволене вдіяним" тощо.

Проте як можна вчиняти, не ціле покладаючи саме вчинку, здійснювати подвиг, не жадаючи і не прагнучи саме його? Можливо вчинкове - це лише випадкове, стихійне і неочікуване для самої людини, що вчиняє? Це непросте запитання також вимагає відповіді.

Річ у тім, що вчинок є дією для себе і для інших, і тому її автору вона не може здаватися чимось особливим і визначним. Я сам для себе виступаю і автором, і метою, і засобом, і виконавцем, і суддею певних дій, які в залежності від результату, ступеню ризику і витрачених на його досягнення зусиль можу оцінити як вчинкові чи ні. Кожна людина має свою власну критеріальну шкалу, за якою вона відрізняє вчинок від злочину і від звичної, трафаретної дії. Проте, я із самого початку втрачаю надію на вчинок, якщо дозволю собі помислити його собі за мету. Вчиняти для людини означає бути, а не мати, і тому вчинок, в принципі, не підлягає плануванню і не може здійснюватися "заради" чогось. Лише - в ім'я чогось високого.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вчинковий вимір у психології“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології
  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей