Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

Загальна психологія: Хрестоматія

безліч образних (ідеальних) комбінацій. За рахунок символізації змісту образ може зміщуватися, зрушуватися у просторі, викривлюватися в окремих частинах, згущуватися, схематизуватися, гіперболізуватися чи мінімізуватися або використовувати прийом вуалювання смислу через протилежні образи ("від супротивного"). Зміст несвідомого може передаватися таким механізмом, як "натяк", що послуговується низкою інших засобів: відсутністю в образі окремих частин або штучною присутністю елементів іншого образу. Як натяк може бути використано колір або кількісні характеристики образу, гіперболізацію. Заміщення лібідіозного об'єкта може здійснюватись однією рисою, яка була значущою у формуванні інфантильних цінностей суб'єкта. Тому психологові-практику важливо навчитися виявляти логічний (асоціативно-образний) ланцюг, який веде до інфантильних витоків (глибинних цінностей); до дитинства, оскільки завдяки силі фіксації ці компоненти є енергетично потентними. Амнезія досвіду дитинства унеможливлює його репродукцію. Механізми, які сформувались у цей період, спрацьовують на латентному рівні, проте не втрачають імперативного впливу на психіку впродовж усього життя, маскуючи інфантильну значущість актуальністю ситуацій, в яких суб'єкт перебуває у соціумі. Свідомо відтворюються лише окремі фрагменти, які в уяві суб'єкта важко асоціюються з інфантильними детермінантами, тому зв'язок їх з дитинством не піддається самостійному виявленню. Завдяки професійній допомозі психолога можна актуалізувати цілісні прояви психіки. Несвідоме, зберігаючи Інфантильне спрямування активності, пробивається на поверхню крізь терни опорів фрагментарно, завдання ж психолога "розм'якшити" та розсунути ці опори. Зважаючи на їхні особливості, психолог має звертати увагу на системні характеристики несвідомого. Що краще він уміє працювати із захисною системою суб'єкта, то більшою мірою зможе об'єктивувати важливий поведінковий матеріал, який піддається аналізу в аспекті виявлення в ньому логічних взаємозв'язків (проявів несвідомого). Хаос панує лише в "Ід". Усе витіснене пройшло етап вербалізації, адже це одна з умов цензури "Над-Я". Несвідоме - це не лише пітьма. Енергетика "Ід" (де панує хаос) опосередковано пробивається до життя (до вияву в дії) через передсвідоме, забезпечуючи його енергетично. Проте оскільки обидві категорії стосуються змісту, що існує поза свідомістю суб'єкта, ми об'єднуємо їх спільним терміном "несвідоме" й динамічно розуміємо як одну інстанцію. Загалом психіка характеризується цілісністю, тому в професійній діяльності психолога-практика важливо враховувати взаємозв'язки між сферами свідомого й несвідомого. При цьому слід вирізняти категорію потенційно усвідомлюваного, що зберігається на несвідомому рівні. Несвідоме дає притулок свідомому. Зв'язки між ними дуже тісні, хоча й суперечливі, а лінійні залежності відповідають характеристикам антиномії, тоді як структура психіки за 3. Фрейдом - антагонізму.

3. Фрейд у трикомпонентній структурі психіки відобразив антагонізм взаємозв'язків між різними психічними підструктурами "по вертикалі". Аналогічним чином вертикальні підструктурні взаємозв'язки подав також А. Менегетті. Нас цікавлять природа лінійної, енергетичної спрямованості психіки та їх суперечливий характер, який призводить до непродуктивної витрати енергії та нейтралізації' активності суб'єкта.

Феномен антиномії суперечить принципу антагонізму, який притаманний під-структурам психіки при виявленні "вертикальних" взаємозалежностей. Перебуваючи під впливом фрейдівського розуміння трикомпонентної структури психіки, науковці не приділяли достатньої уваги лінійним ("горизонтальним") залежностям підструктур психічного.

Під впливом класичного психоаналізу психологічна наука обмежувала бачення структурних взаємозв'язків у психіці тільки "по вертикалі", не залишаючи місця для суто внутрішніх динамічно-лінійних взаємозалежностей її підструктур. Унаслідок цього набуло усталеного значення розуміння функцій "вертикальних" захисних психологічних механізмів. Санкціонуючи "теоретичний погляд" на внутрішню динаміку психіки, ми порушуємо проблему розкриття системи захистів суб'єкта, що спрацьовує "по горизонталі". Горизонтальні характеристики захисної системи мають базовий характер та детермінуються глибинно-психологічними цінностями, що мають зв'язок з логікою несвідомого ("іншою логікою"). Ми переконані, що між "горизонтальними" та "вертикальними" залежностями існує єдність та єднання і неможливість взаємо виключення, взаємо нівелювання та злиття.

Структура особистості за 3. Фрейдом

Назва підструктуриПоходженняЗасіб утворенняФункції
"Ід"Генетично зумовленаПриродженаЗадоволення потреб
"Его"3 індивідуального досвідуВідокремлення від "Ід"Задоволення потреб, контроль над інстинктами, збереження організму, мислення, узгодження вимог усіх підструктур
"Супер-Его""Супер-Его" батьківІдентифікація з батьками, інтро-ектування соціальних нормСовість, самоспостереження, формування ідеалів. Контроль поведінки з боку суспільства

Функціональними особливостями лінійних взаємозв'язків та взаємозалежностей є те, що ці підструктури не претендують на знищення та заперечення одна одною. Далі докладніше зупинімося на класичній схемі, яка відображає антагоністичні взаємозв'язки "протистояння" між різними підструктурними компонентами психіки лише "по вертикалі": "Его", "Супер-Его", "Ід".

"Супер-Его" намагається витіснити спонуку активності "Ід", а "Ід" прагне пробитися й панувати в "Я". Розкриття лінійних взаємозв'язків між психічними підструктурами на рівні внутрішньої динаміки, психіки передбачає відчуження (з науковою метою) від актуальних взаємозв'язків суб'єкта із соціумом. Інакше кажучи, розуміння лінійних взаємозв'язків передбачає як відчуження суб'єкта від моменту актуальної взаємодії із соціумом, так і наявність в ній "вертикальних" залежностей. Таким чином, створена нами модель доповнює психоаналітичну структуру психіки ("Его", "Супер-Его", "|д"), яка, враховуючи взаємозв'язки суб'єкта із соціумом, залишала психодинаміку на рівні внутрішньої самоорганізації Цього не можна сказати про практичний аспект психоаналізу, який передбачав виявлення асоціативних зв'язків у процесі вільних асоціацій особи, їх логіку ("горизонталь").

Пізнання несвідомого стає можливим завдяки інваріантності (сталості), Ітеративності, повторюваності та незмінності його проявів.

Поведінка суб'єкта часто підпорядкована законам вимушеного повторення здебільшого невдалих, драматичних фрагментів життя, що актуалізує в нього почуття меншовартості (мал. 1, стрілка 3).

Водночас у результаті пристосування до поточної ситуації, яка нерідко використовується з метою маскування ризикованого для гідності "Я" змісту, прояви поведінки можуть щоразу варіюватися. Так само є варіативними прояви несвідомого: його зміст щоразу інший, воно може набувати найрізноманітнішого вигляду, унеможливлюючи прямолінійний вияв свого змісту в поведінці. Цьому сприяє й образність форм вияву змісту несвідомого, яка завдяки символам може маскувати його інваріантну природу палітрою багатозначності поведінкових проявів. Проте серед нескінченних варіантів можна виокремити стале, незмінне. І ця усталеність виявляється передусім у характері взаємозв'язків між окремими елементами спонтанного поведінкового (образно-графічного) матеріалу суб'єкта.

На чому ж ґрунтуються взаємозв'язки, що об'єктивують зміст несвідомого? Глибинне пізнання веде до певного фіксованого, інфантильного моменту, в який розпочалося формування системних характеристик несвідомої сфери. Першорядного значення набуває факт інфантильного тяжіння до батьків, адже перший досвід емоційного контакту дитина отримує саме в сім'ї. Особливої ваги набуває контакт із матір'ю - він завжди неперевершений за емоційною силою впливу, адже як хлопчик, так і дівчинка своє перше емоційно-чуттєве тяжіння відчувають саме до матері. І хоча суб'єкт не усвідомлює значущості чуттєвого контакту з матір'ю, він лише невидимо сприяє формуванню механізмів поведінки, які відіграють вирішальну роль у визначенні характерних для ідеалізованого "Я" очікувань суб'єкта. На цьому тлі формується амбівалентність почуттів до значущих людей, а завдяки заміщенням та перенесенням людина не може позбутися подібної суперечливості впродовж усього життя. Більше того, стосунки дитини з обома батьками навантажені первинними лібідіозними тяжіннями едіпового характеру, вияв яких у поведінці різних осіб індивідуальний.

З погляду практичної сутності психоаналіз побудований на виявленні в емпіричному матеріалі лінійних ("горизонтальних") взаємозв'язків. У структурі психіки, запропонованій 3. Фрейдом, увагу зосереджено на "вертикальних" взаємозв'язках. Водночас "вертикаль" дає змогу констатувати лише окремі факти прояву несвідомого і неможливість визначити його логічну впорядкованість у цілому. Крім того, за одним актом поведінки суб'єкта несвідоме важко відмежувати від свідомого внаслідок їх симультанного злиття. Внутрішня організація "лінійної структури" психіки можлива в пізнанні тільки за умови аналізу поведінки в її системній упорядкованості. Тому ми не є прихильниками короткотривалих психокорекцій них занять, адже за таких умов фахівець отримує лише фрагментарний поведінковий матеріал, що є недостатнім для виявлення в ньому внутрішніх логічних зв'язків, які, характеризують зміст несвідомого.

Розпізнавання "іншої" логіки відбувається саме при встановленні системних зв'язків, проте кожна з горизонтальних ліній, які нам вдалося виявити як підструктурні компоненти (див. модель), сама по собі є суперечливою. Загалом пропонована модель ілюструє єдність суперечностей, кожна з яких не нівелює іншої. Зміст свідомого переважно зберігається в потенційно усвідомлюваному стані. Тому кожна лінія на моделі має два напрями, наприклад до ідеалу -"Я", до перспектив (стрілка 2) і до цінностей минулого досвіду, нерідко драматичного (стрілка 1). Ця суперечність притаманна самій інстанції свідомого. Відбувається "перетягування канату" (енергетики) до "минулого" чи до "майбутнього", при цьому найгірше суб'єкт усвідомлює реальність "тут і тепер". Друга лінія знизу відображає несвідому тенденцію до цінностей "Ідеалізованого Я" (стрілка 5); у протилежний бік (стрілка 6) ілюструє тенденцію до глибинно-психологічних цінностей інфантильного порядку, витоки яких, як уже зазначалося, пов'язані з едіповим комплексом. Всі ці суперечності притаманні підструктурам, які функціонують у межах свідомого чи несвідомого. Зауважимо, що ці інстанції не протистоять одна одній - "простір" між ними заповнений системою психологічних захистів. А звідси випливає висновок: що менше буде автоматизованих психологічних захистів, то швидше свідома й несвідома сфери гармонізуються на реалістичних засадах, і що більше вони виражені, то сприятливіші умови для гармонізації психіки на засадах соціально-перцептивних викривлень (суб'єктивна інтеграція психіки).

У процесі психокорекції виявляються дисфункції психіки, які зумовлюють спрямування активності суб'єкта в бік інфантильних, глибинно-психологічних цінностей (див. модель, стрілки 3 і 5). Тому маємо пам'ятати: що меншою мірою виражене ідеалізоване -"Я" суб'єкта, то більше він має шансів наблизитись до ідеалу -"Я".

Таку ідеалізацію щоразу забезпечують психологічні захисти, що спираються на умовні цінності, маскування яких і здійснюється шляхом відступів від реальності. Механізмом ситуативних психологічних, так само як і базових, захистів є генеральний механізм "від слабкості до сили" (стрілка 4). Загалом захисти спираються на когнітивну їх інстанцію, яка синтезує як умовні, так і нормативні цінності суб'єкта. Ситуативні захисти, хоча й функціонують "по вертикалі", проте перебувають у нерозривному взаємозв'язку з базовими захистами, а тому разом із ними підпорядковуються тенденції "до сили" (стрілка 4). Водночас можна виокремити лінійність взаємозв'язків, що виражають базові, або особистісні, захисти [7]. На відміну від ситуативних, вони покликані забезпечити реалізацію цінностей інфантильного "Я" (стрілка 5). їхню семантичну сутність можна встановити, виявивши логіку несвідомої сфери суб'єкта, яка є "іншою логікою" порівняно з логікою свідомого. Тому умовно суб'єкта із соціумом, залишала психодинаміку на рівні внутрішньої самоорганізації. Цього не можна сказати про практичний аспект психоаналізу, який передбачав виявлення асоціативних зв'язків у процесі вільних асоціацій особи, їх логіку ("горизонталь").

Пізнання несвідомого стає можливим завдяки інваріантності (сталості), ітеративності, повторюваності та незмінності його проявів.

Поведінка суб'єкта часто підпорядкована законам вимушеного повторення здебільшого невдалих, драматичних фрагментів життя, що актуалізує в нього почуття меншовартості (мал. 1, стрілка 3).

Водночас у результаті пристосування до поточної ситуації, яка нерідко використовується з метою маскування ризикованого для гідності "Я" змісту, прояви поведінки можуть щоразу варіюватися. Так само є варіативними прояви несвідомого: його зміст щоразу Інший, воно може набувати найрізноманітнішого вигляду, унеможливлюючи прямолінійний вияв свого змісту в поведінці. Цьому сприяє й образність форм вияву змісту несвідомого, яка завдяки символам може маскувати його інваріантну природу палітрою багатозначності поведінкових проявів. Проте серед нескінченних варіантів можна виокремити стале, незмінне. І ця усталеність виявляється передусім у характері взаємозв'язків між окремими елементами спонтанного поведінкового (образно-графічного) матеріалу суб'єкта.

На чому ж ґрунтуються взаємозв'язки, що об'єктивують зміст несвідомого? Глибинне пізнання веде до певного фіксованого, інфантильного моменту, в який розпочалося формування системних характеристик несвідомої сфери. Першорядного значення набуває факт інфантильного тяжіння до батьків, адже перший досвід емоційного контакту дитина отримує саме в сім'ї. Особливої ваги набуває контакт із матір'ю - він завжди неперевершений за емоційною силою впливу, адже як хлопчик, так і дівчинка своє перше емоційно-чуттєве тяжіння відчувають саме до матері. І хоча суб'єкт не усвідомлює значущості чуттєвого контакту з матір'ю, він лише невидимо сприяє формуванню механізмів поведінки, які відіграють вирішальну роль у визначенні характерних для ідеалізованого "Я" очікувань суб'єкта. На цьому тлі формується амбівалентність почуттів до значущих людей, а завдяки заміщенням та перенесенням людина не може позбутися подібної суперечливості впродовж усього життя. Більше того, стосунки дитини з обома батьками навантажені первинними лібідіозними тяжіннями едіпового характеру, вияв яких у поведінці різних осіб індивідуальний.

З погляду практичної сутності психоаналіз побудований на виявленні в емпіричному матеріалі лінійних ("горизонтальних") взаємозв'язків. У структурі психіки, запропонованій 3. Фрейдом, увагу зосереджено на "вертикальних" взаємозв'язках. Водночас "вертикаль" дає змогу констатувати лише окремі факти прояву несвідомого і неможливість визначити його логічну впорядкованість у цілому. Крім того, за одним актом поведінки суб'єкта несвідоме важко відмежувати від свідомого внаслідок їх симультанного злиття. Внутрішня організація "лінійної структури" психіки можлива в пізнанні тільки за умови аналізу поведінки в її системній упорядкованості. Тому ми не є прихильниками короткотривалих психокорекційних занять, адже за таких умов фахівець отримує лише фрагментарний поведінковий матеріал, що є недостатнім для виявлення в ньому внутрішніх логічних зв'язків, які, характеризують зміст несвідомого.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)
  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей