П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

Загальна психологія: Хрестоматія

Що ж пізнає людина, пізнаючи саму себе? Інакше кажучи, що є предметом, змістом її самосвідомості?

Пізнаючи себе, людина насамперед пізнає свою фізичну організацію і свою психіку. Тому ми можемо сказати, що саме вони є предметом, змістом самосвідомості людини.

Пізнаючи себе, людина насамперед пізнає будову свого тіла і функції його окремих органів. Це життєво важливо для неї. І дуже прикро буває, коли людина часом більше знає про будову свого годинника, якого носить у кишені, чи про будову транзистора, що стоїть у неї на столі, ніж про будову власного ока чи вуха, які служать їй усе життя і яких не може замінити жоден годинник і жоден транзистор у разі якогось нещастя. А як часто людина дуже легковажно ставиться до цих життєво важливих органів і саме тому, що не знає їх.

Усвідомлюючи свою психіку, людина насамперед усвідомлює свої психічні процеси, тобто своє сприймання, свою пам'ять, свою увагу, свою мову, своє мислення тощо, бо вона щодня сприймає, пам'ятає, розмовляє, мислить, виявляє волю, увагу. Отже, психічні процеси є важливою стороною змісту самосвідомості людини. Усвідомлюючи свою психіку, людина далі усвідомлює ті особливості психіки, які звичайно називають психічними властивостями. Це ті особливості, які формуються у людини в процесі життя і відрізняють її від інших людей.

Такими особливостями є спостережливість, допитливість, уважність, вдумливість, наполегливість, працьовитість, здібності, темперамент, характер, інтереси, ідеали, переконання та ін. 'Вони можуть впадати в око самій людині. В одних людей вони є, а в інших можуть і не бути, в одних вони виражені більше, в інших - менше. А проте особливості психіки дуже важливі, і усвідомлення їх дозволяє людині встановлювати правильні взаємини з оточуючими індивідами, навчає поводити себе в житті, у суспільстві, дотримуватися правил співжиття. Психічні властивості - дуже важлива сторона людської самосвідомості.

Важливою стороною, змістом самосвідомості є також так звані психічні стани, які пов'язані з підвищенням або зниженням життєдіяльності людини і які конкретно проявляються у підвищеній або зниженій життєздатності, бадьорості, пригніченості, млявості, збудженості, загальмованості, веселості, суму тощо. Проф. М. Д. Левітов переконливо показує, що таких різних станів у людини може бути сотні, і усвідомлюються вони нею часом з великими труднощами. Проте ці стани мають дуже важливе значення у житті, і усвідомлювати їх потрібно, оскільки вони пов'язані з основною життєдіяльністю людини. Отже, усвідомлення власних психічних станів є суттєвим моментом у змісті самосвідомості людини.

Крім усвідомлення свого організму і своєї психіки, людина як діяльна Істота усвідомлює також свої вчинки і дії. Поступове усвідомлення цих дій і вчинків виявляється у тому, що людина спочатку навчається виконувати ці вчинки і дії. Потім вона навчається привласнювати їх собі, розуміти їх як свої дії, навчається нести за них відповідальність. Це усвідомлення своїх дій і вчинків не зводиться лише до розуміння їх кількісних результатів і способів виконання. Воно включає в себе думки й наміри, мотиви і труднощі, які приховуються за цими вчинками і діями, здібності, які в них виявляються. Усвідомлюючи свої дії та вчинки, їх мотиви й цілі, людина робить їх предметом своєї самосвідомості.

Психологічний аналіз дій і вчинків допомагає людині розібратися, чи задоволена вона своїми діями, чи ні, і робити для себе висновки на майбутнє. Не вміючи розібратися в цьому, людина щоразу припускає одні й ті ж помилки, і досвід її мало застерігає від повторення того, чого вона не хотіла б робити.

Важливе місце у розвитку самосвідомості посідають знання та вміння особистості. Людина з високо розвиненою самосвідомістю завжди добре розбирається в тому, що вона знає, що вміє, а чого не вміє. Немає нічого жалюгіднішого, як дивитися на людину, яка доводить, що вона добре розбирається в тому, чого зовсім не знає, або доводить, що вона добре вміє те, чого зовсім не вміє. Особливо прикро буває, якщо ми маємо справу з дорослою людиною, яка не тільки за роками, а й за освітнім цензом повинна була б знати те, у чому зовсім не розбирається.

Спочатку людина усвідомлює ті шкільні предмети, які вивчає, і лише потім усвідомлює себе як розумового працівника, як суб'єкта розумової діяльності. Перше, ніж досягти такого рівня самосвідомості, за виразом відомого радянського вченого Б. Г. Ананьєва, навчальної самосвідомості, дитина проходить великий шлях. У процесі навчання, як відомо, формуються всі інтелектуальні риси школяра. Проте тільки при умові високого рівня такої діяльності, успішного навчання в старших класах учень усвідомлює себе як розумового працівника, як суб'єкта розумової діяльності. Цьому передує тривале виховання в учнів молодших класів свідомого ставлення до навчання і його мотивів, виховання в них уявлення про самих себе як про учнів.

Щоб прищепити дитині подібну навчальну самосвідомість, необхідна тривала й наполеглива педагогічна робота. Коли дитина стає учнем не тільки об'єктивно, а й суб'єктивно, тоді різко активізується вся її інтелектуальна діяльність. Виховання мотивації навчальної діяльності школярів відіграє особливе значення в активізації всіх психічних процесів. На основі цього не лише навчальні предмети, але й навчальна діяльність самого школяра стають предметом свідомості. Учень не тільки сприймає навчальний матеріал, але й стає більш спостережливим, оволодіваючи власним сприйманням. Він не лише заучує навчальний матеріал, а й організує власний процес запам'ятання, не тільки осмислює його, а й контролює, оцінює й поновлює розвиток своєї думки і т. д.

Отже, усвідомлення людиною того, що вона знає й уміє, є суттєвою стороною змісту ЇЇ самосвідомості.

Людина живе в оточенні людей, спілкується з ними. У зв'язку із цим невід'ємним змістом самосвідомості людини є усвідомлення не лише свого ставлення до зовнішнього світу й інших людей, а й усвідомлення ставлення інших людей до неї. Тут ми маємо визначити коло взаємовідносин, яке не завжди легко усвідомлюєте ся людиною. їй здається, що вона до інших людей ставиться добре, і що й еони до неї ставляться так само, а буває навпаки.

Дослідження сучасної соціометрії показують, якими складними бувають ці взаємовідносини у колективі людей і як важко часом їх усвідомити.

Важливе місце в змісті самосвідомості людини посідає усвідомлення свого місця в житті. У різних умовах життя і розвитку це усвідомлення проходить різні етапи: усвідомлення своєї статі і віку, усвідомлення свого становища в родині, в дитячому колективі, у навчанні та праці, в суспільстві. Відомий радянський психолог

О. Л. Шнірман докладно з'ясував ті умови, за яких все це відбувається. Особливо докладно він вивчив вплив колективу на розвиток самосвідомості. За його даними, позитивний вплив колективу на розвиток самосвідомості учнів, на формування у них правильного ставлення до своєї навчальної і суспільної діяльності залежить: 1) від правильної ідейної спрямованості всієї діяльності колективу; 2) від організації правильної суспільної думки в колективі; 3) від виховання високої вимогливості членів колективу до своїх товаришів і самих себе; 4) від широкого розвитку ініціативи і самостійності учнів.

У зміст самосвідомості людини входить, нарешті, як істотна його сторона усвідомлення свого власного становлення й розвитку. Воно проявляється у здатності людини знаходити схоже і відмінне у своїй особистості на різних етапах розвитку, в здатності відтворювати у пам'яті всі основні події свого життя в тій послідовності, в якій еони відбувалися, в здатності зберігати єдність своєї особи на фоні безперервних її змін, в здатності враховувати минуле у теперішньому, передбачати майбутнє тощо.

Всім перерахованим вище в основному вичерпується зміст самосвідомості людини.

Якщо запитати людину з високо розвиненою самосвідомістю, що вона усвідомлює в собі як особистість, як суб'єкт фізичних і психічних властивостей, як активний діяч у певних суспільно-історичних умовах, то вона, подумавши, могла б сказати: предметом моєї свідомості є мій організм і моя психіка, мої вчинки і дії, мої мотиви і цілі, що стоять за цими діями і вчинками, мої знання й уміння, мої здібності, моє ставлення до інших людей, моє ставлення до самого себе, моє місце у житті і, нарешті, моє становлення і мій розвиток.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості
  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей