Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України

Європейське право: право Європейського союзу

Одним з ефективних способів забезпечення виконання Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань може стати безпосереднє застосування міжнародно-правових норм національними судовими установами. Одним з аргументів за включення національних судових установ у процес застосування положень міжнародних угод у внутрішньому правопорядку може бути той, що європейський вибір України передбачає необхідність враховувати практику, яка існує у державах-членах Євросоюзу і свідчить про ключову роль національних судів цих держав у забезпеченні захисту прав, наданих нормами права європейських інтеграційних об'єднань. Визнання примату права Євросоюзу щодо внутрішнього права держав-членів та прямої дії його положень у внутрішніх правопорядках цих країн передбачає вжиття заходів, які б забезпечували максимально ефективну дію його норм. Необхідно також зазначити, що доктрина прямої дії поширюється й на міжнародні договори. Зокрема, це стосується міжнародних угод, укладених ЄС з державою, яка не є його членом, коли, виходячи з тексту такої угоди, її мети та характеру, положення міжнародної угоди містять чіткий та ясний обов'язок, який не потребує при його імплементації чи дії ухвалення будь-якого додаткового правового акта.

Доктрини примату та прямої дії положень права європейських інтеграційних об'єднань означають, що забезпечувати ефективність дії права Євросоюзу повинні всі органи держав-членів, але головну роль у цьому процесі відкрають національні суди, оскільки переважно вони, а не судові установи ЄС, здійснюють юридичний захист прав фізичних та юридичних осіб шляхом прямого застосування положень права європейських інтеграційних об'єднань. Тим самим національні суди виступають одним із правових гарантів реалізації основних завдань та цілей європейської інтеграції. А наслідком залучення національних судових органів до забезпечення виконання положень права Євросоюзу, які мають характер прямої дії, є більша юридична стабільність та юридична певність у процесі здійснення європейської інтеграції.

У зв'язку з цим виникає питання, наскільки правопорядок Євросоюзу, для якого характерною є практика застосування національними судами держав-членів права європейських інтеграційних об'єднань, може впливати на правопорядок України. Одним із найбільш дієвих інструментів впливу права Євросоюзу на внутрішнє право України стає Угода про асоціацію, яка, з одного боку, є складовою права Євросоюзу, а з іншого, – частиною українського законодавства на засадах, визначених ст. 9 Конституції України.

Оскільки деякі положення Угоди про асоціацію між Україною та ЄЄ, що впливають на рух осіб, свободу надання послуг, підприємницьку діяльність та інвестиції, закріплюють права та обов'язки для фізичних та юридичних осіб щодо права на працевлаштування (статті 17, 18, 19), недискримінації компаній, зокрема тих, які надають послуги через комерційну присутність (статті 87, 88, 92, 93, 94), права компаній брати на роботу ключовий персонал (ст. 98), права на доступ до ринку морських повітряних перевезень та перевезень на комерційній основі (ст. 87) тощо, то виникає питання про можливість забезпечення цих положень у судовому порядку.

Треба зазначити, що Угода про асоціацію як міжнародна угода передбачає створення міжнародно-правового механізму для врегулювання суперечок між Україною та ЄС на засадах ст. 477, яким виступає Рада асоціації. На рівень Ради не можуть виноситися й скарги фізичних та юридичних осіб у випадку, якщо якась сторона захоче порушити таке питання під час зустрічі в рамках цього органу. Як свідчить практика відносин України та Євросоюзу, в рамках УПС на цей механізм розв'язання суперечок припадала більшість звернень стосовно скарг на порушення положень угоди.

Це було пов'язано з тим, що при розробці УПС представники ЄС доклали максимум зусиль, аби її положення не могли тлумачитися сторонами як такі, що мають характер прямої дії. Хоча УПС закріплювало низку положень, які відповідають вимогам щодо прямої дії, які були встановлені Судом ЄС, проте за час дії угоди до Суду ЄС не було звернень стосовно відповідності її положень цим вимогам. Але це стосується насамперед правопорядку Євросоюзу.

З іншого боку, до Угоди про асоціацію все-таки було включено положення, які створюють потенційні можливості для фізичних та юридичних осіб звертатися до національних судових установ для захисту своїх прав, наданих угодою. Зокрема, у ст. 471 зазначено таке: "У рамках сфери дії цієї Угоди кожна Сторона зобов'язується забезпечити фізичним та юридичним особам іншої Сторони доступ, вільний від дискримінації щодо своїх власних фізичних та юридичних осіб, до своїх компетентних судів та адміністративних органів для захисту їх особистих та майнових прав". Хоча у цій статті, внаслідок вже згаданої обережної позиції, зайнятої представниками ЄС при формулюванні положень Угоди про асоціацію, прямо не сказано, що передбачається можливість захисту в національних судах прав, наданих угодою, все ж не варто недооцінювати визнання важливості захисту прав у суді фізичними та юридичними особами.

Таким чином, шляхом включення Угоди про асоціацію до внутрішнього правопорядку України закладаються тільки можливості для застосування національними судами України положень цієї угоди, які не вимагають для своєї реалізації ухвалення актів з імплементації. Але реалізація цих можливостей залежить від існування відповідних механізмів чи судової практики.

Варто зазначити, що ще до підписання Угоди про асоціацію в Україні вже ухвалювались законодавчі акти, які передбачали застосування положень міжнародних договорів національними судами. Зокрема, у ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ухваленого 16 квітня 1991 р., зазначається, що зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому або арбітражному порядку, якщо він не відповідає вимогам законів або міжнародних договорів України.

Радянська доктрина та практика допускали можливість застосування національними судовими органами норм міжнародного права при вирішенні суперечок у судовому порядку, зокрема у таких сферах, як забезпечення дії міжнародних угод з перевезень пасажирів та вантажів.

Можливість застосування судами положень міжнародних угод передбачено і у ст. 9 Конституції України. В Основному Законі також закріплено поняття прямої дії її положень (ст. 8). Проте поки що не створено відповідного механізму такого застосування.

Крім того, при вирішенні питання про можливості застосування національними судовими установами України положень міжнародних угод, зокрема Угоди про асоціацію, необхідно враховувати той факт, що потребує розробки й проблема визначення, які з положень міжнародних договорів можуть безпосередньо застосовуватися судами, тобто проблема встановлення вимог до положень міжнародних угод з метою визначення, чи можуть вони мати пряму дію у внутрішньому правопорядку України.

Створення правових передумов для інтеграції України у Євросоюз вимагає вирішення на національному рівні й проблеми вибору способів реалізації Україною своїх міжнародних зобов'язань. Радянська доктрина та практика у питаннях застосування міжнародно-правових норм завжди розділяла сфери дії міжнародного та внутрішнього права. Вважалося, що норми міжнародного права створюють права та обов'язки насамперед для держав, тоді як норми внутрішнього права регулюють поведінку фізичних і юридичних осіб. Тому для дії норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку їх треба трансформувати у внутрішнє право. При цьому трансформація розглядалась як "спосіб виконання міжнародного права шляхом видання державою внутрішніх нормативних актів (законів, актів ратифікації та публікації міжнародних договорів, адміністративних постанов, розпоряджень тощо) з метою забезпечення виконання нею свого міжнародного зобов'язання або в інтересах застосування нею своєї

міжнародної правомочності". Тобто ця концепція виходила з того, що трансформація включає всі інші способи імплементації. Фактично ця концепція не робила різниці між трансформацією та національно-правовою імплементацією.

Відповідно до іншої концепції до основних способів імплементації міжнародно-правових зобов'язань належали відсилка, інкорпорація (рецепція) та трансформація. Вважалося, що відсилка має місце, коли держава включає до свого законодавства норму, яка санкціонує застосування міжнародно-правових положень для регулювання внутрішньодержавних відносин. Інкорпорація (рецепція) є включенням міжнародно-правових норм у внутрішній правопорядок без зміни їхнього змісту. При цьому інкорпорація (рецепція) може бути загальною, коли до внутрішнього правопорядку включається міжнародне право в цілому, або спеціальною, коли йдеться про включення окремих міжнародно- правових норм. Трансформація означає перетворення норм міжнародного права у норми внутрішнього права шляхом видання спеціального закону або іншого нормативного акта, який регулює те саме питання, що й відповідна норма міжнародного права. Але обидві концепції за своєю суттю мало чим відрізнялися, оскільки заперечували можливість безпосередньої дії міжнародно-правових положень як частини внутрішнього права.

У цілому українська доктрина та практика у питанні імплементації міжнародно-правових норм у внутрішній правопорядок країни не відрізнялася від загальносоюзної.

Після здобуття Україною незалежності у неї з'явилися можливості зайняти самостійну позицію у вирішенні проблеми імплементації норм міжнародного права у внутрішній правопорядок, належним чином використовуючи при цьому міжнародний досвід. Логічним кроком після визнання пріоритету за міжнародним правом щодо внутрішнього законодавства, який ознаменував певний відхід від традиційного для радянських часів підходу до способу імплементації міжнародного права у внутрішньому правопорядку у вигляді трансформації, стала загальна інкорпорація (рецепція) норм міжнародних договорів шляхом включення відповідних положень до Конституції України та деяких законодавчих актів (закони України "Про міжнародні договори України", "Про дію міжнародних договорів на території України" тощо), в яких схвалені належним чином міжнародні договори визнавалися частиною національного законодавства. Тобто йдеться не тільки про міжнародні договори переважно у сфері міжнародного приватного права, як це мало місце у Радянському Союзі, коли до певних законодавчих актів (Основи цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік, Основи цивільного судочинства Союзу РСР та союзних республік тощо) включалася колізійна норма про застосування у випадку конфлікту з правилами радянського законодавства правил міжнародного договору. Йдеться про всі міжнародні договори, схвалені належним чином. Варто наголосити, що шляхом інкорпорації на основі спеціально ухваленого закону до правопорядків деяких держав-членів, котрі дотримуються дуалістичної концепції стосовно співвідношення міжнародного і внутрішнього права, було введено норми права Євросоюзу.

Таким чином, в Україні триває процес вироблення оптимального підходу до вирішення проблеми щодо дії міжнародних договорів у внутрішньому правопорядку. Запропоновані законодавством країни різні підходи до вирішення цього питання потребують подальшого удосконалення та, можливо, універсалізації.

Те саме стосується проблеми застосування принципів міжнародного права. Визнання за ними пріоритету щодо внутрішніх законів не достатньо само по собі і вимагає ухвалення додаткових актів, які б гарантували їх застосування у внутрішньому правопорядку України. Поки що у законодавстві України відсутні положення стосовно дії норм звичаєвого міжнародного права у внутрішньому праві.

Усе це повного мірою належить до дії положень права європейських інтеграційних об'єднань у внутрішньому правопорядку України. Такі положення не мають переваги над нормами внутрішнього права, і застосування положень права Євросоюзу фактично ставиться у пряму залежність від законодавства України.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Право зовнішніх зносин Європейського союзу

  • Договірна практика Євросоюзу

  • Поняття та зміст acquis Євросоюзу

  • Розділ 2. Спільні політики і напрямки діяльності Європейського союзу

  • Головні засади і цілі спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Інституційний механізм спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Правові акти ЄС у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки

  • Правові засади спільної політики безпеки і оборони ЄС

  • Спільна торговельна політика Євросоюзу

  • Правове регулювання імпорту та експорту в ЄС

  • Захисні торговельні заходи ЄС

  • Правові основи здійснення торгівлі між Україною та ЄС

  • Правове регулювання секторальної торгівлі між Україною та ЄС

  • Розділ 3. Простір свободи, безпеки та юстиції в рамках Європейського союзу

  • Поняття простору свободи, безпеки та юстиції у праві ЄС

  • Правове регулювання простору свободи Європейського союзу

  • Заходи, закріплені у праві ЄС, щодо функціонування спільної Європейської системи притулку

  • Правові основи політики ЄС у сфері прикордонного контролю

  • Правові засади простору безпеки Європейського союзу

  • Регламентація правом ЄС співпраці поліцейських, митних та інших компетентних органів держав-членів

  • Правові механізми співробітництва в рамках Європейського поліцейського офісу

  • Заснування та розвиток простору юстиції в рамках Європейського союзу

  • Заснування, функціонування та взаємодія Європейського бюро судової співпраці, Європейської судової мережі у кримінальних справах та Європейської прокуратури

  • Міжнародно-правові основи зовнішнього виміру простору свободи, безпеки та юстиції

  • Імплементація компонентів свободи, безпеки та юстиції відповідно до Європейської політики сусідства

  • Стратегічне партнерство та інші форми співробітництва ЄС з третіми державами у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Співробітництво ЄС з міжнародними організаціями у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Розділ 4. Шенгенське право

  • Поняття Шенгенського acquis Європейського союзу

  • Співробітництво держав-членів шенгенського простору у сфері прикордонного співробітництва

  • Візова політика Європейського союзу

  • Співпраця держав-членів шенгенського простору в рамках Шенгенської та візової інформаційних систем

  • Розділ 5. Правове регулювання відносин України з Європейським союзом

  • Пріоритет прав особи

  • Самоврядування

  • Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України
  • Правові інструменти співпраці України з Євросоюзом

  • Політика східного партнерства Євросоюзу

  • Порядок денний асоціації між Україною та ЄС

  • План дій у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Правові засади асоціації України з Євросоюзом

  • Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу

  • Список скорочень