Поняття Шенгенського acquis Європейського союзу

Європейське право: право Європейського союзу

При цьому варто зазначити, що дія Шенгенського acquis поширюється не на всіх держав-членів Європейського союзу.

Йдеться про Ірландію та Великобританію відповідно. Особливі позиції цих країн зазначені у Шенгенському Протоколі. Згідно із ст. 4 вищезгаданого документа Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії можуть в будь-який час звернутися з проханням взяти участь в деяких або всіх положеннях Шенгенського acquis. Рішення щодо такого запиту приймає Комісія ЄС.

Наприклад, у березні 1999 р. Великобританія висловила бажання взяти участь у поліцейській та судовій співпраці у кримінальних справах, і боротьбі проти торгівлі наркотиками. Запит Великобританії був позитивно ухвалений Рішенням Ради від 29 травня 2000 р. У червні 2000 р. Ірландія також виявила бажання взяти участь у такій співпраці. Рішення Ради щодо участі країни було ухвалене 28 лютого 2002 р.

Позиція Великобританії щодо небажання вступати до Шенгенського простору та застосовувати на власній території Шенгенське acquis зводиться до напливу мігрантів та інших іноземців, перебування яких всередині країни неможливо проконтролювати. До того ж у порівнянні з іншими європейськими країнами, інститут паспортного контролю за пересуванням та проживанням осіб не отримав належного розвитку в країні. Саме тому, на сьогодні Великобританія не є державою-учасницею Шенгенського простору.

Щодо Ірландії, то країна пов'язана із Великобританією тісними історичними, економічними, культурними зв'язками, зокрема "спільним туристичним простором" (Common Travel Area). Відповідно приєднання Ірландії до Шенгенського простору призведе до послаблення певного мірою взаємовідносин із Великобританією. В той же час Ірландія, на відміну від Великобританії, 1 січня 1999 р. ввела на своїй території єдину валюту Європейського союзу – євро, тим самим ввійшовши до "зони євро".

Тому, зважаючи на доволі тісні зв'язки двох країн, якщо коли- небудь Великобританія та Ірландія таки приєднаються до Шенгенського простору, то зроблять цей крок скоріше за все спільно та одночасно.

Окрім Великої Британії та Ірландії відповідно до Шенгенського Протоколу певні застереження щодо заходів, ухвалених у рамках

Шенгенського acquis, зробила Данія, яка разом із Швецією та Фінляндією стали членами Шенгенського простору при вступі в ЄС. Так, відповідно до Преамбули документа держава володіє особливим статусом, який дозволяє їй не брати участі у Шенгенській співпраці в обсязі більшому, ніж існував на дату підписання Амстердамських договорів. Окрім Шенгенського Протоколу участь Данії в ухваленні заходів та подальше їхнє застосування регулюється відповідними положеннями Протоколу № 17 щодо позиції Данії (ст. 3). При цьому Данія, Фінляндія та Швеція, які є членами ЄС, і Норвегія та Ісландія, які не є членами ЄС, входять до Скандинавського паспортного союзу, яким скасовано контроль на внутрішніх кордонах.

Ісландія та Норвегія, не будучи членами Європейського союзу, застосовують у своїх правопорядках Шенгенське acquis. Вперше ідея щодо залучення двох країн до Шенгенського простору відобразилася у ст. 6 Шенгенського Протоколу, де зазначалося, що Республіка Ісландія та Королівство Норвегія залучаються до реалізації Шенгенського acquis та його подальшого розвитку. Однак для реалізації цієї мети потрібно було пройти певну встановлену процедуру. Наприклад, відповідно до документа Рада ЄС повинна укласти угоду з цими державами, діючи одностайним рішенням всіх своїх членів, перелічених у ст. 1 Шенгенського Протоколу. Така угода повинна містити положення про внесок Ісландії та Норвегії до будь-яких фінансових наслідків, що є результатом реалізації Шенгенського Протоколу. Відповідна Угода була затверджена Рішенням Ради 2000/29/ЄС від 28 червня 1999 р. між Ісландією та Норвегією, з одного боку, і Ірландією та Великобританією – з іншого, у сферах дії Шенгенського acquis, застосовних до Ісландії та Норвегії. А вже 1 грудня 2000 р. Рада ухвалила Рішення 2000/777/ЄС, згідно з яким, починаючи з 25 березня 2001 р. положення Шенгенського acquis застосовуватимуться до п'яти країн Скандинавського паспортного союзу, а саме Данії, Фінляндії, Швеції, Ісландії та Норвегії.

При цьому є лише чотири держави-члени ЄС, які не належать до Шенгенського простору. Це – Кіпр, Болгарія, Румунія та Хорватія. Бажання Болгарії та Румунії приєднатися до Шенгенського простору було підтримане Європейським парламентом у червні 2011 р., однак у вересні цього ж року було відхилене Радою. Приводом були скарги урядів Нідерландів та Фінляндії щодо незадовільної діяльності урядів Болгарії та Румунії стосовно протидії корупції та боротьби з організованою злочинністю. Також висловлювалося занепокоєння щодо потенційного збільшення обсягів нелегальних мігрантів з Туреччини через території Болгарії та Румунії до країн Європи. Тому, відповідно, ці країни і досі не можуть приєднатися до Шенгенського простору. Щодо Кіпру, то вважають, що країна увійде до Шенгенського простору лише у 2017 р.

Вступ 1 липня 2013 р. до Європейського союзу Хорватії, яка стала другою після Словенії колишньою югославською республікою, засвідчило ту обставину, що Хорватія у повній мірі розділяє демократичні засади та цінності Європейського співтовариства. Раніше планувалося, що до кінця 2015 р. Хорватія ввійде до Шенгенського простору. Однак ситуація кардинально змінилася у зв'язку із юридичним спором, який виник одразу ж після вступу країни до ЄС. Ще до 1 липня 2013 р. Хорватією було внесено зміни до національного законодавства таким чином, щоб європейський ордер на арешт не поширювався на громадян Хорватії, які скоїли злочини до 2002 р. Така заборона потенційно захищає учасників Хорватської війни 1991–1995 pp. від переслідування за воєнні злочини на території Європейського союзу. Юридична невідповідність виникла тоді, коли Брюссель вимагав від уряду Хорватії екстрадиції до Німеччини колишнього розвідника Іосіфа Перковича, обвинуваченого у вбивстві. Спікер Комісара ЄС з питань юстиції Вівіан Редінг заявила, що порушення закону суперечить основним принципам європейського правосуддя та співпраці. Відповідно, факт внесення змін до законодавства напередодні вступу до Євросоюзу в Комісії назвали "серйозним порушенням європейського законодавства". Тому питання про входження Хорватії до Шенгенського простору наразі залишається відкритим.

З огляду на визначення та сферу дії Шенгенського acquis, можна сказати, що Шенгенське acquis ЄС складається, з одного боку, з нормативно-правової сторони (договори, угоди, директиви та ін.) та організаційно-правової (установи, інституції, органи тощо) з іншого.

При цьому варто підкреслити, що Шенгенське acquis ЄС має власну структуру. Йдеться насамперед про внутрішні та зовнішні виміри Шенгенського acquis.

Внутрішня складова Шенгенського acquis ЄС полягає в укладенні угод та договорів насамперед між державами-членами, що входять до Шенгенського простору. Прикладами внутрішнього виміру Шенгенського acquis є Угода "Про поступове скасування контролю на спільних кордонах" від 14 червня 1985 р. та Конвенція про застосування Шенгенської угоди від 14 червня 1985 р., ухвалена 1990 р. Для розуміння специфіки Шенгенського acquis в цілому зупинимося на аналізі кожного із документів.

Так, 14 червня 1985 р. у с. Шенген (Люксембург) між урядами країн Бенілюксу, Німеччини та Франції було підписано Угоду "Про поступове скасування контролю на спільних кордонах" (далі – Угода 1985 р.). Основна мета прийняття Угоди 1985 р. полягала у реалізації однієї із важливих цілей Європейського союзу – створення та розвитку простору свободи, безпеки та юстиції – державам-учасницям необхідно було вирішити низку питань, які на той час знаходилися у виключній компетенції національних органів влади.

За обсягом цей документ є незначним, складається із преамбули та 33 статей, об'єднаних у 2 розділи. У першому розділі закріплено заходи, які державам-учасницям необхідно було застосувати в короткотерміновий період, а саме до 1 січня 1986 р. У свою чергу, Розділ 2 містив заходи довготривалого характеру – до 1 січня 1990 р. Цим документом було скасовано систематичні перевірки руху автомобілів через спільні кордони завдяки встановленню візуального спостереження за транспортними засобами; пунктам прикордонного контролю двох країн необхідно було проводити спільні перевірки. Таким чином, запровадження цих заходів сприяло спрощенню та прискоренню прикордонного контролю.

За своєю природою Угода 1985 р. є міжнародним договором. При цьому більшість її положень за своїм характером можна визначити як диспозитивні, насамперед зважаючи на формулювання її статей. Наприклад, держави-учасниці "будуть намагатися" (ст. 4), "розвиватимуть свою співпрацю" (ст. 9), "докладатимуть зусиль" (ст. 14) тощо. При цьому варто зазначити, що цим документом вперше було задекларовано рішучість держав-учасниць до відкриття власних кордонів для переміщення осіб передусім завдяки програмі заходів задля реалізації поставленої мети. Угода 1985 р. послужила юридичною основою для підготовки та підписання 19 червня 1990 р. Конвенції про застосування Шенгенської угоди від 14 червня 1985 р. (далі – Конвенція 1990 р.)

На відміну від Угоди 1985 р., Конвенція 1990 р. є доволі об'ємним документом, який містить 142 статті, об'єднаних у 8 розділах. По-суті, Конвенція 1990 р. створює певні рамки для держав-членів, оскільки закріплює загальні норми, на основі яких ухвалюються нові правила та рішення. Зокрема, важливою нормою Конвенції 1990 р. є ст. 2, що передбачає пересування громадян через кордони держав-членів Конвенції 1990 р. без прикордонного контролю. При чому це стосується не тільки наземних кордонів, а й авіаційних і регулярних паромних ліній, що безпосередньо пов'язують країни Шенгенського простору між собою. Однак принцип відкритості кордонів не є безумовним. Держава-член Конвенції 1990 р. може, за певних умов, відновити прикордонний контроль (наприклад для забезпечення захисту суспільного порядку чи національної безпеки). Як правило, такі заходи повинні прийматися після консультацій з іншими сторонами Конвенції 1990 р. та в будь-якому разі мати тимчасовий характер (параграф 2 ст. 2).

Водночас звільнення від прикордонного контролю не означає надання права в'їзду на територію держави-члена Конвенції 1990 р. Тому непред'явлення громадянином документів на кордоні не може аргументуватися його правом не мати їх при собі взагалі. Зокрема, це стосується візових обов'язків з боку третіх країн. Існує різниця між країнами з обов'язковим візовим режимом, де держава вимагає візу від іноземця, та державами, до яких можна в'їжджати без візи. За загальним правилом громадяни третіх країн при в'їзді на територію Шенгенського простору повинні мати візи.

Частина положень Конвенції 1990 р. втратила чинність, оскільки в рамках Європейського союзу прийняті спеціальні нормативні акти і конвенції. Так, замість Ілави 7 II Розділу ("Відповідальність за розгляд клопотань про надання притулку") діє підписана в Дубліні 15 червня 1990 р. Конвенція, що регулює визначення держави, відповідальної за розгляд клопотання про надання притулку, яке було подано в держави-члени Європейського співтовариства. Не діють також Глава 2 третього розділу ("Взаємна допомога з кримінальних справ"), замість якої прийнято в 2000 р. Конвенцію Європейського союзу про взаємну правову допомогу в кримінальних справах, та глава 4 того ж розділу ("Екстрадиція") замінена спеціальними домовленостями в рамках конвенцій 1995 р. "Про спрощену процедуру видачі осіб між державами – членами Європейського союзу" та 1996 р. "Про видачу осіб між державами-членами Європейського союзу". Загалом, утворений згідно з домовленостями 1990 р. Шенгенський виконавчий комітет (Розділ VII Конвенції 1990 р.) протягом свого існування (1993–1999 pp.) затвердив близько двох сотень актів, спрямованих на розвиток положень, закладених в основоположних Шенгенських документах. Багато з них мали практичне значення і для здобувачів Шенгенської візи – "Про продовження єдиної візи" (1993 р.), "Про оформлення єдиної візи на кордоні" (1994 р.). Нечинні також Розділ V "Перевезення і переміщення товарів" та Розділ VII "Виконавчий Комітет" (функції якого з 1 травня 1999 р. перейшли до Ради).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття Шенгенського acquis Європейського союзу“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Право зовнішніх зносин Європейського союзу

  • Договірна практика Євросоюзу

  • Поняття та зміст acquis Євросоюзу

  • Розділ 2. Спільні політики і напрямки діяльності Європейського союзу

  • Головні засади і цілі спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Інституційний механізм спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Правові акти ЄС у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки

  • Правові засади спільної політики безпеки і оборони ЄС

  • Спільна торговельна політика Євросоюзу

  • Правове регулювання імпорту та експорту в ЄС

  • Захисні торговельні заходи ЄС

  • Правові основи здійснення торгівлі між Україною та ЄС

  • Правове регулювання секторальної торгівлі між Україною та ЄС

  • Розділ 3. Простір свободи, безпеки та юстиції в рамках Європейського союзу

  • Поняття простору свободи, безпеки та юстиції у праві ЄС

  • Правове регулювання простору свободи Європейського союзу

  • Заходи, закріплені у праві ЄС, щодо функціонування спільної Європейської системи притулку

  • Правові основи політики ЄС у сфері прикордонного контролю

  • Правові засади простору безпеки Європейського союзу

  • Регламентація правом ЄС співпраці поліцейських, митних та інших компетентних органів держав-членів

  • Правові механізми співробітництва в рамках Європейського поліцейського офісу

  • Заснування та розвиток простору юстиції в рамках Європейського союзу

  • Заснування, функціонування та взаємодія Європейського бюро судової співпраці, Європейської судової мережі у кримінальних справах та Європейської прокуратури

  • Міжнародно-правові основи зовнішнього виміру простору свободи, безпеки та юстиції

  • Імплементація компонентів свободи, безпеки та юстиції відповідно до Європейської політики сусідства

  • Стратегічне партнерство та інші форми співробітництва ЄС з третіми державами у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Співробітництво ЄС з міжнародними організаціями у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Розділ 4. Шенгенське право

  • Поняття Шенгенського acquis Європейського союзу
  • Співробітництво держав-членів шенгенського простору у сфері прикордонного співробітництва

  • Візова політика Європейського союзу

  • Співпраця держав-членів шенгенського простору в рамках Шенгенської та візової інформаційних систем

  • Розділ 5. Правове регулювання відносин України з Європейським союзом

  • Пріоритет прав особи

  • Самоврядування

  • Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України

  • Правові інструменти співпраці України з Євросоюзом

  • Політика східного партнерства Євросоюзу

  • Порядок денний асоціації між Україною та ЄС

  • План дій у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Правові засади асоціації України з Євросоюзом

  • Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу

  • Список скорочень