Що стосується другої програми – Стокгольмської – "Відкрита та безпечна Європа, яка слугує своїм громадянам та захищає їх", то її було ухвалено 11 грудня 2009 р. у Брюсселі на засіданні Європейської Ради, термін дії якої зорієнтований на період 2010– 2014 pp. Документ став удосконаленим доробком попередніх програм, ухвалених у Тампере та Гаазі.
Стокгольмська програма була розроблена "The Future Group" – неформальною консультативною групою високого рівня щодо майбутнього Європейської політики внутрішніх справ, яка пропонує побудову локальних і глобальних систем стеження, введення біометричних ідентифікаторів, електронних позначок, супутникового спостереження, мілітаризацію зовнішніх кордонів тощо.
Для того щоб виконати Стокгольмську програму, 20 квітня 2010 р. було опубліковано План дій щодо її реалізації, в якому було встановлено такі пріоритети діяльності та співпраці між державами-членами Європейського союзу, а саме: "Європа прав", "Європа правосудця", "Європа, яка забезпечує захист", "Доступ до Європи", "Європа солідарності", "Європа у глобальному світі". В рамках пріоритету "Європи прав" відображені свобода вільного пересування громадян Євросоюзу, дотримання прав людини для громадян ЄС відповідно до Хартії основних прав ЄС та Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. Європа прав мала стати простором, в якому: громадяни та члени їх сімей можуть повного мірою користуватись своїм правом на свободу пересування; будь-які особи мають бути захищені від расизму та ксенофобії; права підозрюваних та обвинувачених у кримінальному процесі повинні належним чином захищатися; громадянство ЄС має сприяти участі громадян у демократичному житті ЄС шляхом прозорого процесу прийняття рішень, доступу до документів і відповідного адміністративного управління, а також гарантувати громадянам Євросоюзу право на консульський захист за межами держав-членів ЄС.
Щодо пріоритету "Європи правосуддя", то цим напрямом передбачено створення Європейського простору правосуддя, який полягає у необхідності полегшення доступу громадян ЄС до судових інстанцій задля покращення реалізації своїх прав на території ЄС. В той же час, необхідний подальший розвиток співпраці між судовими структурами та взаємне визнання судових рішень в межах ЄС з цивільних та кримінальних справ. Тому державам-членам ЄС було рекомендовано використовувати електронну юстицію (інформаційні та телекомунікаційні технології у сфері юстиції), приймати загальні мінімальні правила для уніфікації стандартів цивільного та кримінального права та укріплювати взаємну довіру. Зазначені рекомендації стосуються й створення безпечного правового середовища для співробітництва з третіми країнами відповідно до міжнародно-правових норм.
Розроблення стратегії стосовно внутрішньої безпеки ЄС з метою покращення захисту громадян і для боротьби з організованою злочинністю та тероризмом передбачено в межах пріоритету "Європа, яка забезпечує захист". Така стратегія спрямована на розширення співпраці поліцейських та судових структур з кримінальних справ, а також співробітництво в галузі прикордонного контролю, цивільної оборони та реагування в надзвичайних ситуаціях між державами-членами ЄС. Основну увагу зосереджено на боротьбі з транскордонною злочинністю, включаючи торгівлю людьми, сексуальне насильство та експлуатацію дітей, кіберзлочинність, економічні злочини, корупцію, піратство та наркотики. У цьому контексті внутрішня безпека тісно пов'язана із зовнішньою, тому включає також і співробітництво з третіми країнами.
Для реалізації пріоритету "Доступу до Європи" Комісія ЄС має здійснювати всі належні заходи, спрямовані на подальший розвиток інтегрованого підходу щодо прикордонного контролю та візової політики, спрямованих на посилення безпеки громадян держав-членів ЄС. Такі заходи включають: модернізацію Європейської Агенції управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах (FRONTEX), Шенгенського кодексу про кордони, Європейської системи спостереження за зовнішніми кордонами (EUROSUR), удосконалення роботи Шенгенської інформаційної системи другого покоління та Візової інформаційної системи.
У межах Шенгенського простору передбачено нові положення, а саме: а) удосконалення Шенгенської інформаційної системи (SIS) до SISII – зокрема, заплановано розширити кількість полів бази даних для занесення в них біометричних даних, включаючи відбитки пальців та ДНК (разом із податковою інформацією, інформацією щодо трудової діяльності, банківських даних, використання кредитних карток, запитів щодо правопорушень, стану здоров'я тощо); б) посилення контролю за електронною інформацією: зобов'язання всіх інтернет-провайдерів зберігати IP адреси та інформацію щодо діяльності всіх користувачів, моніторинг IP-телефонії, телефонних розмов, повідомлень та інших способів зв'язку, розширення повноважень контрольних агентств.
До того ж у межах зазначеного напряму мало продовжуватися співробітництво ЄС стосовно укладення угод про спрощення візового режиму із третіми країнами.
Положення, передбачені пріоритетом "Європа солідарності", загалом стосуються питань, пов'язаних із зовнішньою складовою міграційної політики, а саме: а) розвитком глобального підходу ЄС до міграції для розширення співробітництва із третіми країнами; б) розвитком належної міграційної політики для задоволення попиту на ринках праці держав-членів ЄС; в) боротьбою з нелегальною міграцією шляхом укладання угод про реадмісію; г) підтримкою інтеграції та прав мігрантів тощо.
Стосовно пріоритету "Європа у глобальному світі", то положення цього напряму зосереджені на посиленні взаємозв'язку між внутрішнім та зовнішнім виміром політики у сфері правосуддя, свободи та безпеки. Зовнішній вимір спрямований здебільшого на співпрацю ЄС із третіми країнами, укладаючи з ними угоди тощо.
Таким чином, Стокгольмська програма стала логічним продовженням програм Тампере та Гааги щодо посилення внутрішнього і зовнішнього контролю в Європейському союзі.
Загалом, програми, плани дій та декларації, ухвалені протягом 1999–2014 pp. інституціями ЄС у Тампере, Фейре, Севільї, Гаазі та Стокгольмі, сприяли створенню спільних інструментів ЄС для удосконалення та уніфікації правової бази організації у сфері спільної імміграційної політики ЄС.
Що стосується процедури ухвалення документів та заходів у сфері спільної імміграційної політики ЄС, то правові засади її здійснення містяться у ст. 77 ДФЄС. Відповідно до цієї статті Європейський парламент та Рада у питаннях, пов'язаних із спільною політикою надання віз, встановленням перевірок на зовнішніх кордонах, запровадженням відповідної інтегрованої системи управління зовнішніми кордонами ЄС, запобіганням нелегальної міграції та боротьбою з торгівлею людьми приймають рішення спільно та голосують кваліфікованою більшістю (тобто застосовується звичайна законодавча процедура). Згідно із вищезазначеною процедурою було ухвалено низку важливих документів у сфері імміграційної політики ЄС. Серед них: Шенгенський кодекс про кордони (Кодекс ЄС про режим перетину людьми кордонів), ухвалений Регламентом Європейського парламенту і Ради № 562/2006 від 15 березня 2006 р., Регламент Європарламенту і Ради № 863/2007 ЄС від 11 липня 2007 р. про створення Європейської Агенції управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах – FRONTEX та ін. Особливої уваги заслуговують окремі Рішення Ради № 1999/435/ЄС від 20 травня 1999 р., в якому було надано перелік актів, які у своїй сукупності становлять Шенгенське acquis, та ухвалення Регламенту Ради № 810/2009 ЄС від 13 липня 2009 р., яким прийнято Кодекс ЄС про візи (Візовий Кодекс ЄС).
Окрім документів, ухвалених Радою, Європарламентом, Європейською Радою у сфері імміграційної політики, Комісія, до повноважень якої насамперед належить підготовка пропозицій щодо законодавства ЄС та розвитку співробітництва між державами-членами та керівними органами Євросоюзу, на початку 2010 р. запропонувала власний документ під назвою "Стратегія Європи 2020". Цей документ спрямований на скорочення структурного безробіття, зокрема через механізм інтеграції легальних мігрантів до ринку праці. Однією з ключових цілей ЄС є доведення рівня зайнятості серед осіб віком від 20 до 64 років до показника 75 %.
Таким чином, такі інституції ЄС, як Комісія, Європейська Рада, Рада та Європарламент завдяки ухваленню низки документів та вжиття ряду заходів поклали початок узгодженню нормативно-правової бази у сфері міграції та становлення спільної імміграційної політики ЄС. Саме діяльність інститутів і органів ЄС дозволила виокремити основні напрями спільної імміграційної політики Європейського союзу, а саме:
• 1) правова співпраця держав-членів ЄС, яка полягає в ухваленні законодавчих актів та правових норм, які регулюють питання імміграції та надання притулку;
• 2) співпраця держав-членів ЄС у сфері прикордонного співробітництва передбачає встановлення чітких стандартів та процедур, якими регламентовано правила перетину кордонів ЄС як громадянами ЄС, так і громадянами з третіх країн та створення спільних інституцій держав-членів ЄС у сфері управління зовнішніми кордонами;
• 3) співпраця правоохоронних органів держав-членів ЄС у сфері внутрішньої безпеки в межах Шенгенської інформаційної та Візової інформаційної систем;
• 4) співпраця держав-членів ЄС у реалізації ними спільної візової політики у відносинах із третіми країнами та встановленні єдиних правил, умов та процедур для держав-членів Шенгенського простору.
Для втілення та реалізації на практиці даних напрямів спільної імміграційної політики інститути ЄС (Комісія, Рада, Європейська
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. Шенгенське право“ на сторінці 3. Приємного читання.
