Ордер, що заморожує власність чи докази (далі – ОЗВД) – це будь-який захід, вжитий судовим органом держави-члена з метою попередження знищення, перетворення, заміни чи переміщення власності. Піддоказами, до яких застосовується Рамкове Рішення, треба мати на увазі предмети, документи чи дані, які мають доказовий характер у кримінальному процесі.
Прогресивною є ініціатива семи держав-членів ЄС щодо ухвалення Директиви про Європейський ордер на проведення дізнання (далі – ЄОПД). Ця ініціатива була схвалена на засіданні Ради з питань юстиції та внутрішніх справ, яка відбулася у червні 2011 р. у Люксембурзі.
Зазначена Директива надає змогу одній державі-члену ЄС проводити заходи з розслідування згідно з рішенням іншої держави- члена (на основі принципу взаємного визнання). До зазначених заходів із розслідування віднесено: заслуховування свідків, обшук, конфіскацію, прослуховування, спостереження, моніторинг банківських рахунків.
Визнання остаточного судового рішення, винесеного компетентними органами однієї держави-члена, має певні наслідки у іншій державі-члені, що потребує чіткого правового регулювання на рівні ЄС.
Рамкове Рішення 2008/909 від 27 листопада 2008 р. поширює принцип взаємного визнання між державами-членами судових рішень у кримінальних справах, які містять вирок про позбавлення волі чи заходи, що включають обмеження свободи, з метою виконання цих рішень в рамках ЄС. Рамкове Рішення 2008/909 закріплює процедуру визнання та виконання зазначених рішень в цілях спрощення соціальної реабілітації та реінтеграції засуджених осіб.
У цьому випадку діє аналогічна до попередніх Рамкових Рішень система прямої передачі судових рішень між спеціально визначеними компетентними органами держави-члена, що прийняла, та держави-члена, на яку поширюється виконання цього рішення.
Одним із важливих аспектів ефективного взаємного визнання судових рішень у кримінальних справах є врахування попередніх вироків, винесених у будь-якій державі-члені ЄС під час нового кримінального процесу, розпочатого в іншій державі-члені щодо цієї особи, за інші скоєні нею діяння. Мінімальні зобов'язання держав-членів стосовно реалізації зазначеного принципу визначені Рамковим Рішенням 2008/675 від 24 липня 2008 р.
Метою врахування попереднього кримінального рішення, винесеного судом іншої держави-члена, є оцінка кримінального минулого злочинця, визначення рецидиву та прийняття рішення щодо змісту вироку та його виконання.
Інформація стосовно попередніх вироків може бути отримана за допомогою інструментів, передбачених механізмами надання взаємної допомоги у кримінальних справах між державами-членами (вищезазначеною Конвенцією 2000 р.) або обміну інформацією, вилученою з національних кримінальних реєстрів (відповідно до Рішення Ради 2005/876). У контексті нових кримінальних процесів держави-члени мають враховувати вироки, винесені в інших державах-членах на таких самих умовах, як попередні національні вироки.
ЄС ставить за мету спрощення прямого виконання в межах Союзу ордерів про конфіскацію, виданих однією з держав-членів, у зв'язку з отриманням особою прибутку в результаті скоєння злочину.
Відповідно до Рамкового Рішення Ради 2006/783 від 6 жовтня 2006 р. "Про застосування принципу взаємного визнання ордерів про конфіскацію", ордер про конфіскацію означає заходи, визначені судом щодо позбавлення особи власності у зв'язку зі скоєнням нею злочину. Ордер про конфіскацію, разом з сертифікатом, перекладеним на офіційну мову держави-члена його виконання, прямо надсилається компетентним органом держави-члена (або держав-членів), де юридична чи фізична особа (якої стосується ордер) має: власність чи дохід; постійне місце проживання чи місце реєстрації. Ордер про конфіскацію виконується відповідно до норм національного законодавства держави-члена виконання.
Аналогічним до попереднього законодавчого інструменту ЄС є Рамкове Рішення 2005/214 від 24 лютого 2005 р., яке закріплює принцип взаємного визнання рішень про фінансове покарання (штраф), винесене судовими і адміністративними органами іншої держави-члена.
Наступним інструментом є Рамкове Рішення Ради 2008/947 про визнання відкладених вироків, альтернативних санкцій та умовних вироків, а також нагляд за ними. Ця ініціатива мала своїм наслідком прийняття Рамкового Рішення 2008/947.
Під "відкладеним вироком" мають на увазі вирок про позбавлення волі чи будь-які заходи щодо позбавлення свободи, виконання яких є умовно відкладеними, або покарання частково відбутим (умовне звільнення). У свою чергу "умовний вирок" – це рішення суду відкласти вирок умовно згідно з одним чи кількома відкладеними заходами (обов'язки і інструкції, надані фізичній особі відповідно до національного законодавства держави-видачі, у зв'язку з відкладеним чи умовним вироком). І, нарешті, "альтернативні санкції" можна визначити, як обов'язки чи інструкції, призначені як незалежні санкції, що не є вироком про позбавлення волі чи фінансовим покаранням.
Так, остаточне судове рішення (яке не підлягає оскарженню), що містить відкладений вирок, альтернативні санкції чи умовний вирок передається іншій державі-члену (держава-виконання), в якій засуджена особа законно чи постійно проживає.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заснування та розвиток простору юстиції в рамках Європейського союзу“ на сторінці 2. Приємного читання.
