Відповідно до Директиви Ради 2003/9 про мінімальні стандарти щодо прийняття осіб, які звертаються за міжнародним захистом держави-члени ЄС гарантують шукачам притулку: доступ до інформації мовою, якою володіє заявник; документацію; проживання та свободу руху (обмеженою певного територією); право на об'єднання сім'ї; медичне обстеження; навчання неповнолітніх дітей; обмежений доступ до ринку праці; матеріальні умови прийняття; та охорону здоров'я.
З метою удосконалення існуючих стандартів прийняття шукачів притулку в червні 2013 р. було прийнято Директиву 2013/33 про стандарти щодо прийняття осіб, які звертаються за міжнародним захистом, яка замінить Директиву 2003/9 та набере чинності у липні 2015 р. Серед основних змін варто відзначити закріплення кращих та більш гармонізованих умов прийняття шукачів притулку. Так, Директива 2013/33 закріплює положення щодо затримання шукачів притулку (може застосовуватися лише в чітко визначених випадках та згідно з принципами пропорційності та необхідності, після індивідуального розгляду кожної справи) та доступу до праці (наголошено на необхідності спрощення доступу шукачів притулку до ринку праці, зокрема скорочення терміну обмеження у такому доступі).
Як і матеріальне, так і процесуальне право притулку спрямоване на визначення мінімальних гарантій. Гармонізація процедур притулку має першочергове значення для формування спільної європейської системи притулку. По-перше, спільні процедури запобігають вторинному руху шукачів притулку, а по-друге, усувають дискримінацію, спричинену різними умовами розгляду заяв та надання того чи іншого статусу захисту.
Однією з важливих процедур притулку є визначення держави- члена, відповідальної за розгляд звернень про надання притулку. Оскільки громадяни третіх країн, з метою отримання притулку в ЄС, часто подавали звернення одночасно в декілька держав-членів (розраховуючи на більшу ймовірність досягнення успіху), останні в 1990 р. уклали Дублінську Конвенцію (набрала чинності 1 вересня 1997 р.).
Положення Дублінської Конвенції внесені в систему вторинного права ЄС, а саме Регламент Ради № 343/2003 про встановлення критеріїв і механізмів для визначення держави-члена, відповідальної за розгляд поданих громадянами третіх держав звернень про надання притулку на території будь-якої з держав-членів ЄС (відомий як "Дублін II"). Цей Регламент у 2013 р. був замінений аналогічним Регламентом 604/2013 (набрав чинності у січні 2014 р.), який наділяє компетенцією з розгляду звернень про надання притулку одну з держав-членів, а також визначає правові наслідки, які матиме відмова держави-члена у такому зверненні. Новий правовий інструмент покращує процедури щодо захисту осіб, які звертаються з заявою про надання притулку, а також саму систему розгляду відповідних звернень.
Мінімальні гарантії для процедур притулку були вперше визначені на рівні ЄС у Резолюції Ради від 20 червня 1995 р. У Документі зазначалося, що процедури стосовно дослідження заяв про надання притулку мають відповідати Женевській Конвенції 1951 р., Протоколу 1967 р. У січні 2005 р. було прийнято Директиву 2005/85 від 1 січня 2005 р. "Про мінімальні стандарти щодо процедур держав-членів з надання та відкликання статусу біженця". Незважаючи на чітку прив'язку у назві Документа виключно до статусу біженця, держави-члени зобов'язані застосовувати Директиву до процедур щодо розгляду заяв про надання всіх видів міжнародного захисту, визначених Директивою 2004/83/ЄС.
У частіші 2 Директиви 2005/85 визначено базові принципи та гарантії (доступ до процедур, право залишатися у державі-члені, в якій розглядається заява вимоги щодо розгляду заяв та рішення, прийнятого компетентним органом та ін.). Незважаючи на широкий перелік базових принципів та гарантій, наданих заявникам щодо надання притулку, треба констатувати, що Директива 2005/85 не забезпечила ефективної гармонізації процесуальних стандартів.
На основі процесуального законодавства ЄС у сфері притулку варто визначити три типи процедур щодо надання та відкликання статусу біженця чи додаткового захисту: процедури в першій інстанції (процедури розгляду звичайних заяв та спеціальні процедури), процедури щодо відкликання статусу біженця та апеляційні процедури.
Відповідно до зазначеної Директиви держави-члени можуть визнати заяву про надання притулку недопустимою та не розглядати її, коли: інша держава-член уже надала статус біженця; країна, яка не є державою-членом розглядається як "перша країна притулку" для заявника; країна-нечлен ЄС розглядається як "безпечна третя країна" для заявника; заявнику дозволено залишитися у цій державі-члені на інших підставах та надано статус еквівалентний статусу біженця; заявник подав ідентичну заяву після винесення остаточного рішення щодо першої заяви. Окрім цього, держава-член повинна визнати заяву необгрунтованою, якщо третя країна походження заявника визнана безпечною.
Зазначений перелік випадків недопустимості заяв про притулок надає державам-членам широкі повноваження щодо відмови у доступі до процедур притулку. Неоднозначними є також такі концепції, як "перша країна притулку", "безпечна третя країна" чи "безпечна третя країна походження".
Гармонізацію процесуальних норм притулку можна вважати одним з найскладніших елементів у процесі створення спільної Європейської системи притулку. Слабкі сторони процедур, визначених Директивою 2005/85, не створюють правових передумов для запровадження в рамках ЄС єдиних процедур визнання та позбавлення статусу біженця та статусу додаткового захисту. У зв'язку з цим у червні 2011 р. Комісія ЄС підготувала пропозиції щодо докорінної модернізації Директиви 2005/85. Відповідно до нової Директиви (набере чинності у липні 2015 р.) Директива 2005/85 є першим заходом (а не "мінімальними стандартами", як це зазначено у самій Директиві 2005/85) стосовно запровадження спільних стандартів ЄС щодо процедури притулку. У свою чергу головну мету запропонованої Директиви визначено, як подальший розвиток стандартів для процедур у державах-членах щодо гарантування та відкликання міжнародного захисту, з ціллю запровадження спільної процедури притулку в рамках ЄС. У такий спосіб запропоновані зміни до Директиви 2005/85 розглядаються як певний етап, а не кінцевий варіант спільних правил ЄС щодо процедури притулку.
Так, нова Директива містить оновлені підходи до процедур набуття та втрати (позбавлення) статусу не лише біженця, а міжнародного захисту загалом. Серед іншого у Документі зроблено спробу модифікувати положення щодо "безпечної країни походження" ("визначення третьої країни, як "безпечної країни походження" в цілях цієї Директиви, не може означати абсолютної гарантії безпеки для громадян цієї країни. Заявник може показати, що є "чинні" підстави розглядати цю країну небезпечною в його/й конкретному випадку. Однак нове формулювання, окрім акценту на індивідуальності кожної справи, не вносить змін у існуючий стан речей.
Надання притулку неможливе без попереднього звернення держав-членів до Євродак, що було створено, відповідно до
Регламенту Ради №2725/2000, для порівняння відбитків пальців у цілях ефективного застосування Дублінської Конвенції. З метою удосконалення системи Євродак (передусім усунення затримок та покращення взаємодії усіх компонентів системи) було внесено зміни до існуючого правового інструментарію (наберуть чинності у липні 2015 р.).
Система Євродак дає можливість державам-членам ідентифікувати заявників про надання притулку та осіб, які були затримані під час незаконного перетину зовнішніх кордонів ЄС. Порівнявши відбитки пальців, держави-члени можуть точно визначити, чи заявник, який просив притулку, або іноземець, який незаконно перебуває на території держави-члена, раніше подавав заяву про надання притулку в іншій державі-члені, а також чи потрапив заявник на територію ЄС незаконно.
Успішне заснування спільної Європейської системи притулку в значній мірі залежить не лише від гармонізації матеріальних та процесуальних норм у сфері притулку, а й від посилення практичного співробітництва між компетентними органами держав-членів ЄС. З цією метою відповідно до Регламенту 439/2010 було засновано Європейський офіс з підтримки притулку, метою якого є спрощення обміну інформацією, сприяння у імплементації acquis у сфері притулку та співробітництво між національними адміністраціями у випадках опрацювання звернень щодо притулку. Європейський офіс з підтримки притулку надає допомогу країнам-членам, система притулку яких знаходиться під тиском в результаті географічної чи демографічної ситуації чи у зв'язку з раптовим напливом великої кількості громадян третіх країн, які потребують міжнародного захисту. Ця допомога полягає у зборі інформації щодо надзвичайних заходів, аналізі інформації про структуру, персонал та спроможності країни щодо надання притулку, а також у координації діяльності команд з питань підтримки притулку (що надають технічну допомогу) на запит конкретної держави-члена.
Зовнішній вимір політики ЄС у сфері притулку передбачає забезпечення динамічного співробітництва ЄС з третіми країнами, які є країнами походження біженців. Таке співробітництво може включати залучення ширшого кола третіх держав до "Дублінської системи", укладення багатосторонніх договорів (за участю третьої держави, яка буде здійснювати захист шукача притулку, приймаючої держави-члена ЄС та міжнародного органу), створення регіональних зон захисту, а також запровадження тематичних програм співробітництва у сфері притулку.
Правові основи політики ЄС у сфері прикордонного контролю
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заходи, закріплені у праві ЄС, щодо функціонування спільної Європейської системи притулку“ на сторінці 2. Приємного читання.
