Варто зазначити, що прогресу досягнуто не у всіх із визначених вище сфер.
Прикладом ефективності запровадження спільних заходів щодо боротьби з нелегальною імміграцією є сфера візової політики, важливим правовим інструментом якої є Регламент Ради N° 453/2003 ЄС від 6 березня 2003 р. Зазначений Регламент містить перелік третіх країн, громадяни яких мають отримати візи при перетині зовнішніх кордонів ЄС, та громадян, на які не поширюються такі вимоги. Окрім цього, Регламентом Ради № 1683/95 від 29 травня 1995 р. визначено єдиний формат віз, а важливим джерелом інформації щодо видачі віз та дозволів на проживання є Шенгенська інформаційна Система (SIS I, SISII).
Що стосується спільних заходів боротьби з нелегальним працевлаштуванням, то на рівні ЄС прийнято Директиву 2009/52 про мінімальні стандарти щодо запровадження санкцій стосовно працедавців, які приймають на роботу нелегалів (громадян третіх країн).
Удосконалення обміну інформацією, як однієї з пріоритетних сфер боротьби з нелегальною імміграцією, має відбуватися шляхом ефективного функціонування вже існуючих інструментів. Йдеться про інтенсифікацію співробітництва та збільшення присутності імміграційних офіцерів зв'язку (immigration liaison officers). Мережа імміграційних офіцерів зв'язку була створена відповідно до Регламенту Ради № 377/2004 від 19 лютого 2004 р.
Важливою складовою спільної політики у сфері боротьби з нелегальною міграцією є боротьба з торгівлею людьми, загальна структура якої виглядає таким чином: боротьба з торгівлею людьми в рамках Ради Європи (відповідно до Конвенції Ради Європи щодо протидії торгівлі людьми 2005 р.; Група експертів щодо боротьби з торгівлею людьми (відіграє консультативну та підтримувальну роль, зокрема надання рекомендацій щодо гармонізації різноманітних практик у рамках ЄС); програма обміну інформацією між державами-членами щодо торгівлі людьми та сексуальної експлуатації дітей ДАФНЕ ІН.
5 квітня 2011 р. було прийнято Директиву Європарламенту та Ради 2011/36 про попередження та боротьбу з торгівлею людьми та захист жертв торгівлі людьми. Директива закріплює мінімальні стандарти щодо визначення кримінальних порушень та санкцій у сфері боротьби з торгівлею людьми, запроваджує превентивні заходи щодо зазначеної групи злочинів, а також заходи щодо захисту жертв торгівлі людьми. Окрім цього, 9 грудня 2005 р. було затверджено План ЄС щодо застосування кращої практики, стандартів та процедур у боротьбі з торгівлею людьми. Згаданий документ, серед іншого, визначає, що боротьба з торгівлею людьми є пріоритетним напрямом співробітництва з третіми країнами у правоохоронній сфері. Попередження торгівлі людьми, зокрема, та нелегальної імміграції загалом, шляхом запровадження покарань за спрощення несанкціонованого в'їзду та проживання, передбачено Директивою Ради 2002/90 від 28 листопада 2002 р. та Рамковим Рішенням Ради 2002/946 від 28 листопада 2002 р. щодо зміцнення правових рамок попередження спрощення несанкціонованого в'їзду, транзиту чи проживання.
Започаткування широкого обговорення в рамках ЄС необхідності спільної політики ЄС щодо повернення нелегальних іммігрантів, а також аналіз правових аспектів цієї політики було здійснено Зеленою Книгою щодо політики Співтовариства у сфері повернення нелегальних резидентів.
Законодавство ЄС визначає дві категорії повернення нелегальних резидентів: добровільне (за рішенням самого нелегального резидента) та примусове (під впливом примусу компетентних органів влади держави-члена).
Стосовно допомоги у добровільному поверненні громадян третіх країн, Рішення Ради 97/340 від 26 березня 1997 р. передбачає обмін інформацією про допомогу в добровільній репатріації громадян третіх країн та зближення політик держав-членів щодо добровільного повернення громадян третіх країн.
Щодо примусового повернення, то його правовому регулюванню на рівні ЄС приділено більш детальну увагу. Так, Директива Ради 2001/40 від 28 травня 2001 р. запроваджує взаємне визнання рішень щодо повернення громадян третіх країн.
Окрім цього Радою прийнято "Програму дій щодо повернення" 2002 р., а також Рішення 2004/573 про організацію об'єднаних польотів для громадян третіх країн, які підлягають поверненню з території двох або більше держав-членів ЄС.
Значним досягненням у виробленні спільної політики щодо повернення є прийняття Директиви 2008/115 "Про спільні стандарти та процедури в державах-членах щодо повернення громадян третіх країн, які незаконно проживають на території ЄС". Документом передбачено, що повернення має відбуватися з дотриманням принципу невидворення та з урахуванням інтересів дітей, сімейного життя та здоров'я особи, що підлягає поверненню.
Важливим аспектом спільної політики ЄС у сфері імміграції є її зовнішній вимір, який передбачає включення імміграційної сфери у зовнішню політику ЄС. Цього аспекту торкається низка Пропозицій Комісії, а саме щодо: інтегрування міграційних питань у відносини ЄС з третіми країнами, від 3 грудня 2002 р.; циклічної імміграції та мобільного партнерства між ЄС та третіми країнами, від 16 травня 2007 р.; застосування глобального підходу до міграції до Східних та Південно-східних регіонів, які межують з ЄС, від 16 травня 2007 р.; міграції та розвитку: деякі конкретні орієнтири, від 1 вересня 2005 р.; зміцнення глобального підходу до міграції: посилення координації, зв'язку та синергії, від 8 жовтня 2008 р.; глобального підходу до міграції: до спільної європейської міграційної політики, від 27 грудня 2006 р.; тематичної програми співробітництва з третіми державами у сфері імміграції та притулку, від 23 листопада 2006 р.
Спільним для цих документів є наголос на важливості інтеграції міграційних аспектів у зовнішню політику ЄС, зважаючи на безпосередній взаємозв'язок та взаємозалежність між зовнішнім та внутрішнім виміром спільної імміграційної політики ЄС.
Основним правовим інструментом реалізації зовнішнього виміру спільної імміграційної політики ЄС є угоди про реадмісію, що укладаються між ЄС та третіми державами. Пріоритетом зовнішнього виміру спільної імміграційної політики ЄС є укладення реадмісійних угод з усіма країнами транзиту та походження нелегальних іммігрантів. Двосторонні чи багатосторонні реадмісійні договори третього покоління закріплюють взаємне зобов'язання договірних сторін щодо повернення власних громадян та визначають технічні та інші критерії цього процесу. ЄС включив у свою реадмісійну політику дві категорії осіб: громадян договірних сторін та громадян третіх країн (зокрема, осіб без громадянства, а також осіб, які не є ані громадянами ЄС, ані будь-якої іншої договірної сторони).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правове регулювання простору свободи Європейського союзу“ на сторінці 3. Приємного читання.
