Таліби прагнули утворити афгансько-(пуштунсько) пакистанський простір і заявляли, що з часом рух поширить свою діяльність на республіки пострадянської Середньої Азії, що створювало передумови для поступової участі талібів у геополі-тичній грі як самостійної сили, незалежної від колишніх зовнішніх заступників - правлячих кіл США і Пакистану. З появою в Афганістані суадітського мільярдера Асама бен Ладена, який утворив відповідну мережу радикальної ісламістської організації "Аль-Каїда", поступово це перетворювалося в реальність.
Поряд із зазначеними вище процесами можливості розв'язання економічних проблем регіону пов'язувалися з проектами будівництва транснаціональних газопроводів, що зачіпає інтереси всіх без винятку центральноазіатських держав. Таким чином, до співробітництва з талібами прагнули конкретні суб'єкти міжнародних правовідносин.
За неофіційними даними, підрозділи регулярної пакистанської армії вже брали участь у бойових операціях талібів проти військових формувань Масуда на Кабульському напрямку в серпні - вересні 1999 р., а найманці із Саудівської Аравії спромоглися повоювати навіть на півдні Киргизстану в складі відомого терористичного узбецького угруповання Джумабая Намангані, що є підтвердженням спільності їх цілей і задумів.
На підставі викладеного, іноземні аналітики та вітчизняні фахівці робили припущення, що саме військова загроза була одним із суттєвих чинників, який спонукав до зміни статусу російського військового контингенту в Таджикистані: на базі колективних миротворчих сил було створено Російську військову базу. Одним із її головних завдань було надання безпосередньої військової допомоги Таджикистану на випадок зовнішньої агресії, в тому числі й з боку Афганістану.
Фактографічна інформація свідчила, що пуштунський рух "Талібан" та очолювана Асама бен Ладеном радикальна ісламістська організація "Аль-Каїда" з розгалуженою мережею таборів з підготовки бойовиків, їх матеріально-технічна підтримка однодумців у Чечні, Таджикистані, Хорватії, Сомалі, на Близькому Сході та Інших "гарячих точках планети" створювали значні проблеми не лише для середньоазіатських сусідів та Росії, а поступово, вийшовши з-під контролю ЦРУ США та спецслужб Пакистану, - серйозні проблеми для геостратегічних інтересів Сполучених Штатів та Ізраїлю, безпеки їх громадян.
З урахуванням наближення часу посилення конкуренції за світове лідерство між США і комуністичним Китаєм, зазначені тенденції розвитку оперативної ситуації в регіоні давали підстави аналітикам стверджувати, що в Афганістані та навколо нього мають відбутися визначальні події, організовані зацікавленими зовнішніми центрами сили. Подальша "самостійність" талібів і Асама бен Ладена вже перейшла межу припустимого. Терористичний акт проти США 11 вересня 2001 р. та антитерористична операція в Афганістані проти "Талібан" і "Аль-Каїди" є логічними наслідками, кульмінацією тенденції, сформованої в оперативній ситуації середньоазіатсько-афганського регіону.
Результати антитерористичної військової операції США проти талібів внесли свої корективи в розстановку сил в Афганістані: у грудні 2001 р. офіційно перестав існувати рух "Талібан"; 25.01.2001 р. приведений до присяги голова перехідного коаліційного уряду Афганістану пуштунський лідер Хамід Карзай. Проте, світова спільнота не має достатньої впевненості, що на афганській землі запанував надовго мир.
Нині в Афганістані відбувся попередній розподіл сфер впливу серед конкуруючих войовничих угруповань, племен і кланів. Так, Мазарі-Шаріф і більша частина півночі країни підпала під контроль відомого узбецького генералі Абдул-Рашіда Дустума, в Кабулі переважають таджики-суніти на чолі з генералом Фахімою, до вирішення питання про коаліційний уряд до афганської столиці повернувся усунений раніше талібами президент Бурхануддін Раббані. Герат, на заході, повернутий під владу таджика-шиїта Ісмаїл Хана; Хаджат, Баміан і прилеглі райони в центрі держави підпорядковані хазарийському лідеру Кари му Халілі. Всі вони зробили визначальний внесок у розгром талібів.
Пуштунський учасник Національного об'єднаного фронту (НФО) Абд Рабб Расул Сайяф, лідер афганських ваххабитів, облаштувався в своєму родовому маєтку - провінції Парван, на захід від Кабула. Інший пуштун, лідер фундаменталістського угруповання "Хезб-е ісламій-е Афганістан" (ісламська партія) Гельбеддін Гекматіар, який завжди був козирною картою американців під час протистояння з СРСР І постійним джокером Пакистану, нині знаходиться в еміграції в Ірані, проте має намір повернутися в Афганістан. Будучи формально учасником НФО, він виступив на підтримку талібів у їхній боротьбі проти "американських загарбників". Канар і Газни також перейшли під контроль племінних вождів пуштунів.
Ключові пуштунські провінції Нангархар із центром в Джела-лабаді спочатку підпали під владу фундаменталіста Юнеса Халеса, а потім, за рішенням місцевої шури (ради), вона була перепідпорядкована Хаджи Абдул Кадиру, брату нещодавно страченого талібами пуштунського вождя Абдул Хака. В цілому серед пуштунів (50% населення) відбувся глибокий розкол у ставленні до талібів. Представники багатьох племен виступили проти духовного лідера талібів Омара і його прибічників із духовного центру "Омар".
Таким чином, шлях до політичного врегулювання конфлікту залишається не простим, оскільки дуже важко розділити владу між 50 угрупованнями та кланами. Досвід вказує, що так само не вдається це зробити в Боснії.
У підсумку доцільно зазначити, що територія Пакистану і Афганістану ще з радянських часів слугує плацдармом для розгортання далекосяжних розвідувальних операцій на території колишнього Радянського Союзу як спецслужбами провідних держав Заходу - США, Великої Британії, ФРН, Франції, так й регіональних центрів сили - Ірану, Іраку, Китаю, Пакистану, Північної та Південної Кореї. Саме ці обставини визначають особливості оперативної обстановки у сфері Інформаційно-психологічного протиборства в регіоні.
Необхідно враховувати ще Й ту обставину, що викриті непоодинокі випадки використання китайськими, іранськими та турецькими спецслужбами території Пакистану і Афганістану для нелегального засилання під прикриттям біженців чи нелегальних емігрантів своїх окремих агентів, а також навіть агентурних груп і кадрових співробітників на територію держав СНД, зокрема для виконання завдань терористичного і диверсійного характеру проти американських чи ізраїльських громадян, а також надання допомоги чеченським {в РФ), боснійським та іншим мусульманським бойовикам у колишній Югославії.
Російська Федерація
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ісламська Республіка Пакистан“ на сторінці 6. Приємного читання.
