Ісламська Республіка Пакистан

Соціально-правові основи інформаційної безпеки

• 9 армійських корпусів, розвідувальні секції 2 бронетанкових, 19 піхотних дивізій, бригада спеціального призначення, 6 окремих розвідувальних полків, серед яких 2 бронетанкових, 2 піхотних І2 спеціального призначення.

• o Розвідувальне управління ВПС входить до штабу ВПС Пакистану і через командувача цього виду збройних сил - члена Об'єднаного комітету начальників штабів (ОКНШ) підпорядковується начальнику ОКНШ. РУ ВПС складається із секції управління, відділу планування і бойової підготовки, відділу радіоелектронної розвідки, матеріально-технічного забезпечення, агентурної секції, відділу аналізу.

РУ ВПС підпорядкована окрема розвідувальна ескадрилья, яка має у складі 12 літаків типу "Mirage III RP", а також розвідувальні секції (відділи) 10 військово-повітряних баз: Бейг-роуд, Мауріпур, Саргодха, Гілджіт, Кохат, Малір, Мірамшар, ПешаварЮ Різалпур, Самундрі.

• o Розвідувальне управління ВМС є структурним підрозділом штабу ВМС і підпорядковується командувачу ВМС, а через нього - начальнику ОКНШ. РУ ВМС підпорядковані розвідувальні секції військово-морських баз Карачі та Гадар, берегові пости радіо І радіотехнічної (електронної) розвідки, окремий загін кораблів малої водотоннажності особливого призначення, а також ланка патрульних літаків типу "Fokker-27" і ланка гелікоптерів типу "Lynx". Крім цього РУ МВС безпосередньо підпорядкований окремий загін морської піхоти спеціального призначення, до складу якого входить підрозділ бойових плавців.

• o Розвідувальне управління служби внутрішньої безпеки Пакистану підпорядковане начальнику СВБ і, незважаючи на суто контррозвідувальний характер діяльності, обмежено здійснює розвідку на території суміжних держав на незначну глибину. За існуючою практикою, РУ СВБ тісно взаємодіє з УВР.

Спеціальний відділ Федерального бюро розслідування Пакистану Міністерства внутрішніх справ фактично самостійною розвідувальною діяльністю не займається і веде суто кримінальні справи (розробку). Проте, в тому разі, коли вони пов'язані з розвідувальною діяльністю підозрюваних або злочинців, - негайно оформляє належним чином такі справи та передає їх РУСВБП.

Видатним прикладом успішного проведення пакистанськими спецслужбами розвідувальної операції в інформаційно-психологічному протиборстві було створення афганського руху опору "Талібан". Так, початок феномену руху "Талібан"* відноситься до середини 80-х років. У той час американськими спецслужбами за допомогою пакистанських колег, за визнанням колишнього начальника генштабу Пакистану генерала Мирзи Аслам Бега, була реалізована ідея щодо заснування мережі духовних навчальних закладів - медресе з контингентом спеціально підготовлених талібів як релігійно-ідеологічного поясу уздовж афгансько-пакистанського кордону для підтримки бойового духу афганських моджахедів, опозиційних до прорадянського режиму в Кабулі.

Таким чином, остаточно рух "Талібан" був сформований у 1994 р. при сприянні Афганського бюро Директорат міжвідомчої розвідки МО (відомий ЗМІ також як Міжміністерське розвідувальне управління - МРУ) та МЗС Пакистану, за безпосередньою участю партії Джамаат-і-ісламі, котрою керує Казі Хусейн Ахмед. З 1979 р. ця партія володіла монопольним правом викладання у більш ніж тисячі шкіл для дітей афганських біженців. Студенти з їх числа спочатку і складали кістяк "Талібану".

У структурі військової розвідки Пакистану Афганське бюро було започатковано на початку 80-х років за фінансової підтримки США і Саудівської Аравії для надання матеріальної допомоги у створенні баз афганських бойовиків та таборів їх підготовки на території Пакистану. Операція з талібами була взята на особистий контроль керівником пакистанської спецслужби Джаведом Ашрафом. Безпосередньо оперативними заходами щодо талібів займався співробітник МРУМО полковник імам. Одночасно в афганській політиці МЗС Пакистану спостерігається активність з боку колишнього керівника загальнонаціональної пакистанської розвідки відставного генерала Хаміда Гулу, який часто виступав як посередник на переговорах між ворогуючими афганськими угрупованнями.

Численні невдалі спроби примирити їх лідерів і зацікавленість Пакистану та США у стабілізації внутрішнього становища в Афганістані (в першу чергу - для реалізації своїх економічних інтересів) призвели до створення нової, не пов'язаної з воюючими афганськими угрупованнями сили - руху "Талібан". Вперше в практиці міждержавних відносин мусульманських країн було створено рух за сприяння розвідслужб спеціально для вирішення зовнішньоекономічних завдань.

Штаб-квартира, власне центр, де було утворено войовниче військово-політичне угруповання "Талібан", спочатку знаходилася у пакистанському місті Пешавар. Звідти, з так званої "вільної зони" на кордоні між Пакистаном і Афганістаном, підконтрольної декільком пуштунським племенам, вони й почали свій наступ у 1995 р. Після захоплення півдня Афганістану, штаб був перенесений до Кандагара.

Головним керівним органом "Талібану" була Велика шура (рада) із 50 осіб, які мають звання духівників. Проте, в минулому в своїй більшості вони є колишніми польовими командирами непримиренних моджахедів. "Старійшин" із них всього декілька ОСІб.

У озброєних підрозділах талібів налічувалося від ЗО до 40 тисяч бойовиків. Фактично вихованців медресе серед них було не так вже й багато. Більшість - це польові командири та бойовики різноманітних угруповань моджахедів, а також колишні офіцери та бійці армії Наджибулли. У них на озброєнні знаходилося більше 200 одиниць бронетехніки, артилерія, 8 тому числі реактивна, близької 5 літаків "МІГ-21" і до десятка гелікоптерів "МІ-8".

Крім пуштунів-добровольців значну кількість особового складу угруповання складали кадрові пакистанські військові. Майже вся важка військова техніка талібів обслуговувалася екіпажами та особовим складом забезпечення пакистанської армії. У бойових діях зафіксовано використання пакистанських частин особового призначення, тобто спецназів.

Це було викликано тим, що в основній масі талібів було багато пакистанців, за походженням пуштунів які не визнають "лінію Дюранда", що поділила 100 років тому їх землі на Афганістан і Британську Індію, тобто Пакистан. Зараз вона є офіційним кордоном між Пакистаном та Афганістаном і розділяє землі "Пуштунистану" на дві частини. Саме відвертий пуштунський націоналізм найбільш турбує пакистанський уряд. Отримуючи від Пакистану гроші, зброю, радників тощо, таліби чекали слушної нагоди, щоб звільнитися від пакистанського впливу І, що зовсім не виключалося, знову підняти питання про створення "Великого Пуштунистану", тобто приєднання до Афганістану так званої "зони вільних земель" північно-західної прикордонної провінції Пакистану та пакистанського Белуджистану. З цієї причини пакистанські спецслужби та військові кола намагалися ретельно контролювати процеси, що відбувалися у вищих владних ешелонах "Талібан" через агентуру впливу.

Поява талібів змінила повністю геостратегічний розклад сил не лише в Афганістані, айв регіоні в цілому, що змусило світову спільноту переглянути план врегулювання афганського конфлікту, запропонованого ООН. Таліби висунули численні вимоги, серед яких:

• o визнання їх збройних сил "нейтральними" в Кабулі;

• o до складу тимчасової адміністрації повинні ввійти лише "справжні мусульмани";

• o посилення ісламізації життя всіх афганських етносів;

• o впровадження законів шаріату в державну практику.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ісламська Республіка Пакистан“ на сторінці 5. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Завдання, об'єкти посягань та форми проведення інформаційних війн

  • Види, методи, сили і засоби спеціальних інформаційних операцій та актів зовнішньої інформаційної агресії

  • Чинники ескалації загроз і небезпек в інформаційно-ідеологічній сфері: їх джерела та сутність

  • Розділ 2. Історія та сучасний стан інформаційного протиборства

  • Розділ 3. Небезпеки інформаційного простору для особистості

  • Розділ 4. Спеціальні інформаційні операції в економічному протиборстві

  • Розділ 5. Основні функції суб'єктів системи забезпечення інформаційної безпеки України

  • Розділ 6. Організаційні особливості розробки і реалізації державної інформаційної політики в умовах інформаційно-психологічного протиборства

  • Особливості оперативної обстановки у сфері державного управління, інтегрованого в інформаційне суспільство

  • Зміни в масовій та індивідуальній свідомості громадян у ставленні до інформаційно-аналітичного і наукового забезпечення державного управління в умовах глобальної інформатизації

  • Інформаційно-психологічне протиборство навколо визначення правового суб'єктивного статусу ТНК у міжнародних відносинах

  • Особливості функціональних можливостей використання новітніх інформаційних технологій у процесі державного управління

  • Якісні зміни в методиці та змісті інформаційної діяльності державного управління в інформаційному суспільстві

  • Принципи політики проведення інформаційно-аналітичними підрозділами органів державного управління у сфері безпеки ЗМІ заходів протидії АЗА і СІО в умовах інформаційно-психологічного протиборства.

  • Сутність "інформаційно-аналітичного забезпечення" державного управління у сфері безпеки

  • Сутність "державного управління у сфері безпеки" як споживача інформаційно-аналітичного продукту

  • Розділ 7. Інформаційно-аналітичне і наукове забезпечення заходів протидії спеціальним інформаційним операціям та актам зовнішньої інформаційної агресії

  • Визначення цілі та завдання інформаційно-аналітичного забезпечення (ІАЗ)

  • Спільні та відмінні риси операційної роботи в ІАЗ і науково-дослідної діяльності

  • Сучасні вимоги до характерних рис організації інформаційно-аналітичного забезпечення як елемента управлінської діяльності

  • Особливості процедур та операційних етапів інформаційно-аналітичної роботи, їх цілі, завдання, зміст, кінцевий результат

  • Аналітична робота

  • Основні методичні рекомендації щодо проведення інформаційно-аналітичних і наукових досліджень процесів в умовах інформаційно-психологічного протиборства

  • Методика оцінки і класифікації міждержавних (міжнародних) правовідносин в умовах геостратегічного протиборства

  • Методика оцінки ворожих і агресивних дій учасників інформаційно-психологічного протиборства

  • Методика оцінки та класифікації джерел АЗА

  • Розділ 8. Теоретико-правові та оперативно-прикладні аспекти парадигми інформаційного протиборства у ХХІ столітті

  • Гносеологічні корені та антологія процесу у формуванні концептуальних основ сучасної парадигми інформаційно-психологічної війни

  • Сучасна парадигма історичного досвіду в сфері інформаційно-психологічної війни

  • Сполучені Штати Америки

  • Військовий рівень реалізації концепції ІВ

  • Особливості чинників впливу на визначення виконавчих суб'єктів у Інформаційних війнах, їх цілей, завдань та об'єктів враження

  • Характеристика виконавчих суб'єктів

  • Європейський союз: особливості концептуального підходу

  • Федеративна Республіка Німеччини

  • Фонди політичних партій

  • Французька Республіка

  • Інститут вищих досліджень в галузі національної оборони

  • Характеристика чинників формування концептуального підходу до забезпечення безпеки французького суспільства в інформаційно-психологічній сфері

  • Королівство Швеції

  • Китайська Народна Республіка

  • Характерні риси геополітики конфуціанської цивілізації та особливості її впливу на формування оперативної обстановки у сфері інформаційно-психологічного протиборства

  • Сутність ідеології сучасної стратегії національного розвитку Китаю

  • Національні інтереси КНР і стратегія національної безпеки

  • Позиція і практична політика КНР у сфері військової безпеки в Східній Азії

  • Розвідувальна спільнота Китаю

  • Республіка Індія

  • Ісламська Республіка Пакистан
  • Російська Федерація

  • Розділ 9. Шляхи вдосконалення системи забезпечення національної безпеки України в інформаційній сфері