Розділ 1. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

· вести мовлення для дітей та юнацтва.

Жоден з каналів не є вільним в якомусь глобальному розумінні, оскільки він є породженням тієї чи іншої фінансово-промислової групи. Телебачення у нас не є економічно прибутковим, отже, в нього вкладаються політичні кошти, щоб отримувати політичні результати. Ми більше звертаємо увагу, критикуючи ситуацію, що склалася, на Перший канал, оскільки, з одного боку, його програми утворюються на наші, податки платників гроші, з другого боку, ця тенденція виявляється на ньому найсильніше.

Політична спрямованість Першого каналу тільки на монолог, тільки на одну думку викликає серйозні нарікання як в середині країни, так і за її межами. Програма "Сім днів" може існувати, але вона має бути доповненою однотипними поглядами інших гілок влади: "Сім днів" від парламенту чи "Сім днів" від уряду. Суспільне телебачення має відразу надати можливість для висловлення своєю думки під час політичних дискусій як для влади, так і для опозиції. Не може бути закритих тем чи заборонених для появи на екрані постатей. Наявність такої можливості дає змогу відбирати нові ідеї і нових людей у прискореному режимі, чого немає тепер, коли Україна живе у досить уповільненому ритмі, що не відповідає складності поставлених перед нею завдань. Це особливо важливо ще й тому, що наближаються чергові парламентські вибори.

З іншого боку влада повинна мати для впливу на масову свідомість інші можливості. Наприклад, урядові прес-служби Німеччини ведуть протягом року не менше п'яти тем. Одна з них така: інноваційна діяльність принесе нові робочі місця. Під ці теми виділяються кошти, на які й проводиться інформаційна кампанія. Тема "коштує" при цьому декілька мільйонів німецьких марок. Тобто там немає нашої ситуації, де влада просто говорить вустами своїх прес-секретарів, і думає, що ці слова самі побіжуть до населення. Це інтенсивна робота, яка вимагає кваліфікованого персоналу, інтелектуального та фінансового ресурсів. На жаль, на сьогодні ми не маємо відповідних навчальних закладів, де б навчалися прес-секретарі. Журналістський тип освіти – зовсім інший. У Франції, наприклад, прес-секретарі та спеціалісти з паблік рилейшнз об'єднані в один тип спеціальності, є окрема вища школа, яка готує прес-секретарів для різноманітних державних установ.

Всі телевізійні канали разом під час "касетного скандалу" продемонстрували наявність об'єктивного висвітлення, оскільки кожне слово чи рух опозиції були відомими для масового глядача. Однак кожен окремий канал не був об'єктивним, включаючи Перший чи "1+1", що продемонстрували дані моніторингу. Кожен з цих каналів віддавав перевагу одній з думок, порушуючи принцип плюралізму.

Суспільне телебачення вирізняється двома формами захисту плюралізму: від фінансового тиску і від політичного тиску. Це найголовніші варіанти тиску в усіх країнах. Іншого просто не треба вигадувати.

Фінансування є суттєвим компонентом існування суспільного телебачення, працівники якого мають отримувати платню на рівні приватних компаній. За відсутності цього в результаті будемо мати неконкурентний телевізійний продукт. Для порівняння: сьогодні Національна телекомпанія отримує декілька мільйонів доларів бюджетного фінансування, німецький суспільний канал ZDF – 3 мільярди німецьких марок. Фінансовий захист має такі варіанти: а) збір коштів від населення – своєрідний додатковий податок, наприклад, в Німеччині він сягає 33 марок щомісяця, б) в Радянському Союзі ця сума закладалася в ціну телеприймача, що на сьогодні не можливо через неможливість збирання цих коштів, в) збереження фінансування через бюджет (за аналогією з Національною телекомпанією) на якийсь проміжок часу, наприклад, три роки. Це досить важлива тема, бо саме незалежне фінансування може створити незалежне телебачення.

Політичний захист у випадку суспільного телебачення всіх країн здійснюється завдяки існуванню в його структурі Наглядової ради, яка має право звільняти та призначати генерального директора. У результаті зникає прямий зв'язок з владою, хоча залишається опосередкований. Але він у всіх країнах. Жодна країна не випускає зі свої рук такий впливовий важіль впливу на громадську думку. Наглядову раду можна обрати за принципом: половина – представники влади, половина – громадських інституцій; може бути наступний варіант: а) 2 представники Президента, 2 Верховної Ради, 2 – уряду, 6 представників громадських організацій (наприклад, профспілка, Академія наук, Спілка журналістів, Спілка письменників, Спілка кінематографістів, Комітет ветеранів) – або ще якийсь інший. Але принциповим є такий важливий момент: в раді вони є представниками не уряду чи Верховної Ради, а представниками різних верств населення. Для обрання їх пропонується такий механізм: іншої можливості обрати у нас просто немає. І захищати в Наглядовій раді вони повинні інтереси населення, а не тих, хто їх відряджав. Населення є головним пріоритетом суспільного телебачення.

Суспільство має прийти до вирішення цих проблем також за допомогою громадського обговорення проблем суспільного телебачення, яке б дало суспільству можливість відчути себе не пасивним, а активним учасником життя країни. Це досить важливий параметр, який має бути серед пріоритетів роботи з громадською думкою. Відчувши це, населення не буде відсторонюватися від влади чи політичних процесів (типу виборів), молодь не буде ховатися від світу дорослих у свій власний, зникне "еміграційний погляд" на ті чи інші аспекти нашого життя. Це досить важливо для побудови громадянського суспільства – відчуття того, що ти живеш у власній країні. Це зовсім інший погляд на життя, який у результаті і сформує те, що зветься національною ідеєю. Вона буде сформована тисячами нормальних телевізійних повідомлень про звичайні події. Національна ідея ніколи не буде зроблена науковцями: це результат фільтрації масовою свідомістю довготривалої пульсації інформаційного простору держави. Поки сьогодні ми не маємо власних бестселерів чи мильних опер, ми не будемо мати і національної ідеї. Оскільки саме ці інформаційні продукти фіксують принципові характеристики власного погляду на світ.

Інформаційні ресурси країни відображають її статус на світовій арені. Країни, що слабкі економічно, в результаті відсутні і на інформаційній картині світу. Але інформація одночасно може допомагати економіці, оскільки приваблива в інформаційному представленні країна починає притягувати до себе іноземні інвестиції, її не забувають і туристи. Вкладаючи гроші в інформацію, можна отримати результати в економіці чи політиці. Не вкладаючи грошей та інтелекту в інформаційну сферу, можна загубити водночас і економіку, і політику. Інформаційна сфера нині стала тим барометром, яким вимірюється ставлення інших держав до України.

Для адекватного вирішення проблем інформаційного простору України слід також розпочати окремі додаткові програми: освітянську (нові професії, а не лише журналістика), академічну (жодна дослідна установа в Україні не займається інформаційним простором), інформаційну (на зарубіжні аудиторії ми не готуємо сьогодні нормальної інформаційної продукції). Велике запізнення, зіставляючи з американським досвідом, демонструють наші військові. Вони лише планують створення підрозділів з інформаційної боротьби, які вже давно реалізовані в усьому світові. Активне використання інформаційних операцій демонструють всі останні збройні конфлікти, хоча б тому, що сьогодні жодна держава в світі не може розпочати військових дій, не довівши світові їх легітимність.

Інформаційна сфера створює цілі країни, вона допомагає їхньому економічному та політичному становленню. Вона збільшує силу сильних, применшує слабкості слабких. Інформаційна сфера стратегічно вигідніша за будь-яку іншу. Вона дає можливість, вкладаючи менший ресурс, отримувати більший результат. Світ починається і закінчується інформацією.

1.5. Телебачення в системі соціальних комунікацій суспільства

Телевізійний канал як домінуючий на певному етапі "виховав" нове покоління людей, структура мислення яких задається саме ним. Для когось телебачення – бізнес, для когось просто розвага, для когось – тяжка праця. Але все це не відкидає і розуміння телебачення як інструментарію для вирішення політичних, соціальних чи навіть військових завдань, як це відбувається у всьому світі. Телебачення виявилося сильнішим за своїми функціями та наслідками, аніж просто бути інформаційно-розважальною машиною.

Телебачення сьогодні вийшло на такі рубежі, коли подія не є подією, якщо вона не отримала продовження на телевізійному екрані у вигляді того чи іншого варіанта свого висвітлення. Типовою реакцією всіх тих, хто проводять форуми чи з'їзди, є підрахунок камер, скільки їх в залі. Кожна політична фігура намагається привернути до себе увагу, оскільки публічність поступово стає нормою нашого життя. Публічність на сьогодні знаходить своє найголовніше вираження в телебаченні.

Якщо ми подивимося на події 11 вересня і після, то теж побачимо суттєву їхню залежність від телебачення. Телевізійний імідж США було атаковано, у відповідь його почали рятувати нескінченною кількістю телевізійних ударів. Телебашти на наших екранах атакували телелітаки. Потім пішли бомбардування. Потім запис виступу Бен Ладена, який навіть намагалися не випустити на екрани "під соусом", що в ньому можуть бути закодовані настанови для терористичних груп в Америці. Потім знову телевізійний запис, як доказ причетності Бен Ладена, хоча це скептично сприймається арабською аудиторією, яка вважає, що виступ не тільки погано перекладений, бо він розмовляє Саудівським діалектом, а й те, що араби завжди так говорять, що важко розрізнити їхні дії від їхніх почуттів. Але це не має значення, оскільки знову ж з екрану саме це оголошено головним доказом причетності Бен Ладена. Загалом події 11 вересня демонструють, що телебачення є активним творцем, а не тільки фіксатором подій, що відбуваються. Колись це отримало назву ефекту CNN, коли демонстрація якогось факту ставала тиском на військових та політиків, що переводило прийняття рішення в іншу площину. Телевізійна реальність впливала на справжню реальність, а не навпаки.

Взагалі тут можна побачити продовження ідеї про те, якою військові бачать майбутню війну як війну знань. Оскільки знання дають можливість приймати рішення, неправильні знання дадуть неправильні рішення. Супротивник буде завжди приймати невірні рішення, якщо він буде базуватися не на тих знаннях. Один із підрозділів цього напрямку зветься "управлінням сприйняттям": ми не змінюємо об'єкти, оскільки в багатьох випадках це неможливо, а змінюємо сприйняття їх. Телебачення теж весь час змінює наше сприйняття фігур і подій.

Ми бачимо, що телевізійний варіант реальності важить не менше, а подекуди навіть більше, ніж справжня реальність. Це пов'язано зі зміною суспільства, в яке вступило людство. У цьому новому демократичному суспільстві іншу роль відіграє не тільки інформаційна складова, а й окрема людина. Влада має знаходити підтримку своїм діям у суспільстві, вона не може все вирішувати одноосібно. Тому реалізується апеляція до масової свідомості. У випадку військових дій, як ми бачили, весь час треба легітимізувати застосування сили. Без цього сучасне суспільство відмовляється жити. Отже, перший висновок, який ми б хотіли підкреслити, полягає в тому, що телебачення створює події. У нормальній ситуації на це можна дивитися спокійно, але в кризовій все змінюється. Бо відбувається страшне прискорення породження подій, реагування на них. Окрім подій 11 вересня можна згадати неадекватність реагування на події з українською ракетою, яка збила російський літак. Знову всі помилки нашого реагування виявилися на видноті.

Друге, світ прийшов до розуміння того, що сьогодні набагато більше стали важити нематеріальні об'єкти. Це релігійна або політична ідентифікація. Це суспільна міфологія, яку подекуди називають національною ідеєю. Тобто світ навчився добре працювати з матеріальними об'єктами, з тоннами або кілометрами, але він, і особливо це стосується бюрократичних установ держави, не вміє працювати з об'єктами більш тонкої природи. А релігійна ідентифікація робила ці теракти, а національна ідентичність робила незалежність. Політична ідентифікація працює на виборах. Все це тонкі з погляду матеріального світу структури.

Але ніхто не звертає уваги, що саме телебачення здатне матеріалізувати саме ці нематеріальні об'єкти. Американська міфологія практично створена кінематографом. Це постійна фіксація і підтримка потрібного варіанта картини світу, що в результаті дає позитивні настанови. Наша картина світу має поки що руйнівні основи. Вона дестабілізує соціальні зв'язки, вона зіштовхує соціальні класи, вона не розв'язує, а розпочинає нові і нові конфлікти.