Розділ «3.5. Інформаційна політика Європейського Союзу щодо побудови інформаційного суспільства»

Свобода слова й інформації. Держави-учасники відповідно до принципів статті 10 Європейської конвенції про права людини зобов'язуються гарантувати і поширювати свободу слова й інформації і дотримання журналістських свобод у сфері нових комунікаційних і інформаційних служб як на національному, так і на транскордонному рівнях законодавчими, адміністративними або іншими засобами. Вони зобов'язуються також сприяти наданню громадськості інформації, якою володіють органи державної влади як на національному, так і на місцевому рівнях через нові комунікаційні й інформаційні служби – за належної поваги до інших прав і законних інтересів, у той же час стежачи за тим, щоб цю інформацію можна було одержувати й іншим чином.

Культурне різноманіття. Країни-учасниці зобов'язуються сприяти і заохочувати використання нових комунікаційних технологій для створення і поширення творчих додатків європейського походження, особливо в області культури й освіти, у межах нових комунікаційних і інформаційних служб, забезпечуючи відповідний захист носіїв прав; розширювати і заохочувати культурний обмін між європейськими країнами і регіонами через нові комунікаційні й інформаційні служби для того, щоб поліпшувати знання і розуміння розмаїтості європейської культури.

· Поширення демократичних цінностей і дотримання прав людини. Країни зобов'язуються розвивати використання нових технологій та нових комунікаційних і інформаційних служб з метою:

· забезпечення кращого захисту прав людини, зокрема, шляхом поширення інформації про відповідні інструменти і механізми в цій галузі;

· сприяння участі окремих осіб у суспільному житті як на національному, так і на місцевому і регіональному рівнях;

· забезпечення того, щоб їхнє національне законодавство або адміністративні норми, що стосуються нових технологій і нових комунікаційних та інформаційних служб, гарантували повагу до прав людини і демократичних цінностей, як це закріплено в Європейській конвенції про права людини й інших документах Ради Європи.

Держави мають:

· боротися з використанням нових комунікаційних і інформаційних служб для поширення будь-якої ідеології або здійснення дій, що суперечать правам людини, людській гідності, основним правам інших осіб, захисту неповнолітніх, а також співробітничати у боротьбі проти такого використання;

· домагатися, щоб створення, обробка і монтаж зображення і звуку, що стали можливими завдяки новим технологіям, не ображали людську гідність, не порушували права інших осіб і не ставили під сумнів вірогідність висвітлення фактів і подій у повідомленнях новин і повідомленнях про поточні події;

· домагатися також, щоб у цій діяльності дотримувалися права авторів і власників суміжних прав;

· домагатися, щоб використання нових комунікаційних і інформаційних служб при проведенні виборів або референдумів не завдавало шкоди основному принципу вільних, загальних, таємних і періодичних виборів, а також принципу представницької демократії;

· домагатися, щоб використання нових комунікаційних технологій у рамках судочинства не порушувало права на справедливий судовий розгляд, не завдавало шкоди повноваженням і неупередженості судової влади;

· гарантувати відповідно до статті 8 Європейської конвенції про права людини і правом прецеденту Європейського суду з прав людини право на дотримання таємниці особистого життя і листування при використанні нових комунікаційних і інформаційних служб, зокрема, шляхом забезпечення того, щоб перехоплення або контроль за повідомленнями, розповсюджуваними через такі служби, був можливий тільки в рамках гарантій, наданих національним законодавством, і відповідав вищевказаному прецедентному праву;

· застосовувати у своєму національному законодавстві і законодавчій практиці Рекомендацію №R (95) 4 про захист даних особистого характеру в галузі телекомунікаційних служб, особливо в частині, що стосується телефонних мереж;

· забезпечити право громадян на підвищення рівня ступеня конфіденційності листування і передачі даних особистого характеру шляхом використання методів шифрування тощо.

На особливу увагу заслуговує твердження про те, що держави, так само як постачальники, оператори і користувачі нових комунікаційних і інформаційних служб, несуть особливу відповідальність за ризики, які можуть виникнути при використанні цих технологій у справі захисту прав людини і людських цінностей демократичного суспільства. Засуджуючи використання цих технологій і служб для поширення якої-небудь ідеології або для здійснення будь-якої діяльності, несумісної з правами людини, людською гідністю і демократичними цінностями, країни-члени налаштовані боротися з такого роду спробами.

З 1 січня 1999 року почала працювати П'ята рамкова програма Європейського Союзу (1999–2002). Її принциповою відмінністю від попередніх програм є новий підхід, який полягає в тому, що результати наукових досліджень і розробок, здійснених у рамках науково-технічних програм ЄС, повинні мати практичну цінність для звичайних громадян, впливати на їхнє повсякденне життя в таких соціальних сферах, як охорона здоров'я, навколишнє середовище, освіта і, насамперед, зайнятість.

Декларація про європейську політику в області нових інформаційних технологій (Будапешт, 6–7 травня 1999 року). Декларація є водночас і підсумком всього того, що було напрацьовано у період 1994–1999 років Європейським Союзом у сфері побудови інформаційного суспільства, і початком нового етапу формування і здійснення інформаційної політики у змінених умовах суспільного життя. Так, на відміну від попередніх документів, в ній чітко визначені основні напрями, принципи і підходи щодо здійснення відповідної політики. А саме проголошено, що "істинно демократичне інформаційне суспільство, засноване на фундаментальних цінностях Ради Європи, може бути побудоване за наявності основ політики, яка заохочує доступ і участь, компетентність і підготовленість, творчість і різноманіття та забезпечує відповідний захист".

У Декларації визначаються основні напрямки формування і реалізації інформаційної політики Європейського Союзу, а саме зазначається, що держави мають:

у тім, що стосується доступу до нових інформаційних технологій і участі в них: