Мовлення як найвища форма комунікації є однією з найскладніших психічних функцій людини. Це обумовлює різнобічний підхід до вивчення таких явищ, як мова, мовлення, мовленнєва діяльність, який включає в себе соціопсихологічні, соціолінгвістичні, нейролінгвістичні, психолінгвістичні, нейропсихологічні, педагогічні, культурологічні аспекти.
Дані досліджень суміжних наук дозволяють визначити та обґрунтувати місце та значення, принципи та завдання, зміст і спеціальну методику навчання мови та мовлення дітей із ПМР.
Спеціальна методика розвитку мовлення, як і вся педагогічна наука, належить до суспільних наук.
Методологічною основою спеціальної методики є, насамперед, положення матеріалістичної філософії про мову як про продукт суспільно-історичного розвитку, як найважливіший засіб спілкування, про зв'язок мовлення та мислення.
Мова є специфічно людським засобом спілкування. Вона відрізняється від засобів спілкування тварин, якими є уроджені поведінкові реакції, тим, що дозволяє передавати уявлення про те, чого у наявній ситуації немає: освічувати події минулого, планувати майбутнє, використовуючи не тільки власний досвід, але й досвід інших людей.
Але головне, що ставить людське мовлення вище за всі засоби спілкування, за твердженням Годфруа, – це здатність дитини в ранньому віці розуміти та конструювати з декількох десятків звуків рідної мови необмежену кількість мовленнєвих сигналів, які у більшості випадків дитина раніше не вимовляла і не чула, і які будуть мати для неї і для оточення вирішальне значення. Необхідною умовою такої лінгвістичної компетентності є неявне знання закономірностей мови, що і сьогодні є предметом вивчення вчених психологів і психолінгвістів.
Мова є продуктом суспільно-історичного розвитку, в якому відображена історія народу, його традиції, система соціальних відносин, культура в широкому смислі.
Існує багато теорій, які пояснюють виникнення та розвиток мовлення. Розбіжності між ними виникають під час розгляду питань: коли виникли мова та мовлення; чи є мовлення чисто людським надбанням і якщо так, то чи можливо вважати його структури універсальними та успадкованими, або це набуті структури, різні в різних культурах; чи залежить розвиток мовлення від розвитку мислення, або навпаки, мовлення є основою для розвитку пізнавальних функцій.
Виникнення мови пов'язане з виникненням самої людини. Будова головного мозку, яка відновлена за зліпками порожнин дуже давніх черепів, дозволяє передбачити, що область, яка керує мовленням, розвилась на відносно ранній стадії еволюції людини. Відомо також, що людина – єдиний примат, який завдяки низькому положенню гортані здібний до розвитку членороздільного мовлення. Передбачають, що воно з'явилось 1,5 мільйонів років тому.
Мова, мовлення виникли в процесі діяльності і є однією з умов існування людини та здійснення її діяльності. У мові, як у продукті цієї діяльності, відображені її умови, зміст, результат.
Л. С. Виготський зазначав, що мовлення є невід'ємною та внутрішньо необхідною частиною процесу, воно також важливе, як і дія, для досягнення мети. Дитина не просто говорить про те, що робить, але проговорювання та дія для неї є однією поєднаною складною психічною функцією, спрямованою на вирішення завдання[1].
Це обумовлює важливий принцип спеціальної методики – розвиток мовлення і навичок спілкування у дітей відбувається в діяльності, а потреба у спілкуванні, яка виникає в процесі цієї діяльності, є рушійною силою розвитку.
Коли дитина за допомогою мовлення починає оволодівати ситуацією, попередньо оволодіваючи власною поведінкою, з'являється суттєво нова організація поведінки, а також нові відношення із середовищем. Мова виступає як найважливіший засіб соціальної взаємодії.
Одним із факторів, які визначають мовленнєвий розвиток, є соціальне середовище. В процесі спілкування дитина не пасивно сприймає моделі дорослого, а активно оволодіває мовленням у результаті засвоєння мови, утвореної шляхом колективних зусиль суспільства.
Користуючись мовленням людина оволодіває суспільно- історичним досвідом людства, а також сама передає іншим людям свої думки, почуття, бажання, досвід, спонукає їх до тих чи інших вчинків та дій.
Це визначає комунікативний підхід до роботи з корекції мовлення дітей із ПМР. У спеціальній методиці звертають особливу увагу на розвиваючу роль соціального середовища, вагомого значення надають спілкуванню з оточуючими людьми, передбачають прийоми організації мовленнєвого спілкування.
Важливим для спеціальної методики розвитку мовлення є питання взаємозв'язку та єдності мови та мислення. Мова є знаряддям мислення та пізнання. Мовлення є формою існування думки. За висновками Л. С. Виготського, єдність мовлення і мислення полягає у значенні слова, яке являє собою узагальнення, або поняття. Слово позбавлене значення не є слово, а звук пустий, значення є необхідною ознакою самого слова. Воно є мовлення і мислення в один і той же час, тому що воно є одиницею мовленнєвого мислення. Думка здійснюється у слові[2].
Але водночас ця єдність не є тотожність.
Мова – це засіб спілкування, обміну думками між людьми.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальна методика розвитку мовлення (логопедична робота з корекції порушень мовлення у дошкільникі» автора Марченко І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Наукові основи спеціальної методики розвитку мовлення та її зв'язок з іншими науками“ на сторінці 1. Приємного читання.
