• слово має предметну віднесеність і значення, тобто є носієм узагальнення;
• процес розвитку мовлення не є процес кількісних змін, який виражається у збільшенні словника і асоціативних зв'язків слова, а є процес якісних змін, тобто процес дійсного розвитку, пов'язаний із розвитком мислення та свідомості[5].
Психолінгвістика, наука, що розвивається на збігу психології і мовознавства, визначає мовлення як діяльність, яка включена в загальну систему людської діяльності.
Мовленнєва діяльність має психофізіологічну природу. Це робота людського організму і насамперед мозку, спрямована на використання засвоєної мови з метою комунікації.
Мовлення ж є продуктом цієї діяльності.
Мовленнєва діяльність проявляється у здібностях до мовлення, в уміннях мовлення. Формується, розвивається здібність до мовлення під впливом мовного спілкування, мовної комунікації. Людина передбачає, свідомо планує свою діяльність шляхом використання знаків мови. Мовленнєва діяльність має складну структуру. Вона включає в себе сукупність складних дій, операцій, умінь, навичок, які формуються поступово і забезпечують засвоєння мови та її використання з метою спілкування.
Виділяють два рівні оволодіння дитиною мовною дійсністю (Л. С. Виготський, О. О. Леонтьев, О. Р. Лурія): рівень практичного оволодіння мовленням і усвідомленого ставлення до мовленнєвої дійсності. На практичному рівні мовлення виступає для дитини як засіб спілкування в її комунікативній функції. Дитина оволодіває мовленням без чіткого усвідомлення загальних закономірностей, яким підкоряється ця діяльність, і своїх операцій із ним.
Рівень усвідомленого ставлення до мовленнєвої діяльності характеризується тим, що мовлення, його формальна сторона стає предметом усвідомлених довільних дій. У результаті цих дій усвідомлюється символічне відношення між мовним знаком і значенням і формується функціональне використання цих знаків. Л. С. Виготський зазначав, що лише в процесі спеціального навчання мовлення стає для дитини предметом усвідомленого та довільного відношення.
На сучасному етапі в поняття знання мови входить не лише утримання в пам'яті одиниць мови, які вивчаються (слів, їх значущих частин, форм слів, синтаксичних структур), але й усвідомлення норм використання їх, тобто уміння користуватися одиницями мови під час сприйняття мовлення та під час його породження.
Сприйняття мовлення, його породження – різні види мовленнєвої діяльності. Для сприйняття мовлення (слухання, читання) необхідно володіти тими знаннями, що допомагають пізнати мовні форми і співвідносити їх з мовною діяльністю. А для породження мовлення (говоріння, писання) необхідно володіти тими знаннями, що допомагають відбирати потрібні одиниці мови та використовувати їх з урахуванням змісту мовлення, ситуації спілкування.
Засвоєння мови дитиною – процес творчий. Дитина на основі готових форм, що запозичила з мовлення дорослих, пошуку зв'язків, відношень між елементами мови, правил будує власні висловлювання.
У психології (Л. С. Виготський, О. О. Леонтьев) відображення системи мови у свідомості того, хто говорить, розглядають як мовні здібності.
Мовна здібність – це сукупність мовленнєвих навичок і умінь, сформованих на основі вроджених передумов.
Мовленнєва навичка – це мовленнєва дія, яка досягла ступеня досконалості, здібність здійснювати оптимальним чином ту чи іншу операцію. Мовленнєві навички – навички оформлення мовних явищ – включають: зовнішнє оформлення – вимову, поділ фраз, інтонування та внутрішнє – вибір відмінку, роду, числа.
Мовленнєве уміння – це особлива здібність людини, яка стає можливою в результаті розвитку мовленнєвих навичок. Навички мають стійкість і здібність до переносу в нові умови, на нові мовні одиниці і їх поєднання, а це означає, що мовленнєві уміння включають комбінування мовних одиниць, використання їх у будь-яких ситуаціях спілкування і мають творчий, продуктивний характер.
Отже, розвивати мовну здібність дитини – це означає розвивати у неї комунікативно-мовленнєві уміння і навички.
Розрізняють чотири види мовленнєвих умінь: 1) уміння говорити, тобто викладати свої думки в усному мовленні;
• 2) уміння розуміти мовлення в його звуковому оформленні;
• 3) уміння викладати свої думки в писемному мовленні; 4) уміти читати, тобто розуміти мовлення в його графічному зображенні.
Спеціальна методика розвитку мовлення навчає навичкам та умінням усного мовлення та створює передумови розвитку писемного мовлення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальна методика розвитку мовлення (логопедична робота з корекції порушень мовлення у дошкільникі» автора Марченко І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Наукові основи спеціальної методики розвитку мовлення та її зв'язок з іншими науками“ на сторінці 3. Приємного читання.
