Розділ VI. Спеціальна методика розвитку зв'язного мовлення

Спеціальна методика розвитку мовлення (логопедична робота з корекції порушень мовлення у дошкільникі


Поняття зв'язного мовлення.



Уміння та навички, необхідні для здійснення висловлювання


Провідну роль у процесі мовленнєвого розвитку дошкільників відіграє розвиток зв'язного мовлення, оскільки доведено (С. Л. Рубінштейн, А. М. Леушина), що не слово, а саме речення (зв'язне висловлювання) є комунікативною одиницею мовлення.

Аналізуючи мовленнєву діяльність, психологи та психолінгвісти виділяють такі її основні види, як слухання, говоріння, читання та письмо. Говоріння та письмо – це види мовленнєвої діяльності, пов'язані з усною та писемною формою. Навчання усного та писемного мовлення називається розвитком зв'язного мовлення. Зв'язне мовлення – це процес, мовленнєва діяльність і певний продукт мовленнєвої діяльності.

Доведено, що для старшого дошкільного віку характерним є слухання і говоріння, які здійснюються в усному зв'язному мовленні.

У новому тлумачному словнику української мови (ред. В. Єременко, О. Сліпушко, 1999. – Т. 2. – С. 133) слово „зв'язний” пояснюється як послідовний, логічний хід думок.

Зв'язне мовлення – це розгорнутий виклад певного змісту, який відбувається логічно, послідовно та точно, граматично правильно та образно. Воно організоване за законами логіки, граматики та композиції, є одним цілим, має тему, виконує визначену функцію (здебільшого комунікативну), відносно самостійне та завершене, розчленовується на більші чи менші значні структурні компоненти[1].

Ступінь зв'язності мовлення насамперед залежить від його завдань, від ситуації, в якій відбувається спілкування, та від його змісту.

Зв'язним у специфічному, термінологічному значенні слова С. Л. Рубінштейн називав таке мовлення, яке відображає у мовленнєвому плані всі суттєві зв'язки свого предметного змісту. Мовлення, зазначає він, може бути незв'язним за двома причинами: або тому, що ці зв'язки не усвідомлені та не представлені у думці того, хто говорить, або тому, що ці зв'язки не виявлені належним чином у його мовленні. Зв'язність мовлення означає адекватність мовленнєвого оформлення думки того, хто говорить, або того, хто пише, з точки зору його зрозумілості для слухача або читача.

Зв'язне мовлення – це таке мовлення, яке може бути цілком зрозуміле на основі його власного предметного змісту. Для того, щоб його зрозуміти, не потрібно враховувати ту поодиноку ситуацію, в якій воно промовляється, все в ньому зрозуміло для іншого з самого контексту мовлення, це контекстне мовлення[2].

Основна функція зв'язного мовлення – комунікативна. Вона здійснюється у двох основних формах – діалозі та монолозі. Кожна з форм має свої особливості, які визначають характер спеціальної методики їх формування.

Діалог є первинною природною формою мовного спілкування, класичною формою мовленнєвого спілкування. Діалог – це розмова двох або кількох людей. Він складається із запитань та відповідей, не потребує розгорнутих речень, тому що їх зміст доповнюється мімікою, жестами, інтонаціями, а також ситуацією, обстановкою, в якій перебувають співрозмовники. Тому в діалозі частіше використовуються неповні речення, полегшені синтаксичні конструкції, звертання, модальні слова, вигуки, пропускаються деякі члени речення, які можна домислити за ситуацією, тут посідає розмовна лексика, складні речення зустрічаються рідше, ніж у монолозі. Діалог характеризується зміною висловлювань двох, або кількох співрозмовників на одну тему, пов'язану з будь-якою ситуацією. Діалогічне мовлення відрізняється недовільністю, реактивністю.

У психології відомі різні форми діалогічного мовлення. Найбільш простою є та, під час якої відповідь повністю повторює запитання та відтворює частину запитання, у цих випадках для виникнення висловлювання непотрібно ніякої творчої діяльності. Ця форма може зберігатися навіть при масивних мозкових ураженнях, коли складні форми мовленнєвої активної діяльності страждають.

Існує і складніша форма діалогічного мовлення, коли відповідь не відтворює частину запитання та від суб'єкта вимагається самостійно сформулювати дещо нове. Ця складніша форма мовлення забезпечується і складнішим складом психологічних процесів. Суб'єкт повинен зрозуміти запитання та потім вибрати з усіх альтернатив, які виникають, одну та сформулювати активне висловлювання, яке не відтворює запитання.

Зміст і структура діалогів залежать від теми і мети висловлювання, умов та обставин мовлення, індивідуальних якостей співрозмовників.

У процесі діалогу дитина навчається довільності свого висловлювання, у неї розвивається уміння слідкувати за логікою свого висловлювання, тобто у діалозі відбувається зародження та розвиток навичок монологічного мовлення.

Монологічне мовлення є відносно розгорнутим видом мовлення. Це мовлення однієї особи, яке має свої особливості. Воно вимагає більшої напруженості пам'яті, уваги до змісту та форми мови. Монологічне мовлення спирається на мислення, яке логічно більш послідовне, ніж у процесі діалогу. В ньому порівняно мало використовується мовленнєва інформація, яку співрозмовники отримують із ситуації розмови. Замість того, щоб вказати на предмет, у монологічному мовленні потрібно у більшості випадків згадати про нього, назвати його та, якщо це потрібно, описати. Монологічне мовлення є активним і довільним видом мовлення. Воно не відбувається само по собі. У ньому потрібні внутрішня підготовка, більш подовжене попереднє обдумування висловлювання, зосередження думки на головному. Тут також важливі немовленнєві засоби (жести, міміка, інтонація), вміння говорити емоційно, виразно, але вони займають другорядне місце. Для монологу характерні: літературна лексика; розгорнутість висловлювання, логічна завершеність; синтаксична оформленість; зв'язність монологу забезпечується тим, хто говорить.

В основі правильно організованого монологічного мовлення лежать не окремі слова та речення, а більші одиниці – блоки речень, через які відбувається рух думки, послідовне розгортання теми.

Ці дві форми мовлення відрізняються і мотивами. Монологічне мовлення стимулюється внутрішніми мотивами, і його зміст, і мовні засоби вибирає той, хто говорить. Діалогічне мовлення стимулюється не тільки внутрішніми, але й зовнішніми мотивами (ситуація, в якій відбувається діалог, репліки співрозмовника).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальна методика розвитку мовлення (логопедична робота з корекції порушень мовлення у дошкільникі» автора Марченко І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VI. Спеціальна методика розвитку зв'язного мовлення“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ I. Теоретико-методологічні основи спеціальної методики розвитку мовлення

  • Наукові основи спеціальної методики розвитку мовлення та її зв'язок з іншими науками

  • Роль мови у психічному розвитку дитини

  • Розділ II. Система роботи з формування і розвитку мови дітей із ПМР

  • Завдання спеціального навчання мови та мовлення дітей із ПМР

  • Методичні принципи навчання мови та мовлення

  • Основні засоби навчання мови та мовлення

  • Методи та прийоми розвитку мовлення дітей із ПМР

  • Розділ III. Спеціальна методика розвитку словника

  • Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку

  • Завдання, принципи та зміст словникової роботи

  • Напрямки логопедичної роботи з розвитку словника

  • Методи та прийоми словникової роботи

  • Розділ IV. Спеціальна методика формування граматичної будови мови

  • Завдання, шляхи та етапи формування граматичної будови мови

  • Спеціальна методика формування способів словотворення

  • Спеціальна методика формування морфологічної сторони мовлення

  • Спеціальна методика формування синтаксичної сторони мовлення

  • Розділ V. Спеціальна методика виховання звукової культури мовлення

  • Психолінгвістичні та онтогенетичні аспекти становлення інтонаційної сторони мовлення

  • Спеціальна методика навчання звуковимови

  • Спеціальна методика формування інтонаційної сторони мовлення

  • Розділ VI. Спеціальна методика розвитку зв'язного мовлення
  • Особливості розвитку зв'язного мовлення у дошкільному дитинстві

  • Спеціальна методика формування діалогічного мовлення

  • Завдання та зміст навчання монологічного мовлення

  • Прийоми навчання розповідання

  • Спеціальна методика навчання описам

  • Спеціальна методика навчання переказу художніх творів

  • Спеціальна методика навчання розповіді за картиною

  • Спеціальна методика навчання складання розповідей за серіями сюжетних картинок

  • Спеціальна методика навчання творчого розповідання

  • Розділ VII. Спеціальна методика роботи з художньою літературою

  • Спеціальна методика художнього читання та розповідання дітям

  • Спеціальна методика заучування віршів

  • Прийоми художнього читання та розповідання

  • Розділ VIII. Підготовка дітей до навчання грамоти

  • Завдання та зміст підготовки до навчання грамоти

  • Спеціальна методика ознайомлення з поняттям „слово”

  • Спеціальна методика ознайомлення зі словесним складом речення

  • Спеціальна методика формування складового складу слова

  • Спеціальна методика формування звукового аналізу слова

  • Підготовка до навчання письма