Мовлення – це оволодіння та застосування особистістю певної мови в процесі її спілкування з іншими людьми, в процесі мовленнєвої діяльності.
Мовлення, відзначає С. Л. Рубінштейн, – це діяльність спілкування (висловлювання, діяння, повідомлення) за допомогою мови, мовлення – це мова в дії. Мовлення – це форма існування свідомості (думок, почуттів, переживань) для іншого, яка слугує засобом спілкування з ним, і форма узагальненого відображення дійсності, або форма існування мислення[3].
Мислення – це процес опосередкованого та узагальненого відображення в мозку людини предметів і явищ зовнішнього світу в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях. Мислення здійснюється в узагальненнях і веде до узагальнень все вищого порядку.
Мислення відображає закони природи та суспільства, а мовлення виражає думки про ці закони, реалізує ці думки та робить доступними для інших людей.
Розвиток мовлення є невід'ємною частиною від розвитку мислення. Мова спирається на мислення.
Спеціальна методика розвитку мовлення спрямована на формування у дітей мовних узагальнень, елементарного усвідомлення явищ мови і мовлення.
Природничою основою мови є вчення І. П. Павлова про взаємозв'язок першої і другої сигнальної систем, про формування умовно-рефлекторних зв'язків, вчення П. К. Анохіна про функціональні системи.
Згідно з вченням І. П. Павлова, мова є складною психофізичною функцією головного мозку, другою сигнальною системою дійсності, є сигналом сигналів. Перша і друга сигнальні системи в людини перебувають у нерозривному зв'язку, вони не можуть існувати одна без одної. Перша сигнальна система є носієм образного, друга – логічного, понятійного мислення. Друга сигнальна система утворюється на основі першої.
Вивчення вищої нервової діяльності дитини (І. П. Павлов, Μ. М. Кольцова) показали, що тільки у перший рік життя можна спостерігати виявлення першої сигнальної системи в „чистому вигляді” – коли дитина ще не розуміє слів і не говорить сама. У цей період її поведінка визначається тим, що доступно слуху, зору, нюху, смаку тощо. Але від моменту, коли починає розвиватися друга сигнальна система, вона впливає на всі безпосередні відчуття, які отримує дитина[4].
Отже, на ранніх сходинках розвитку превалююче значення мають безпосередні сигнали дійсності. З віком роль словесних сигналів у регуляції поведінки зростає. Слово відразу дає загальне уявлення про предмет і відсуває на другий план безпосередні враження. Це обумовлює принцип наочності, співвідношення наочності та слова в корекційній роботі з дітьми з ПМР.
Спираючись на теорію умовних рефлексів І. П. Павлова, Π. К. Анохін визначив принципово новий напрям у фізіології – теорію функціональних систем організму. Згідно цій теорії, всі фізіологічні функції, включаючи поведінку доводяться до корисного для організму пристосувального результату. Відмінною властивістю функціональних систем різного рівня організації є їх самоорганізація, яка здійснюється на основі універсального принципу саморегуляції. Це означає, що відхилення результату діяльності будь-якої функціональної системи від рівня, який забезпечує нормальну життєдіяльність організму, зразу ж мобілізує всі компоненти функціональної системи, які повертають результат до оптимального рівня.
В основі складної мовленнєвої функціональної системи лежить використання знакової системи мови в процесі спілкування.
Мовленнєва функціональна система включає взаємодію цілої низки аналізаторних систем, спирається не на одну вузьку ділянку мозку, а на спільну роботу низки його морфологічних утворень, які також тісно взаємодіють між собою.
Для правильного протікання мовленнєвого акту необхідне дуже точне узгодження роботи всіх мовленнєвих зон. Це передбачає необхідність спиратися в корекційній роботі з розвитку мовлення на принцип системності.
Психологічну основу спеціальної методики складає теорія мови, мовлення та мовленнєвої діяльності, розроблена у вченнях дослідників різних спеціальностей – психолінгвістів, психологів, лінгвістів, нейропсихологія – Л. С. Виготського, О. О. Леонтьева, О. М. Леонтьева, Μ. І. Жинкіна, О. Р. Лурія, Л. А. Чистович, Т. М. Ушакової та інших.
Психологічна природа мовлення полягає в тому, що:
• мовлення займає центральне місце в процесі психічного розвитку, розвиток мовлення внутрішньо пов'язаний із розвитком мислення та розвитком свідомості в цілому;
• мовлення має поліфункціональний характер: йому притаманні комунікативна функція (слово – засіб спілкування), індикативна (слово – засіб вказівки на предмет), інтелектуальна, сігніфікативна функція (слово – носій узагальнення, поняття); всі ці функції внутрішньо пов'язані між собою;
• мовлення є поліморфною діяльністю, яка виступає то як голосна комунікативна, то як голосна, але така, що не має прямої комунікативної функції, то як мовлення внутрішнє. Ці форми можуть переходити одна в одну;
• у мовленні потрібно розрізняти його фізичну, зовнішню сторону, форму та його семантичну (смислову) сторону;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальна методика розвитку мовлення (логопедична робота з корекції порушень мовлення у дошкільникі» автора Марченко І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Наукові основи спеціальної методики розвитку мовлення та її зв'язок з іншими науками“ на сторінці 2. Приємного читання.
