Важливою якістю дитячого мовлення є виразність мовлення.
Виразністю мовлення називають таку його якість, у якій виражене судження пов'язане з відношенням до нього того, хто говорить. Виразність мовлення основується на свідомому переданні думки.
У вихованні звукової культури мовлення важливим є фонетико-інтонаційний аспект виразності, який особливо виявляється у зв'язному мовленні. Від того, як дитина володіє вимовою звуків і які просодичні одиниці використовує, залежить стиль її зв'язного мовлення.
Отже, одним із аспектів оволодіння звуковою стороною мовлення є становлення інтонаційної системи.
Інтонація розглядається як важливий аспект усного мовлення, засіб оформлення будь-якого слова, або поєднання слів у реченні (висловлюванні), засіб уточнення його комунікативного смислу та емоційно-експресивних відтінків (Н. В. Черемісіна).
Елементами інтонації (просодемами) є темп мовлення, його інтенсивність, мелодика (основний тон), висота тону, тембр голосу, наголос, ритм, паузи тощо. У процесі мовленнєвої комунікації уточнення семантики висловлювання, передача емоційних і експресивних значень здійснюється за допомогою різних інтонаційних конструкцій, які являють собою типи співвідношення основного тону (мелодики), тембру, інтенсивності (фразового наголосу) і подовженості, здібності виражати несумісні в одному контексті смислові висловлювання.
Як фонетичне явище інтонація розглядається у різних аспектах: артикуляторному, акустичному, перцептивному, лінгвістичному (Ю. С. Василенко, І. Максімов, Н. В. Черемісіна, Л. А. Чистович та інші).
Вивчення інтонації у артикуляторному аспекті передбачає виявлення роботи органів мовлення. Породження мовлення відбувається завдяки комплексу рухів артикуляторних органів. Мовленнєвий процес розглядається як досконала рухова здібність, яка регулюється у послідовності з великою точністю і ритмічністю.
Акустичний мовленнєвий сигнал виникає в результаті складних координованих рухів, які проходять у мовленнєвому апараті (робота гортані, або виникнення шумного звуку під час проходження повітряного струменю через звуження у певних місцях мовленнєвого тракту). Дослідження інтонації в акустичному аспекті розглядає мовлення як коливальні рухи повітряного струменю, які впливають на слуховий апарат людини, в чому проявляються об'єктивні характеристики інтонації: частота основного тону (мелодика), спектр, інтенсивність і подовженість.
Вивчення інтонації у перцептивному аспекті передбачає дослідження тих відповідностей об'єктивним характеристикам інтонації, завдяки яким людина сприймає те чи інше значення, що передається інтонацією. Звукові відчуття, що співвідносяться з об'єктивними характеристиками інтонації – це висота, подовженість, голосність, тембр.
У лінгвістичному аспекті під інтонацією розуміють складну єдність мелодичних, динамічних і часових характеристик мовлення. При такому розумінні інтонація є комбінацією гетерогенних (різнорідних) просодичних явищ – рухи основного тону, темпу тощо.
Інтонацію з фонетичної точки зору розуміють як кількісні зміни основного тону, тембру, інтенсивності, подовженості, які не торкають фонемних характеристик звуків і можуть розповсюджуватися на різний звуковий склад висловлювання.
З функціональної точки зору інтонація – це звуковий засіб мови, за допомогою якого той, хто говорить, і той, хто слухає, виділяють у потоці мовлення висловлювання (речення) та його смислові частини (питання, розповідь...), виражають і сприймають суб'єктивне ставлення до вже сказаного.
Розглянемо деякі основні просодичні елементи інтонації.
Мелодика (основний тон) – сукупність тональних засобів, що є характерними для цієї мови, підвищення та пониження голосу під час вимови фрази, що надає мовленню різноманітних відтінків і дозволяє уникнути монотонності. Її оформлюють голосні звуки, змінюючись за висотою і силою. Мелодика слугує: 1) засобом ділення мовленнєвого потоку; 2) засобом для з'єднання окремих його частин.
Ритм – рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів; впорядкованість звукового, словесного та синтаксичного складу мовлення, визначена його смисловим значенням. Ритміка мовлення (Л. А. Чистович) пов'язана з послідовністю команд управління, які подаються для акустичної реалізації звуків мовлення.
Будь-яке мовленнєве повідомлення включає в себе серії наголосів. Кожний склад у повідомленні має певну ступінь наголосу, послідовність цих наголосів утворює ритм, або ритмічний малюнок (В. Г. Михайлов, Л. В. Златоусова, В. В. Потапов). Фонетичними аспектами ритму є: чергування наголошених і ненаголошених складів, чергування моментів мовчання та говоріння, інтонацій підвищення та пониження, рівномірності проходжень одного за одним рівномірних наголосів.
У процесі породження мовлення ритм керує інтонацією, організовує її, тому інтонаційні одиниці, як одиниці комунікативно-значущі, співпадають із ритмічним одиницями, тобто фонетичне слово, синтагма, речення є ритмо-інтонаційними одиницями.
Темп мовлення – ступінь швидкості чергування елементів мовленнєвого потоку (швидкість артикуляцій), які звучать. Доцільно розрізняти темп мовлення розгорнутого висловлювання, фрази, синтагми, фонетичного слова.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спеціальна методика розвитку мовлення (логопедична робота з корекції порушень мовлення у дошкільникі» автора Марченко І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Психолінгвістичні та онтогенетичні аспекти становлення інтонаційної сторони мовлення“ на сторінці 1. Приємного читання.
