Розділ «Пригоди Микити»

У день відходу Товаришів Горохов прокинувся досить пізно; його розбудили голоси жінок:

— Де Аннуїр? Вона, мабуть, утекла вночі до свого чоловіка, білого чаклуна! Не послухалася заборони!

— Ідіть і приведіть її сюди! — пролунав голос Амнундака.

— Тягніть її за волосся, якщо не піде! — додав жіночий голос. Тут Горохов згадав, що його товариші збиралися піти цієї ночі, і йому стало важко. Він швидко почав одягатися, щоб дізнатися, чи вони пішли. Але раніше, ніж він закінчив, повернулась Аннуен і дві інші жінки, послані за Аннуїр, і заявили засмученим тоном:

— Оселя порожня, немає Аннуїр, немає білих чаклунів, один собака залишився!

— Чи добре ви дивилися? Вони, мабуть, закуталися в ковдри й сплять, — сказав Горохов.

— Ми хотіли ввійти але собака почав гарчати на нас. Ми покричали — ніхто не відгукнувся. Хіба померли?

— Я сам подивлюся, — заявив Горохов, — прямуючи до виходу.

— Приведи Аннуїр сюди! — гукнув йому вождь.

Горохов, ідучи до землянки, уже не сумнівався, що товариші пішли. Але він сподівався, що вони залишили йому якусь вказівку, як пояснити онкілонам їхній вчинок; в усякому разі, він хотів обдумати спокійно, що сказати Амнундаку, щоб не погіршити свого становища. У землянці його зустріла лагідним скавчанням Пеструха, яку ті, що пішли, замкнули, щоб вона не ув’язалася за Кротом і за ними. Його погляд одразу ж упав на папірець, приколотий до одного зі стовпів. Він прочитав його по складах кілька разів, щоб краще запам’ятати, і повернувся до землянки Амнундака.

— А де Аннуїр? — накинулася на нього зараз же Аннуен.

— Зачекай! Дай сказати! Білі люди пішли на своє стійбище за теплим одягом. Бачиш — сніг, холодно, а в них одяг там. І мені обіцяли принести. Завтра надвечір повернуться.

— Звідки ти все це знаєш, якщо вони пішли? — закричав Амнундак.

— А ось тут написано, вони мені залишили листа. На, прочитай! — сказав Горохов, стримавши сміх і простягаючи папірець.

Амнундак, покрутив його в руках, побачив на ньому якісь чорні знаки й заявив:

— Пошлю це шаманові — він дізнається, чи правда, що ти сказав.

— А нащо Аннуїр пішла з ними? У неї теплий одяг тут! — не вгамовувалася ревнива Аннуен.

— Значить, вона кохає сильніше, ніж ти! — відрізав Горохов.

— Вождь заборонив мені його кохати — я слухаюся наказу вождя.