Розділ «Пригоди Микити»

Але цього разу жінки не встигли дотанцюватися до знесилення — з’явився воїн і сказав, що моління скінчилося і можна повернутися до своєї оселі.

— Раку залишиться тут, у мене… — заявив Горохов. — Раку, чуєш!

— Амнундак сказав, щоб і ти прийшов до його оселі, — відповів воїн.

— Скажи Амнундаку, що я спатиму у своїй оселі й Раку залишиться зі мною! — рішуче заявив Горохов.

— Амнундак наказав… — почав знову воїн.

— Я не онкілон і не підвладний Амнундаку, — перервав його Горохов. — Він не може мені наказувати… Раку, іди сюди!

Жінки, які вдягалися, здивовано переглядалися й перешіптувалися; воїн був вражений. Досі білі чаклуни жодного разу не казали таких слів і намагалися догоджати вождеві, хоч потайки шкодили й створювали нещастя. А тут цей напівбілий залишився один і завів таку мову. Раку не знала, що їй робити: іти з іншими жінками чи залишитися з Гороховим.

— Раку, тобі кажу, не вдягайся, а йди сюди, до мене! — крикнув Горохов.

Цей рішучий тон подіяв, і Раку підійшла до нього.

— Сідай тут, Раку! Коли всі підуть, ми вечерятимемо. Жінки, забравши дітей, одна за одною вийшли із землянки; воїн постояв нерішуче й нарешті пішов. Раку сіла й сказала:

— Амнундак буде дуже сердитий. Він мене покарає за те, що я залишилася тут.

— Не бійся, він не наважиться щось зробити тобі. От побачиш! А тепер вари чай.

Спокій Горохова подіяв на жінку, і вона повернулася до своїх господарських обов’язків. Вони спокійно повечеряли й збиралися вже лягти спати, коли двері відчинилися й увійшли чотири озброєні воїни. Старший із них заявив:

— Амнундак сказав: ти не хочеш бути гостем у його оселі — залишайся тут. Але він наказав нам пройти до тебе, щоб ти не лишався сам без захисту. Ми спатимемо тут, місце є.

«От як викрутився, мудрець!» — подумав Горохов і сказав голосно:

— Дуже добре придумав Амнундак! Лягайте двоє там, — він показав на постіль Ордина, — і ви двоє тут, — він показав на своє попереднє місце. — А я буду на почесному місці, поки не повернуться інші білі люди.

Три воїни лягли, не роздягаючись, а четвертий усівся біля вогню.

— Вони прийшли стерегти тебе, щоб ти не втік потайки, як інші білі люди, — прошепотіла Раку злякано.

— Вони прийшли захищати нас від вампу, ведмедів і підземних духів, дурна! — спокійно заявив Горохов, який, звичайно, цілком зрозумів наміри Амнундака.

Але на ніч він ужив деяких запобіжних заходів: сам ліг до стіни й рушницю поклав за собою коло стіни, зарядивши один ствол кулею, другий — картеччю. Пеструху поклав у ногах постелі. Горохов знав, що собака не пустить нікого до сплячого хазяїна.