Розділ «Пригоди Микити»

— Авжеж, а вона не слухається, тому що більше кохає його.

— Вона тільки друга дружина, сама нав’язалася…

— Досить, жінко! — перервав Амнундак.

Він сидів ще з папірцем у руках і не знав, що йому робити: чи послати негайно погоню за тими, хто пішов, або повірити словам Горохова й зачекати. У нього ще залишався один із прибульців, і йому здавалося, що вони не підуть без свого товариша.

І тут у нього промайнула думка: а чи не пішли білі чаклуни до священного озера, щоб висушити його, як минулого разу, коли вони Горохова теж залишили вдома?

Він одягнувся, вийшов із землянки, викликав із собою трьох воїнів, і наказав їм сходити до священного озера й подивитися, чи не там білі люди або чи не були там. Повернувшись, він сказав Горохову:

— Ти залишайся тут, у моїй оселі, поки не повернуться інші. До обіду посланці повернулися й заявили Амнундакові:

— Білих людей на священному озері немає, але вони були там — ми бачили їхні сліди на снігу: три великі сліди й один менший.

— От бачиш, ти збрехав мені або вони збрехали тобі у своєму листі! — гукнув Амнундак, звертаючись до Горохова, а потім запитав воїнів: — А священне озеро знову висохло?

— Ні, великий вождь, воно не висохло — воно стало навіть більше, вода вийшла з берегів і до жертовного каменя не можна підійти.

Амнундак спохмурнів: він не знав, добра це чи погана ознака, що озеро вийшло з берегів. І, як завжди у скрутних випадках, понадіявся на шамана.

— Ідіть і розкажіть шаманові все, що ви бачили… Постривайте!.. Як ви дізналися, що сліди на снігу залишили білі люди? Ви знаєте їхнє взуття?

— Сліди, власне, були ведмежі, — відповів старший із воїнів, — але ми гадаємо, що білі чаклуни могли перетворитися на ведмедів, щоб ми не дізналися за слідом, куди вони ходили.

Горохов розсміявся. Онкілони зі здивуванням подивилися на нього, а Амнундак спитав сердито:

— Чому тобі так весело?

Горохов похопився, що для нього невигідно зневірювати онкілонів у могутності білих, і відповів:

— Мені стало смішно, що вони й Аннуїр перетворили на ведмедицю: адже їх троє, а слідів воїни бачили чотири.

— Так, так, четвертий слід менший — мабуть, жіночий! — підтвердили воїни.

— Добре, ідіть до шамана, — вирішив Амнундак. Повернувшись, посланці доповіли, що шаман сам хоче піти до священного озера, а потім прийде сюди на моління, і наказав приготувати жертовного оленя.

Горохов, за кожним кроком якого, за наказом Амнундака, стежили воїни, лежав на своїй постелі й гадав, чи добре він зробив, що залишився сам в онкілонів. Якщо стануться ще якісь нещастя, онкілони знову почнуть приписувати їх йому або відходу його товаришів, або й тому, й другому. Можуть вимагати від нього те, що він зробити не може, почнуть погрожувати… Хіба мало чого можуть вигадати ці люди!