Розділ «Висновки до Теми 3»

1. Ризик в управлінні - це економічна категорія, що характеризує цілеспрямовану діяльність системи управління підприємством в умовах невизначеності за яких існує імовірність відхилення від поставлених цілей.

2. Наразі право на ризик закріплюється в законодавчих актах за суб'єктами ринку. Так у законі України "Про підприємницьку діяльність" ризик персоніфікується по відношенню до кожної підприємницької структури. Але недосконалість діючого законодавства призводить до штучного створення проблеми правового аспекту ризику.

3. Ризик породжується ще багатьма суб'єктивно-об'єктивними факторами. Основними з яких є:

o розвиток науково-технічного прогресу;

o невизначеність, не стаціонарність ринкового середовища;

o непередбачуваність політичних подій;

o непередбачуваність, індивідуальність поведінки людини.

Отже невизначеність має як об'єктивну так і суб'єктивну основу, вона незалежна від способу виробництва та виду діяльності і є домінуючою умовою виникнення ризику.

4. Ризик в підприємницькій діяльності є підґрунтям виникнення кризових явищ в підприємстві.

5. В умовах ринку для підприємств існує ціла система ризиків. Вони взаємообумовлені, впливають один на одного і в той же час до певної міри автономні із-за чого можуть стати носіями суперечливих тенденцій. Запропонована в нашому дослідженні класифікація ризику є інструментом дослідження проблем ризику в управлінні, побудови на цій основі відповідних механізмів їх вирішення та розробки практичних рекомендацій.

6. Управління ризиком для профілактики криз і банкрутства передбачає:

o використання усіх можливих (допустимих) з моральної та правової точок зору засобів для того щоб уникнути чи знизити ступінь ризику, що пов'язаний із значними (катастрофічними) збитками;

o контроль ризику, коли немає можливості уникнути його цілком (якщо це суттєвий ризик), оптимізація ступеню ризику, чи максимально можливе зниження обсягів та ймовірність можливих збитків;

o свідоме прийняття (збереження) чи навіть збільшення степеня ризику у випадку, коли це має сенс.

7. Традиційно існуючи методи аналізу ризику поділяють на два взаємодоповнюючий один одного види - якісній та кількісний. Чим досконалішими є методи дослідження та оцінювання ризику, тим меншим стає чинник невизначеності.

8. Проблема специфічної обумовленості рішень, що містять ризик полягає в визначення допустимої схильності до ризику системи управління та регулювання її поведінки в ризикових ситуаціях. Схильність до вибору тієї чи іншої стратегії з урахуванням величини показника "ризик" для кожного керівника (системи управління), індивідуальний показник.

9. Очевидно, що схильність до ризику системи управління не може бути величиною незмінною. Вона повинна знаходитись в прямій залежності від рівня ризикозахищеності підприємства та ймовірності і розмірів коливань позитивних та негативних результатів альтернативних стратегій.

10. Дослідження економічного механізму виникнення і шляхів запобігання кризових станів на підприємствах в умовах України показало, що під економічним механізмом прийнято розуміти ланцюг послідовних взаємозалежних економічних явищ. Як і всякий економічний механізм, механізм виникнення кризового стана "запускається" суб'єктами, що ініціюють вихідні економічні явища. Під впливом цих вихідних явищ починається процес проходження одного за іншим у визначеній послідовності ланцюжка взаємозалежних економічних явищ, наприкінці якого наступає завершальне явище - кризовий стан. У якості вихідних можуть виступати численні і різноманітні по характері і силі початкового імпульсу економічні явища, що ініціюються агентами як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

11. У розвитку будь-який організації існує імовірність настання кризи, що обумовлюється не тільки помилками в стратегії управління, недостатнім увагою до проблем розвитку або поразки в конкурентній боротьбі, але і такими об'єктивними чинниками, як коливання ринкової кон'юнктури, періодична модернізація технології, зміни в організації виробництва, зміна персоналу або зовнішні економічні умови, а нерідко - і політична обстановка. Будь-яке управління організацією повинне бути антикризовим, тобто побудованим на врахуванні ймовірності і небезпеки кризових ситуацій.