На мить я навіть забув про доломарта: алея віковічних дерев з розлогими кронами вела до головної будівлі Університету. Розкішно-величний будинок стояв на підвищенні і опирався на три ряди мармурових колон, всіяних гірляндами яскравих вогнів. Тисячі кольорових метеликів переливалися в зеленому листі веселковими барвами. Їх феєричне мерехтіння живого руху перехоплювало подих! Безліч яскраво освітлених споруд утворювали цілий світ Університету. Здавалось, ніч не зупиняла його бурхливого життя.
Спудеї і вчителі разом прогулювалися в легкій прохолоді ночі після спекотного шанталійського дня. Хтось, притулившись до віковічного стовбура, штудіював тяжку науку природознавства; хтось розглядав у дивне товсте скло рідкісну нічну комаху, що прилетіла на яскраве світло вогнів.
Життя за високими кам яними стінами вирувало і кипіло.
— Знайомтеся — це і є Університет Природознавства! — констатував доломарт, і увага знову повернулася до нього.
— Наш Університет один з найдревніших в Шанталії, — з гордістю продовжував Даклар, — його заснували ще за Ери Драконів. Говорять, що першими викладачами Університету були найдревніші. Віковічні дерева, які ви бачите, пам’ятають ті древні часи. Наші вчителі вміють з ними розмовляти, але ці знання мають лише обрані.
— Чого ж навчають в Університеті? — зацікавлено спитав Зуфар.
— Вивчаємо древню мудрість і таємниці природи.
— А історію прадавніх родів, для прикладу доломартів, не вивчаєте? — запитав я.
Юнак зиркнув, але спокійно і впевнено продовжив:
— Прадавні роди найтісніше пов’язані з природою. У сиву давнину не було такої прірви між природою і людиною, яка існує тепер. Зачекайте тут. Я спробую відшукати Майстра Каро, — перевівши мову, юнак залишив нас під кроною одного з велетнів-дерев і, змішавшись із натовпом, зник.
— Айхо? Щось не так? — зацікавлено спитав Ескалар. — Ти ведеш себе якось дивно.
— А вас хіба нічого не дивує?
Зуфар розсміявся:
— З того часу, як я побачив Шанталію, не перестаю дивуватись…
— Та я не про це, — квапливо перебив я брата. — Хіба вас не насторожив дивний колір шкіри нашого нового знайомого?
— Насторожив? — здивовано мовив Ескалар. — Чому?
Я замешкався:
— Невже бурштиновий відтінок шкіри Даклара не дивує? — майже шепотом спитав я, чекаючи нарешті хоч якоїсь реакції.
Тут уже розсміявся і Ескалар:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Айхо, або Подорож до початку» автора Фариняк Оршуля на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 52“ на сторінці 1. Приємного читання.