Розділ «Висновки до Теми 1»

o кризи як банкрутство і повна втрата здатності до виживання в нестабільній ситуації - кризи ліквідації.

Початковим моментом в розпізнанні симптомів кризи є уявлення про нормальну ситуацію. Саме на фоні характеристик такої ситуації існуючі відхилення можна розглядати як свідчення особливої надзвичайної, нестандартної ситуації в двох аспектах: як область нових - благо приємних можливостей так як область кризових явищ. Через це діяльність підприємства являє собою неминучий перехід від однієї із цих прихованих можливостей в слідкуючій послідовності: потенційна криза, прихована криза, реальна криза.

Важливим фактором є готовність підприємства до подолання кризових ситуацій, яка залежить від готовності подолання високого рівня неоднозначності управлінських задач та готовності до здійснення змін, які викликані кризою та її наслідками.

Характерною особливістю сприйняття кризових ситуацій є їх оперативна мінливість під дією поступаючої нової інформації, приймаємих рішень та результатів їх виконання, а також під впливом зміни психологічного клімату в міру досягнення взаємних поступок при вирішенні конфліктних ситуацій тощо.

Кризовий стан окремих підприємств в умовах ринку очевидний: не всі здатні витримати конкуренцію. Практика свідчить, що головна причина цього явища - грубі прорахунки керівників, низький рівень менеджменту. Проводяться спроби застосування процедури прискореного банкрутства підприємств, які покликані привести до появи на них нових власників, нових менеджерів, спроможних ефективно функціонувати на ринку, дотримуючись діючого законодавства. Новим управлінцям потрібно усвідомити, що "роблять гроші" не вони, а їх працівники. Головною метою в створенні нової системи управління повинна стати зміна суті і стилю керівництва підприємствами, адекватних умовам ринку.

Дуже важливо визначити концепцію антикризового управління. Більшість авторів публікацій з даної проблематики вбачають, що антикризові заходи слід здійснювати, коли фінансові результати функціонуючого на ринку підприємства стають дуже сумними. Подібний підхід послаблює суть антикризового управління, заперечуючи його запобігаючу, опереджуючу функцію. Тому стратегічно антикризове управління повинно починатися не з аналізу балансу підприємства і здійснення надзвичайних заходів по запобіганню неспроможності, а моменту вибору місії підприємства, вироблення концепції і мети його діяльності, формування і підтримки на достатньому рівні стратегічного потенціалу підприємства, здатного забезпечувати протягом тривалого періоду його конкурентну перевагу як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Проблема управління підприємствами в кризовому стані продовжує залишатися достатньо складною, оскільки в умовах ринку діяльність багатьох ланок господарської системи супроводиться численними ознаками кризи. Багато підприємств не мають нагоди своєчасно погашати свої поточні зобов'язання.

В цих умовах виникає потреба в розробці ефективного механізму управління підприємствами, який ще однозначно не визначений. Дослідження цих проблем дозволяє зробити наступні висновки.

1. В теорії кон'юнктури і розвитку економіки криза представлена дисбалансом норми споживання і купівельної здатності грошей. Критичною точкою прогресування кризових процесів на мікроекономічному рівні є реорганізація підприємства. Вона виступає альтернативною вартістю ліквідації і переломним моментом в діяльності суб'єктів ринку.

2. Кризу слід розглядати як процес, що протікає в перебігу певного періоду часу. Він впливає на діючу структуру зв'язків і відносин. Протягом цього періоду криза як процес може пройти декілька стадій. Умовно їх слід розділити на стадію потенційної кризи, приховану стадію, непереборну стадію і стадію реорганізації. На різних стадіях зусилля менеджменту підприємства направлені на визначення виду кризи і характеристику деструктивних чинників дії на стан підприємства. Управлінські рішення направлені на адаптацію ресурсного потенціалу підприємства до умов кризи і нівеляцію дії потенційних загроз економічного спаду на складові потенціалу господарюючого суб'єкта.

3. Істотний вплив на темпи економічного спаду надають інформаційно-вирішальні центри стратегічного рівня. Темп зростання ринку і його географічні характеристики, економія на масштабах виробництва і капіталоємність стратегічних зон господарювання детермінують стан галузі і впливають на конкурентоспроможність господарюючих суб'єктів. Стратегічна криза формується на рівні зовнішніх загроз і потенційних можливостей підприємства. Визначення сильних і слабких сторін підприємства стають гарантом подолання кризи. Менеджмент розробляє адаптивну стратегію виходу підприємства з кризи в довгостроковому періоді, беручи до уваги стан інформаційно-вирішальних центрів кризи результату і фінансової кризи.

4. На рівні підприємства перед менеджментом постає завдання збалансувати альтернативні джерела фінансування господарської діяльності з їх потребою. Операційна самостійність визначається станом власних оборотних коштів, показниками ліквідності і фінансової стійкості, а механізм управління підсистемою фінансової кризи дозволяє оптимізувати поточну фінансову потребу підприємства.

5. Управління поточною господарською потребою здійснюється за допомогою впливів на інформаційно-вирішальні центри кризи результату. Вплив кризи розповсюджується на функціонально-технологічне управління підприємства. Об'єктом управління виступають витрати підприємства на реалізацію збутової політики. Впізнаність товарної марки і готовність споживачів її придбати стають пріоритетами маркетингової стратегії підприємства.

6. Відмінності антикризового управління для державних підприємств i для корпоративних структур є, але не настільки суттєві. Вони полягають у можливостях державного інвестування для перших i більш оперативного прийняття ними радикальних рішень. Слід погодитися, що, наприклад, зміни керівництва через розпорядження вищого органу управління в державному секторі можуть бути здійснені швидше, ніж очікування рішень загальних зборів в акціонерних товариствах.3 одного боку, недосконалість регуляторної бази досить часто робить прийняття рішень у корпоративних структурах досить громіздким, оскільки не зовсім структуровані відносини ради акціонерного товариства, його правління та загальних зборів.3 другого боку, відносна (порівняно з державним сектором) втрата прямого управління призводить до превалювання особистих інтересів менеджерів у корпораціях над інтересами усієї фірми, що часто стримує вихід з кризового стану таких підприємств.