TextBook — Так я й подумав. Говори до мене корсіканською, так я тебе легше зрозумію… А власне, нам нічого довго розпатякувати. От що ми зробимо, дитинко. Коли прибудеть вечеря, подай її в спальню — ми з пані поїмо там. А ти… До речі, мене ніхто не шукав?
— Здається, ніхто, — відповіла покоївка вже корсіканською. — Принаймні, я не чула, щоб вас питали. А що?
— Ти знаєш, де мої покої?
— Так, монсіньйоре, знаю. А що?
— Коли подаси нам вечерю, негайно йди туди…
— А навіщо?
— Не перебивай. Ти залишишся там на ніч, і коли мене шукатимуть панове де Шатоф’єр, де Біґор чи д’Альбре, але тільки вони…
— А якщо хтось інший, але за їхнім дорученням?
— Теж годиться. Так от, лише їм або тому, хто прийде за їх дорученням, ти скажеш, де я.
— Цебто у пані?
— Атож. І неодмінно попередиш, що коли справа не нагальна і може зачекати до ранку, нехай мене не турбують. Зрозуміло?
— Так, монсіньйоре, я все розумію. Тільки в разі крайньої необхідності.
— Ти дуже кмітливе дівча, — похвалив її Філіп. — От чорт! Ти така розумниця, що, мабуть, я тебе поцілую… Але в щічку.
Філіп легенько цмокнув дівчину в щоку, взяв у неї запалену свічку і пройшов у сусідню кімнату, яка послуговувала за мильню. Посеред кімнати стояли досить великі дерев’яні ночви, наполовину заповнені теплою мильною водою. Поклавши рушник на довгу лаву і поставивши там же свічку, Філіп швидко забрався в ночви і по груди занурився у воду. На одну лише думку про те, що ця сама вода недавно пестила Бланчине тіло, його охопила солодка знемога. Він у блаженстві відкинув голову й заплющив очі.
Перед внутрішнім поглядом Філіпа зі стрімкістю блискавки промайнули всі п’ять років його життя в Толедо, починаючи з того моменту, як на першому прийомі у Фернандо IV він побачив тендітну одинадцятирічну дівчинку, що лише тиждень тому стала дівчиною, і через те розгублену, збентежену і навіть пригнічену новими, незвичними для неї відчуттями. Всупереч суворим правилам придворного етикету, вона горнулася до свого брата Альфонсо, шукаючи в нього підтримки і розради. Спочатку Філіп поглянув на неї зі звичайною цікавістю — як-не-як, вона була його троюрідна сестра. А потім, коли їхні погляди зустрілися…
Втім, тоді він ще нічого не відчув. Але саме з того моменту, саме тієї миті його перша кохана і його єдина любов остаточно й безповоротно перетворилася на тінь минулого. Філіпове серце стало вільним для нового кохання, проте біль і гіркота втрати ще були свіжі в його пам’яті, і за ці п’ять років жодна жінка не змогла стати для нього тим, ким була Луїза, — і не тому, що всі вони не могли зрівнятися з нею, як він намагався переконати сам себе. Насправді ж Філіп панічно боявся знову втратити кохану людину, і тому боявся покохати по-справжньому. Він зберігав у своїй пам’яті Луїзин образ, прикриваючи ним, як щитом, своє серце, що дозволяло йому захоплюватися жінками, закохуватися в них, кохатися з ними, не люблячи їх усім своїм єством. Він навіть не помічав, як цей образ потроху змінював свої обриси: ясно-каштанове волосся поступово темніло, фіґура ставала тендітнішою, очі — жвавіші, розум — гостріший, манери — більш владними і хлоп’ячими. І ось, одного чудового дня Філіп пильніше вдивився в образ своєї коханої і раптом зрозумів, що вона жива, що вона поруч нього. Він усвідомив, яку пустку носив у своїй душі всі ці роки, лише коли її цілком заповнила інша жінка, і він захлинався сльозами, востаннє оплакуючи давно вмерлу Луїзу і радіючи народженню нового кохання…
Вийшовши з мильні, Філіп виявив, що двері спальні трохи прочинені і звідти чується жваве базікання. Він миттю обгорнув рушник навколо стегон, навшпиньки підкрався до дверей і прислухався. У спальні розмовляли двоє дівчат. Переважно говорила гостя Бланки, але торохтіла вона так швидко і з таким запалом, що Філіп зовсім нічого не розібрав, за винятком того, що розмова між ними велася кастільською і предметом обговорення був він сам.
На якусь мить, після Бланчиного „так“, мовленого в явному замішанні, за дверима запала тиша, яка потім вибухнула дзвінким, життєрадісним і дуже заразливим сміхом Гелени Іверо.
— Ах ти моя маленька розбійнице!… Ні, подумати тільки! Ти… Ти…
Філіп тактовно постукав в двері, на додаток голосно прокашлявся і ввійшов до спальні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ LII Прозріння“ на сторінці 2. Приємного читання.