TextBook — Матір Божа! Ти зґвалтував її?!
Ґабріель ствердно кивнув. Очі його бездумно блукали по кімнаті.
Філіп обхопив руками голову, потім схопився на ноги, потім, передумавши, сів, відтак знову встав, нервово пройшовся з кутка в куток, повернувся до ліжка і, не роззуваючись, гепнувся на нього.
— А бодай тебе грець побив! — нарешті прорвало його. — Що ж ти накоїв, сучий сину?! Ну, й сюрпризик ти мені підсунув, нічого сказати, гарненький! Ах ти ж… Навіть не знаю, як тебе назвати. Ціле літо дівки наввипередки чіплялися тобі на шию, варто було лише пальцем ворухнути, щоб вони лягли під тебе й самі собі спідниці позадирали… Та ні! Він, бачте, шукав єдину й неповторну, так би мовити, кохання всього свого життя. А коли знайшов… Ну, все, баста! Це мені урок. Надалі я не терпітиму в своєму оточенні не лише педерастів, а й незайманців старших за шістнадцять років — цих шмаркачів, що уникають жінок, забиваючи собі голову романтичною маячнею про чисте та вічне кохання, вночі нишком рукоблудничають, а кінчають тим, що стають ґвалтівниками… — Філіп охолов так само раптово, як і вибухнув. — Гаразд. Я слухаю тебе.
Ґабріель розповів йому про все, крім своєї зустрічі з Сімоном. Філіп уважно вислухав його, потім, трохи помовчавши, спроквола мовив:
— Так, гарненькі справи!… Ти, до речі, усвідомлюєш можливі наслідки свого вчинку? Адже Матільда не просто фрейліна принцеси — вона її улюблениця, а може, й коханка. І якщо Марґарита вирішить покарати тебе, навряд чи я зможу чимось зарадити. Звісно, я зроблю все від мене залежне, щоб угамувати її, але вона дуже норовиста дівчина і цілком здатна впертися. Врахуй, я не збираюся через твою безглузду витівку ставити під загрозу такий перспективний шлюбний союз. Збагнув?
— Так… Я розумію…
— І що ти думаєш робити?
— Не знаю. Я нічого не думаю. Не можу думати. — Він весь знітився й голосно схлипнув. — Я… я не хочу жити!…
Крекчучи, Філіп встав з ліжка.
— А ти поплач, — співчутливо порадив він. — От побачиш, відразу полегшає. Я серйозно. Часом і чоловікам можна поплакати — тільки скупо, по-чоловічому. Ти ще хлопчисько, тож плач, не соромся. Пожалій себе, пожалій Матільду — і поплач. Ось зараз я піду спа-а… — Філіп не втримався і широко позіхнув. — Втомився, як собака! Ця витівниця Марґарита… — Він осікся. — Ну, гаразд. Вранці ми всі обмізкуємо на свіжу голову, а зараз лягаймо спатоньки.
Ґабріель мовчки кивнув. Він вже приготувався розплакатися, коли залишиться на самоті, і тепер ледве стримував сльози.
Біля дверей Філіп зупинився:
— І ще одне, Ґабріелю. Я накажу варті не випускати тебе з моїх покоїв. А то ще чогось утнеш.
Розділ XXIX Знедолений принц
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXVIII Тиха вода греблі рве“ на сторінці 7. Приємного читання.