TextBook Якийсь час вони мовчали. Матільда збиралася з думками, а Ґабріель не зводив з неї закоханого погляду. Трохи заспокоївшись, вона рішуче похитала головою.
— Ні, так не можна. Ви не повинні любити мене.
— Чому?
— Це неправильно, несправедливо. Кохання має бути взаємним, інакше буде біда. Я не хочу, щоб ви страждали через мене, я не хочу завдавати вам болю.
— Тоді не треба завдавати мені болю. Зробіть так, щоб я не страждав через вас.
— Але як?
— Дуже просто, покохайте мене… — Ґабріель у відчаї схопився за голову. — Боже, що я верзу!… Даруйте, панно, я не те хотів сказати, зовсім не те. Я лише прошу дати мені шанс. Не відштовхуйте мене, дозвольте мені заслужити ваше кохання. Ось побачите — ви покохаєте мене. Мені потрібен лише час…
— Ні, пане, — рішуче промовила Матільда. — І не сподівайтеся. Вам у мене нічого не світить. Прошу вас, скоріше розлюбіть мене. Поки ще не пізно — розлюбіть. Ви ніколи не доб’єтеся від мене взаємності, я ніколи не зможу покохати вас. Це неможливо, марно, безнадійно.
„Що ж, доведеться взяти її силою, — заявив дур. — Вона не хоче визнавати своєї помилки. Її треба примусити“.
„Якщо я зроблю це, — застеріг здоровий глузд, — то втрачу її назавжди“.
Цього разу Ґабріель схильний був прислухатися до голосу розуму.
— Я не розлюблю вас, — сказав він. — Я кохатиму вас завжди.
— Ну, будь ласка, — заблагала Матільда. — Забудьте про мене. Не любіть мене, не треба. Я… я люблю іншого.
— Філіпа? Але ж він не любить вас.
— Ні! — вигукнула Матільда. — Він теж кохає мене. Він сам це сказав.
— Атож, звісно! — з неприхованим сарказмом промовив Ґабріель, підводячись з колін. — Звісно, він любить вас. Він дуже щедрий на любов. Чого-чого, а кохання в нього вистачає на всіх гарненьких жінок.
Матільда прикрила лице руками, немов захищаючись. Плечі її зсутулились і здригалися від ледве стримуваних ридань.
— Прошу вас, не мучте мене. Мені й без того боляче… Я така нещасна!
Вона рвучко схопилася з крісла і кинулася до розп’яття, що висіло на стіні поруч ліжка.
— Ти вже караєш мене, Господи! Ти не захотів чекати моєї смерті, Ти вирішив покарати мене негайно… Великий мій гріх, Господи, і кара Твоя справедлива.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXVIII Тиха вода греблі рве“ на сторінці 5. Приємного читання.