TextBook — Так я тобі й повірив… Але стривай-но! — Він підніс свічку ближче до Ґабріеля й пильно оглянув його з голови до ніг. — Ага! Скуйовджене волосся, розпашіле лице, розтріпаний одяг — мабуть, одягався нашвидкуруч… — Сімон похитав головою. — Ні, це неймовірно! Здуріти можна: ти відбив у Філіпа дівчину! Оце здорово! Та він просто лусне зі злості!
— Що за дурниці ти верзеш! Нічого такого не було…
— Так я тобі й повірив, — осміхнувся Сімон. — Я ж не дурний, я все помічаю… Ну, і як вона в ліжку, гарна?… Ах так, я ж забув, що це в тебе вперше. Тобі сподобалося?
— Припини! — навіть не вигукнув, а швидше прогарчав Ґабріель.
Сімон спантеличено поглянув на нього і знизав плечима.
— Гаразд, воля твоя, — поступився він. — До речі, чому ти так рано йдеш?
— А ти чому?
— Фе! — гидливо скривився Сімон. — Мені не пощастило з дівкою. Шльондра клята! Бах-трах, тихе „ах“, свічку в руки — і бувай здоров. Колода, а не дівка!
— Може, ти сам винен, що не виправдав її сподівань? — з деяким злорадством припустив Ґабріель. — Розчарував бідолашну дівчину, тим-то вона й прогнала тебе.
— Скажеш іще! Я ж не якийсь там хлопчисько, на зразок тебе. Я чоловік жонатий…
— І рогатий, — несподівано в’їдливо додав Ґабріель. Взагалі він не мав звички кепкувати з Сімона, але зараз, зачеплений за живе його розпитуваннями, не зміг втриматися від кпину.
— Ех, ти! — ображено промовив Сімон. — А ще друг…
— Даруй, я не хотів. Якось само собою вихопилося.
— Я ж так люблю Амеліну, — затягнув Сімон свою стару пісеньку, що вже давно набила Ґабріелеві оскомину. — Я обожнюю її. А вона, негідниця…
— Вона поклялася більше не зраджувати тебе, — резонно зауважив Ґабріель.
— Але раніше зраджувала. Ще й як зраджувала!
— І ти вирішив помститися їй? Ну-ну, давай, попереду ще багато часу — може, своє відквитаєш.
Тепер вже зашарівся Сімон.
— Ні, що ти! Це так… ненароком. — Він схопив Ґабріеля за руку і з благанням у голосі додав: — Ти ж нічого не скажеш Амеліні, правда? Бо тоді вона знову загуляє з Філіпом. Взагалі нікому не кажи… Ну, будь ласка, пообіцяй, що мовчатимеш. Хочеш, навколішки попрошу?
— Не варто, я й так нічого не скажу. За умови, звичайно, що ти забудеш про цю нашу зустріч.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXVIII Тиха вода греблі рве“ на сторінці 2. Приємного читання.