Розділ «9»

— Чого мала пхинькає? — крикнула з кухні Марі.

Лев, не відриваючись від комп'ютера, вручив Ганнусі мобільний.

— Уже не пхинькає! — відповів дружині.

Донечка дійсно на деякий час замовкла. Розглядала забавку, тиснула на потерті кнопки, що зяяли убого. Адже Безрукий ніяких сенсорів не визнавав — його лапа не була пристосована гладити екрани. Кнопка — інше. Знайшов, натиснув — маєш...

Та враз Ганнуся кинула на підлогу мобільний і так почала ревти, що аж заходилася. Лев підхопився, взяв дитину на руки — вона не замовкала. Прибігла з кухні Марі, закрутилася біля дитини — все марно. Мала ридала і наче хотіла втекти. Боязко позирала вниз. Там лежав мобільний. Марі механічно підняла його, глянула і теж кинула. Ніби телефон її опік. Вихопила з рук Лева Ганнусю і втекла на кухню. Спантеличений Лев помчав за ними. Його двоє найрідніших дівчаток притулилися одна до одної, трусилися і плакали...

— Що таке?! — добивався хоч слова від дружини Лев.

— Там — смерть... — промимрила Марі.

— Де?

— У мобільнику...

Лев обернувся, щоб піти подивитися, що такого вони могли в телефоні побачити. Ну смерть точно туди не могла пролізти...

— Не дивися! — просила Марі. — Благаю тебе, не дивися! Викинь той клятий телефон! Негайно! Через вікно! Або ліпше облий бензином і спали! Хай іде з димом!..

— Добре, — погодився Безрукий. — Сидіть тут, я зараз усе зроблю.

Лев не був би левом, якби не схотів дізнатися, що саме до смерті налякало його дівчаток. Боязко підняв мобільник, повернув екраном до себе — і отетерів!..

Його спалювали вогненні очі дракона, якого осідлала злюща кістлява смерть... Дракон був живий. Зовсім не крісло, а пекельне чудовисько!.. А смерть не лише наганяла жах, вона була переляканою! Лев ще ніколи не чув і не бачив, щоб смерть боялася!.. І ще помітив, що смерть на моніторі наче приховувала своїми кістками... текст!

Лев згадав, що в час, коли годинник на ратуші востаннє пробемкав північ, він сфотографував крісло дракона!.. Єдиний спалах фотокамери — і все! Аж мер сахнувся того спалаху.

«Здається, почалося!..» — подумав Безрукий. Укинув телефон у кишеню, заглянув на кухню. Дівчатка трохи заспокоїлися. Марі запалила освячені свічки і якимсь зіллям обкурювала кухню. Дим стояв, як на пасовиську, коли палили солому. Але був цей дим добрий, м'який і легкий. Лев відчув, що цей дим проганяє його з дому разом з телефоном...

— Я скоро! — сказав Марі. Дружина лише недовірливо кивнула головою.