Розділ «40»

— Або їм на заваді Марі чи Ганнуся... — припустила дівчина.

— Краще вже Борисів варіант, — вирішив Лев. — До речі, друже, а що ти мені нині казав про погані новини?

Юнак вагався, чи казати. Не хотів добивати друга. Але Левів пронизливий погляд змусив.

— Голубів немає на проспекті Свободи. Жодного!

— Чому?

— Не маю поняття... — розвів руками Борис.

— Погано... — Лев глянув на Любу, як на спасіння. Але дівчина теж безпомічно звела плечі. — Будемо сподіватися, що завтра прилетять... Може, їх хто злякав?

— А якщо не прилетять? — запитала Люба.

Безрукий вичавив мляву посмішку.

— До тебе не прилетять?.. Припини, красуне!.. Такого не може бути. — Люба лише встигла поворушити губами, та вимовити хоча б звук Лев їй не дав. — Якщо ти хочеш запитати «чому?», я тобі відповім. — Дівчина закивала. — Тому що просто не може бути!.. Крапка.

Вундеркінд поплескав Лева по плечу. Ніби погладив. Підбадьорення не вийшло, радше співчуття.

— Гаразд, Леве Львовичу, ми йдемо! З Ганнусею і Марі буде все добре... Я відчуваю...

— І я... — запевнила Люба розчуленим голоском, в якому бриніли сльози.

— Я вам вірю. — Безрукий провів своїх юних друзів до дверей. Там на них уже чатувала пані Стефа.

І тут Безрукого замуляла думка.

— А де ви сьогодні були? — витріщився на стару Лев.

— Ти що — Господь Бог, щоб я тобі сповідалася? — відрубала пані Стефа і зникла в своїй квартирі. Дуже вже підозрілим їй здався сусід. У неї навіть промайнула думка викликати міліцію. Але відразу й зникла. Пані Стефа згадала, як минулого разу за хибний виклик її ледь саму не зачинили...

«Якщо стара знову вляпалась у якусь чортівню з подачками, я не здивуюсь», — подумав Безрукий і втупився у вікно...