Розділ «30»

— А не боїшся бути незрозумілим?

«Невже вона вміє читати думки?..» — злякався вундеркінд. Бо в його голові за ніч такі серіали застрягли для «18+», що ого-го!..

— Ні, — мугикнув упевнено.

Дівча змайструвало своїми брівками найспокусливіший у світі знак питання. Чекало тлумачення цього обрубаного «ні».

— Тому що я довіряю голубам, — пояснив Борис, і птахи з вдячності його теж обсіли...

І юне чудо природи, очкарик з ботанічного саду Борис Мудрагель виклав, як на тарілочці, фантастичній незнайомці всю історію з пошуками душі Львова!.. Навіть більше, для переконливості він ще переповів про містичне звільнення привида безрукого ката...

— Цікаво... — У Люби сяяли очі. — Ти щасливець, бо причетний до див!.. Тобі відомі світи, про які ніколи не дізнаються звичайні люди... А якщо й дізнаються, то не повірять...

— А ти віриш?

— Звичайно, — запевнила дівчина. — Якщо дива стаються не зі мною, це ще не означає, що див немає.

— Тобто привиди є? — збентежився Борис. Він був схожий на дивака. Ніби це не він цілу годину торочив про привидів, а дівчина.

— Так. Я думаю, що привид — це душа людини, яка померла, не здійснивши чогось важливого в своєму житті. Тіла не стало, а душа була сильно прив'язана до якоїсь украй важливої життєвої мети. Або до людей, подій чи місць. Або до всього вкупі... Тому не змогла покинути землю. І навряд чи зможе сама, без сторонньої допомоги. І не обов'язково привидом стає душа людини, яка за життя чинила зло. Є добрі привиди, я знаю...

— А що ти думаєш про нашу пригоду з душею Львова?

— Думаю... — Люба якусь хвилинку дивилася на сонце. Навіть не примружуючись... — Думаю, світом керують дві сили...

— Добро і зло... — вставив Борис. Він це знав ще з казок.

— Так, — підтвердила Люба. — І казки — це не просто забавка для дітей. Це замаскована правда для дорослих. — Вундеркінд почервонів. Йому здалося, що дівчина його роздягла догола. — Тому...

— Кажи... — підганяв він Любу, демонстративно затуляючись від сонця, наче воно, ненаситне, забарвило рум'янцем бліде ботанічне личко вундеркінда.

— Якщо є послання від темних сил, мусить бути послання і від світлих... Завжди те, що хтось хоче взяти, хтось інший не хоче віддати...

— Я про це не подумав, — признався вундеркінд, чухаючи чуба. — Ти молодчина, Любо!.. — випалив з вдячністю. — Я побіг... Буду тут увечері!.. — Якщо в геніальну голову приходить якась важлива думка, геній забуває навіть про кохання... І через це доля часто-густо на нього ображається...

Дівчина з голубами всміхнулася... Ну відчувала вона, що хлопець той неспроста за нею підглядає!..