Розділ «23»

— Є прохання...

— Кажи.

— Попести ще мене, будь ласка, полоскочи... На прощання... Як тоді...

— Слухай, знайди собі чоловіка — хай тебе пестить!

— Мене ніхто не хоче. У мене суха зовнішність...

— У тебе не зовнішність суха. У тебе сухість усередині, — потягнуло на відвертість Домовину. Він востаннє вислизнув з Борислави і таки її трохи полоскотав. І так захопився, що коли на Львів наскочила північ, ледве встиг повернутися. З останнім бамканням містичного годинника на міській ратуші...

А тим часом очманілому від щастя Яремі Сильвестровичу на мить перемкнуло дихання. І стиснутій у лещатах задоволення Зоряні теж. Вони було подумали, що це воскрес бог кохання Лель і вцілив їм своєю утішною стрілою прямо в серця. А насправді...

Насправді вони стали іншими... У них, слабких смертних, за їх же згодою, вселилися чужинці, щоб таємно ними керувати... Легко ввійшли, як ніж у масло. Бо чим не пожертвують у цьому швидкоплинному житті наївні люди заради втіх, які дарує плоть?.. Привиди дуже добре знали, коли люди стають слабкими. І в які миті втрачають не лише голови...

Сонна адміністраторка в готелі відірвала з настінного календаря ще один день. Вона теж не переймалася вічністю — їй конче треба було зробити звіт за добу.