Розділ «20»

— Не знаю, — призналася Борислава Болеславівна.

Зоряна прищурилася. Між її красивими бровами зависли тіні глуму і страху. Ніяк не могли поєднатися, породити хоч якогось гібрида.

— А якщо ми не виконаємо завдання? — повагавшись, запитала вона.

— Залишимося з тим, що маємо...

— Тобто я метлятиму між столиками з жирною шматою?..

— Щось подібне...

— Ризик мінімальний, — зробила висновок Зоряна. — А привид відступиться?

— Одразу ж. Що йому робити у вас?..

— Багато що можна... — неоднозначно відповіла захмеліла Зоряна. — Але я не дозволяю... Не сьогодні народилася. Викурю, як дим. Знаю, як...

Стійка подумала, що якось треба вивідати в Зоряни, як викурювати із себе привидів. Бо мало чого...

— Як маємо шукати цю душу Львова? І доки?.. — спитала Зоряна. Алкоголь надавав сміливості, манив пригодами.

— Не знаю... У цьому складність. Тому залучаємо найкращих... Достаток, шикарне життя гарантуємо. То як, згодні? — впевнено запитала Борислава Болеславівна, наливаючи по повній, бо вже готова була до дна випити за співпрацю.

— Ні! — відрубала Зоряна.

— Чому? — Стійка завмерла з пляшкою в руках.

— Бо ви мені пропонуєте гроші. А гроші я зароблю. Тільки легше. Без квартирантів у мені... Достаток і шикарне життя — взагалі зовсім інше. Я вдосталь награлася у багату і впливову пані — ця роль мене не збуджує...

У Стійкій активізувався Домовина. Він наполегливо тиснув у мозку Борислави Болеславівни на одну таємну звивину.

— Я веду з вами дуже відверту і важливу розмову, — Стійка зробила багатозначну паузу, — тож перед тим, як сказати остаточне «ні», будьте ласкаві, вислухайте мене до кінця...

— Гаразд...

Випили налите Стійкою. Мовчки. Не змовляючись.

— Для виконання завдання нам потрібна ще одна надійна людина. І це — Лавник Ярема Сильвестрович!..