Розділ «18»

— Бачите, а я що казав? — хвалився дядько з вусами. — Відьма!..

Відьма принесла морозиво. З гострими, як скло, шматочками льоду. І каву. На поверхні якої плавало сміття. Побажала смачного.

Борислава Болеславівна, звичайно, не їла і не пила. Посиділа трохи, розбиваючи ложечкою лід на морозиві на ще дрібніші скельця. До кави, про людське око, кинула грудку цукру... Розмішала. Сміття навіть не думало осідати, його стало ще більше — воно розбухло, як замочені родзинки. Залишила на столику щедрі гроші. Адже яка може бути шикарна ділова пропозиція, коли та, хто її пропонує, скупендра?..

До одинадцятої вечора було, як до місяця. Потепліло. Вітер стих. З'явилися зорі. Квітень згадав, що він — серце пахучої весни. Борислава вирішила прогулятися. Набрала повні груди повітря, розправила плечі — і заплакала... Точніше, сльозинки самі, без дозволу, вислизнули з очей. І Стійка не змогла їх стримати, бо... Як би вона хотіла хоч на годинку переселитися в тіло звабливої офіціантки і невтомно метатися брудною підлогою між кульгавими столами, всім єством відчуваючи хтиві погляди десятків пар чоловічих очей! Яке то блаженство — бути бажаною! Але, судячи з усього, жінка-зваба цього блаженства не цінує. Чому Бог дає те, чого не хочеш? З юності Борислава мріяла все життя повністю віддаватися коханому чоловікові. А довелося повністю віддатись науці. Щоб якось цьому життю насолити...

Стійка прогнала незаплановану хандру одним помахом думки — переключилася на місію. А може?!. Чим дідько не жартує?.. Виконає своє завдання, вилізе на ректорський трон, розбагатіє, і знайдеться чоловік, який дивитиметься на неї так, як ці пияки на офіціантку!