Розділ «17»

— Для кого? Для маніяків? Які потрошать іграшки?..

— Та що ви на мене напали, Леве Львовичу! Звідки мені знати, що задумали китайці?.. — Безрукий ще раз продіагностував Бориса своїми всевидючими очима. Схоже, на цей раз чудо природи не брехало. Пташка не його.

— Ти все маєш знати! Ти вундеркінд перерослий! Уже майже геній, ясно? — зареготав Безрукий. — Добре, забери в малої голуба, бо ще з'їсть його, і на кухню...

— А чому я?

— А чому вона має не любити мене? Ти знайшов, ти і забирай!

Ганнуся не віддала пташки ні дядькові, ні таткові. «Дійсно, вперта, — запишався Лев, — як я...»

Узяв малу на руки. Борис прихопив ляльку.

— Ганнуся попоїла, — серйозно звітував дядько-вундеркінд. — Випила свій чай. Підігрітий згідно з інструкціями. Одне слово, все, як казала Марі... І їй треба зараз спати. Ляльку на знання рідної мови перевіримо згодом, бо мала розбавиться і не засне... Після тістечок я вам розповім, що дізнався. А дізнався я стільки, що легше знайти голку в копиці сіна, ніж нашого кам'яного лева з душею Львова. Але я вважаю, що це добре. Якщо наш супротивник починає пошуки з нуля. Так само, як ми...

— А якщо ні?

— Тоді можливостей у нас мало. Зате шансів — море!