Розділ 53

— В чому? Я маю знати.

Каро вхопив за руку Радо, який все ж рішуче піднявся. Майстер ніби від чогось хотів застерегти друга, але той не слухався.

— Ні, Каро, сьогодні я маю про все дізнатись. Якою б гіркою не була правда. Це — мій внук.

Ніби холодними пальцями провели по спині. На душі стало гидко. Про яку правду говорить Радо?

З-за пазухи дід дістав конверт. І я згадав, як Майстер Каро обмовився про листа, якого нібито мені прислав хтось із жерців.

— Цей лист адресований тобі, Айхо. Його не так давно доправив до Університету жрець, хоча старанно намагався це приховати, — дід потряс перед очима конвертом і замовк, чекаючи реакції.

Я мовчав.

— Ти не поясниш, чому листуєшся із жерцями? — почав сухо дід.

— Та що з вами?! Для чого цей клятий допит?! Прочитайте нарешті листа! І все проясниться!

Дід гірко усміхнувся:

— Цей лист, — продовжував він, — скріплений тлінною печаткою.

— І що це означає?

— Це означає, що відкрити його можеш тільки ти! Інакше лист зітліє, а зміст стане недоступним. От хитрюги!.. — загарчав Каро. — І не придурюйся, що цього не знаєш!

— Та я й справді не знаю! Чому не вірите?! — ображено крикнув я, стримуючи клубок, який підпирав до горла.

Дід відвернувся, наче йому в обличчя линули відро холодної води:

— Айхо, Айхо! — сумно проказав він. — Цей конверт відкривається амулетом, який я подарував тобі. Ось поглянь: його восковий відбиток застиг на папері.

Мимоволі я стиснув амулет рукою. Що?

— Амулет з тобою? — запитав дід Радо.

— Так, — зацьковано мовив я.

— Як його відбиток потрапив до жерців? — спитав дід і сам відповів: — Тільки якщо ти дав ворогові відлити копію. Як же гірко…