Розділ 49

— Таке життя, — продовжив капітан.

— І ви що, ось так запросто віддасте нас на поталу піратам?! — сердито вигукнув Зуфар.

— Хлопче, тільки не дави мені на совість. І так сьогодні невдалий день. Увесь товар втрачаю, не змушуй застосовувати силу.

— Чекай, капітане, — втрутився Ескалар. — Ми не будемо ні на що «давити», бо бачу давити ні на що. Але давай обійдемося без мотузок.

Капітан махнув на нас рукою і скомандував:

— Виносьте все із трюмів!

— Не можу повірити, що за крок від Шанталії потраплю в лапи піратів!!!

Зуфар мовчав. Ескалар нервово ходив туди-сюди по палубі. Мені ніхто не відповів…

— Може, спробувати домовитись з піратами, — не міг змиритися я.

— Ага, може, запропонуємо їм душі. Є ще подерті штани і брудна сорочка, як ти гадаєш, друже, вони погодяться? — зіронізував Зуфар.

— Ти правий, брате, правий. Просто не можу повірити, що все це відбувається з нами.

Зуфар примирливо поклав руку на плече.

— Нічого, Айхо, ми і не з таких халеп вибиралися, — намагався усміхнутись друг.

Піратський корабель наближався. Вже долинали грубі вигуки і дикий регіт піратів. Нарешті ворожий борт з гуркотом вперся об перелякану «Ясу». З шаленими криками розбійники вмить заполонили палубу. Зухвало і брутально відтіснили екіпаж, почуваючи себе справжніми господарями.

— Хто з вас, нікчеми, капітан цього корита? — зверхньо вигукнув кривоногий пірат.

— Я, — зробивши крок вперед, з опущеною головою відповів наш капітан.

— З тобою, невдахо, буде говорити славетний ватажок! На коліна! Слава капітану! — і крик пірата підхопила решта бандитів, які несамовито волали, прославляючи ватажка.

Від дикого реву по спині побігли мурашки.

Вправно перескочивши через борт, в картатій піратській одежі і темно-синій шовковій накидці, яка майоріла від найменшого пориву вітру, на палубі з’явилася молода дівчина. Бандити заревли ще сильніше, вітаючи її.

— Астра? — не повіривши власним очам, прошепотів я. — Це Астра, Зуфаре! — не приховуючи радості, схопив брата за руку. — Ми врятовані!