Розділ 49

Незрима тривога уже котрий день витала у повітрі, навіть море і те хвилювалось. Усі без винятку члени екіпажу притихли, ніби набрали повні груди повітря і на одному диханні плили з надією, що все минеться. До Шанталії залишалось чотири дні.

— Бачу корабель по правому борту! — знову почули гучний і стривожений голос спостережного, який наче гострим ножем розрізав простір навпіл.

— Що там? — крикнув капітан, намагаючись зберігати спокій.

— Туман заважає розгледіти!

Усі кинулись до правого борту. Корабель майорів ще далеко, а туман застряг на горизонті, наче кістка в горлі.

— Ну, що там, Крампе? — гукнув капітан.

— Надто далеко! — спостережний замовк, уважніше вдивляючись в обриси корабля. — Капітане! — тривожне мовчання зависло в повітрі. — Це… пірати!

Капітан кинув у відповідь гостре слівце.

— Як думаєш, вдасться відірватися? — спитав він помічника.

— У нас повні трюми краму, корабель переповнений та й вітер не на нашу користь, — похмуро відповів той.

— Та сам знаю…

— Справи кепські, друзі, — сказав Ескалар і підійшов ближче до борту, щоб краще роздивитись піратський корабель, що невпинно наближався.

— Ми візьмемось за зброю! — вигукнув я товаришам.

— Тихіше, Айхо! Тоді тебе приріжуть свої ж, — невесело відповів Зуфар.

— Чому?

— Це торговельне судно. Тут ніхто не воюватиме з піратами. Капітан віддасть увесь товар і корабель попливе далі. А якщо хтось буде чинити супротив, то, крім краму, пірати поповнять трюми ще й рабами.

— Тоді усе гаразд, — полегшено зітхнув я. — А то вже приготувався до найгіршого.

— Правильно зробив, друже, — сказав уже Ескалар, — бо нас в будь-якому випадку випровадять разом з крамом до піратів, як певний викуп, тоді корабель і справді спокійно зможе продовжити шлях.

— Вибачте, хлопці, та вам не пощастило, — почули ми за спинами.

Повернувшись, побачили капітана і кількох кремезних помічників, які завбачливо тримали у руках мотузки.